Книга

Біблійні основи віри

Дата: 2016
Ця книга є короткими записаними твердженнями того, у що ми віримо на підставі Слова Божого. Заявляємо також, що ці твердження не є абсолютними і беззаперечними. Якщо, з плином часу, отримаємо краще розуміння, ми готові їх переглянути і змінити. Тим, що ніколи не підлягає перегляду і змін, є виключно Святе Письмо.

Вступ

Назад до змісту

Поза всяким сумнівом, найкращим фундаментом християнської віри було і назавжди залишається Святе Письмо (Біблія) як єдине, беззаперечне джерело Божого одкровення. Незважаючи на те, що воно було написано людською рукою, однак писали його люди, які були керовані Божим натхненням (2 Пет. 1,21). Тому усі базові принципи віри Християн Суботнього Дня Церкви Божої ґрунтуються виключно на Святому Письмі (Біблії). В цій невеликій праці прагнемо ознайомити зацікавленого читача з основними принципами нашої віри. У стислих реченнях кожного пункту хочемо викласти основи того, що сповідуємо. Також нашим прагненням є не лише ознайомити кожного зі своїм віровченням. Бажаємо закликати всіх людей доброї волі до активного вивчення Святого Письма (Біблії) та до застосування його безцінних порад та вимог до особистого життя. Віддані у ваші руки «БІБЛІЙНІ ОСНОВИ ВІРИ» є короткими записаними твердженнями того, у що ми віримо на підставі Слова Божого. Заявляємо також, що дані твердження не є абсолютними та беззаперечними. Якщо, з бігом часу, отримаємо краще розуміння, ми готові їх переглянути та змінити. Тим, що ніколи не підлягає перегляду та змінам, є виключно Святе Письмо.

1. Святе Письмо – Слово Боже

Назад до змісту

Святе Письмо (Біблія) – книги Старого і Нового Заповіту – це безпосереднє Боже Слово для кожної людини, автором якого є сам Господь. Біблія є найбільш відомою та найбільш розповсюдженою книгою світу. Вона перекладена майже на всі мови, діалекти та наріччя світу. Вона доступна всюди, а її розповсюдженням займаються чисельні Біблійні Товариства. Біблія є джерелом християнської науки. Це свята Книга послідовників розп’ятого Христа. Вона найдокладніше передає вчення Ісуса та Його апостолів. Тому кожна щиро віруюча людина, яка прагне виконувати Божу волю, повинна з живим зацікавленням, пошаною та молитвою вивчати її зміст.

Святе Письмо – це справа близько сорока авторів, які жили протягом близько 1600 років (ок. 1500 р. до н. е. – 100 р. н. е.). Біблійні письменники мали різне походження, різні здібності, різну освіту. Вони жили та писали в різних політичних та соціальних умовах. Тому Святе Письмо є унікальною книгою. Не дивлячись на те, що її писали різні люди у різний час, її повчання є однорідним. Біблія складається з 66 канонічних книг (39 книг Старого Заповіту та 27 книг Нового Заповіту). Старий Заповіт – це слово Боже для людей, що було передано через Його пророків. Новий Заповіт – це слово Боже, передане через Ісуса Христа та Його апостолів (Євр. 1,1-2). Ці книги були визнані натхненими на відміну від неканонічних книг, яких немає в єврейських та грецьких рукописах. Неканонічні книги не були визнані натхненими. Це ж стосується й апокрифів, що взагалі не входять до складу Святого Письма ні в якому перекладі та виданні.

Однаково важливими й цінними вважаємо обидві частини Святого Письма – Старий і Новий Заповіт. Корисним вважаємо дослідження Святого Письма в різних його перекладах.

Біблія не містить жодних вигадок та жодної неправди (Ів. 17,17). Біблійні письменники власною смертю утверджували свої свідоцтва. Більшість з них померли мученицькою смертю. Майже немає таких людей, які готові віддати життя за неправду, особливо якщо вони знають, що позиція, яку вони відстоюють, неправильна.

Протягом століть Біблія не змінилася. Був час, особливо починаючи з ХІХ століття, коли багато людей сумнівалося у вірогідності сучасного тексту Святого Письма. Багато, хто старався довести, що протягом століть біблійний текст міг бути змінений або перекручений і що сьогоднішній суттєво відрізняється від того, який люди читали в часи Ісуса Христа та Його апостолів. Та відкриття древніх біблійних рукописів, які були знайдені в Кумранських печерах, що на березі Мертвого моря, розвіяли всі сумніви. Були знайдені манускрипти, які походили з IV та ІІІ століття до н. е. Вони, всупереч усім сумнівам, довели, що біблійний текст залишився незмінним дотепер. Ми сьогодні читаємо те саме, що читали люди в усі часи!

Слово Боже є живе й могутнє, здатне змінювати кожне життя й навіть воскрешати з духовної смерті.
Святе Писання є довершеною працею! Тому немає жодної необхідності доповнювати та змінювати його зміст.

Ось декілька цитат, що Біблія говорить сама про себе:

«Все Писання натхненне Богом і корисне, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості, щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий» (2 Тим. 3,16-17 – переклад Хоменка).

«Бо пророцтва ніколи не було з волі людської, а звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим» (2 Пет. 1,21 – Огієнка).

«Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духу, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця. І немає створіння, щоб сховалось перед Ним, але все оголене та відкрите перед очима Його, Йому дамо звіт!» (Євр. 4,12-13 –Огієнка).

«По правді блаженні ті, що слухають Боже слово і бережуть його» (Лук. 11,28 – Турконяка).

«Свідчу я кожному, хто чує слова пророцтва книги цієї: якщо хто приложить до них, приложить Бог на нього кари, які записані в книзі цій; і якщо хто відніме від слів книги пророцтва цього, відніме Бог участь його від дерева життя та з міста святого, записаного в книзі цій» (Об. 22,18-19 – переклад Хоменка).

Додаткові тексти для аналізу: Ів. 5,39; 2 Пет. 1,20; Гал. 1,11; Євр. 1,1-2; 2 Сам. 23,1-2; Матв. 24,35; Втор. 4,2; Пр. 30,5-6; 1 Пет. 1,24-25; Матв. 7,24-28

2. Бог – Небесний Отець

Назад до змісту

Єдиний Всевишній Бог і Владика всесвіту. Батько Господа Ісуса Христа. Творець усього, що на небі й на землі. Цілий світ створив силою Свого Слова (Пс. 32,9). Є духовною особистістю (Ів. 4,24). Єдиний, хто немає свого початку ані кінця (1 Ів. 2,13-14).

Біблія відкриває нам Його природу та Його характер. Бог також відкрив Себе людям, відобразившись в Ісусі Христі (Кол. 1,15; 2 Кор. 4,4). Бог показує також Свій характер у Своєму законі. У різні часи відкривав Себе під різними іменами: Всемогутній, Господь, Саваот, Сущий, Єгова, Вседержитель… Одне з Його імен – Сущий (той, хто Є), говорить про Його відвічну самобутність та позачасовість. Бог не підвладний часові, Він завжди «Є». Має життя сам в собі та є джерелом життя (Дії 17,28). Він єдиний та неповторний, немає собі подібних ( 1 Сам. 8,23 – Хом. Огі.; 1 Хрон. 17,20). Єдиний, хто має безсмертя, ніколи не помирав, та й померти не може (1 Тим. 6,16). ВІН: Всемогутній (Вих. 6,3); Всюдисущий (Пр. 15,3); Незмінний (Числ. 23,19; Мал. 3,6); Святий (Лев. 11,45); Вічний (Іс. 40,28; Єр. 10,10); Досконалий (Матв. 5,48); Справедливий (Пс. 7,12); Він все знає (1 Хрон. 28,9; 1 Ів. 3,20); Батько наш небесний (Матв. 6,9; Матв. 7,11); Незбагненна та нескінченна Любов (1 Ів. 4,8.16). І це лише частинка з того, що ми можемо знати про Нього. Краще пізнати Його зможуть спасенні у вічності.

Бог заборонив робити Свою подобу в будь-якій формі (Вих. 20,4-5; Втор. 4,15).

Ось декілька цитат Слова Божого про самого Бога:

«Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний (Хом.) один (Огі.)» (Втор. 6,4).

«Твоя справедливість, Боже, що сягає аж до неба, Ти учинив діла великі: Боже, хто рівний тобі?» (Пс. 71,19 – Хоменка).

«Бог відвічний Господь, що кінці землі Він створив? Він не змучується та не втомлюється, і не збагненний розум Його» (Іс. 40,28 – Огієнка).

«Він Той, Хто сидить понад кругом землі, а мешканці її немов та сарана. Він небо простяг, мов тканину тонку, і розтягнув Він його, мов намета на мешкання» (Іс. 40,22).

«Немає святого, подібного Господу, немає нікого, крім Тебе, і скелі немає, як Бог наш!» (1 Сам. 2,2 – Огієнка).

«Хто зміряв коли пригорщею у морі воду або небеса зміряв п’яддю, зібрав у мірку земний порох, важив на вазі гори чи пагорби на терезах?» (Іс. 40,12).

Додаткові тексти для аналізу: Бут. 1,1; 1 Сам. 2,3; Іс. 40,26; Ів. 4,24; Ів. 20,17; Дії 17,24-31; Рим. 1,20; 1 Тим. 1,17; 1 Ів. 4,8

3. Ісус Христос

Назад до змісту

Ісус Христос є Єдинородним Сином Божим і Спасителем світу. Через Нього і для Нього Бог створив все. Є особою духовною – народжений Богом тоді, коли ще нічого іншого, крім самого Бога, не існувало (Кол. 1,15). Народження Богом Ісуса Христа є чудом, а також Божою таємницею (Пс. 2,7). Він є Словом (гр. «ЛОГОС») Бога, яким Бог створив все, що існує (Ів. 1,1-3). Ісус Христос є співучасником у творінні (Кол. 1,16-17).

Наслідує характер Божий, тому і називається Богом (Ів. 20,28; Лук. 20,42-43). Підкоряється Отцю, якому в покорі залишається завжди (Фил. 2,8). Не є рівним Отцю (Ів. 14,28; Мар. 13,32).

По волі Отця прийшов в людському тілі на землю, народившись у звичайній єврейській сім’ї Йосипа та Марії (Ів. 1,14). Його пришестя передбачали чисельні старозавітні пророцтва. Протягом тривалого часу знаходився між людьми, звіщаючи та навчаючи про Царство Боже (Лук. 9,11; Мар. 1,14-15; Матв. 7,29; Матв. 13,54; Матв. 21,23; Мар. 1,21; Мар. 4,1-2; Мар. 6,6; Мар. 10,1; Мар. 14,49; Лук. 4,15; Лук. 19,47; Ів. 18,20). Чинив великі чудеса (Ів. 2,1-11; Мар. 4,35-41; Мар. 6,34-44; Мар. 8,1-9; Мар. 11,12-14.19-24), зцілював хворих, звільняв від демонів (Матв. 8,1-16; Матв. 15,29-31; Мар. 3,10; Лук. 7,21) та воскрешав мертвих (Мар. 5,35-42; Лук. 7,11-15; Ів. 11,32-44). Нарешті був засуджений і вбитий, помер за гріхи всього людства (Як. 5,6; Дії 2,22-23; Дії 3,14-15; Іс. 53,5). Таким чином Він приніс самого себе в жертву вблагання та примирення, щоб врятувати людей від вічної смерті (Іс. 53,10; Рим. 3,25; Євр. 2,17; 1 Ів. 2,2). Після трьох діб перебування в гробі (в серці землі) воскрес для нашого виправдання (Матв. 12,40; 28,1-6; Лук. 24,1-7; Рим. 4,25; 1 Кор. 15,20). Після свого воскресіння вознісся і сів по правицю Отця, від якого отримав повноту влади (Матв. 28,18; Дії 1,9-11; 1 Кор. 15,27; Еф. 1,19-22). Служить Божій Церкві (Духовному Храму) як Первосвященик за чином Мелхиседека (Євр. 5,7-10; Євр. 7,15-17.24-28). Він голова церкви Божої (Еф. 1,22; Кол. 1,18). Є єдиним посередником між Богом і людьми (1 Тим. 2,5). Незабаром прийде у великій силі й славі, щоб забрати спасенних людей у дім Батька Свого та засудити й покарати всяке зло (Мар. 13,26; Ів. 14,1-3; Фил. 3,20; Об. 22,12).

Ось деякі цитати Слова Божого про Ісуса Христа:

«На початку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його. І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця» (Ів. 1,1-5.14 – Огієнка).

«Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним – світ спасти. Хто вірує в нього, не буде засуджений, хто ж не вірує, – той уже засуджений, бо не увірував в ім’я Єдинородного Сина Божого» (Ів. 3,16-18 – Хоменка).

«Ото є вічне життя, щоб пізнали тебе – єдиного правдивого Бога, і того, кого ти послав, – Ісуса Христа» (Ів. 17,3 – Турконяка).

«І нема в нікому іншому спасіння, бо під небом нема іншого імені, даного людям, що ним належало б нам спастися» (Дії 4,11-12 – Турконяка).

«І був Я мертвий, а ось Я Живий на вічні віки. І маю ключі Я від смерті й від аду” (Об. 1,18 – Огієнка).
«Тож незабаром приходжу. Блаженний, хто зберігає слова пророцтва цієї книги» (Об. 22,7 – Турконяка).

Додаткові тексти для аналізу: Ів. 20,17; Лук. 1,26-35; Дії 5,30-31; Рим. 5,10-11; Рим. 6,23; 1 Кор. 15,28; 1 Пет. 1,18-20; 1 Пет. 2,24; Дан. 7,13

4. Дух Святий

Назад до змісту

Дух Святий не є окремою божественною особою. Дух Святий – це сила Божа, яка походить від Бога та поєднує Отця і Сина. Про те, що це саме сила, свідчить цілий ряд біблійних текстів.Дух Святий, як творча Божа сила, був задіяний в процесі творіння.

«На початку сотворив Бог небо й землю. Земля ж була пуста й порожня та й темрява була над безоднею, а дух Божий ширяв над водами» (Бут. 1,1-2 – Хоменка).

«Словом Господнім учинене небо, а подихом уст Його все його військо» (Пс. 33,6).

«Посилаєш Ти духа Свого – вони творяться, і Ти відновляєш обличчя землі» (Пс. 104,30 – Огієнка).

«Я Господь, Который сотворил все, один распростер небеса и Своею силою разостлал землю» (Іс. 44,24 – Синодальний переклад).

Духом Своїм Бог сповнював рабів Своїх – пророків, які від Його Імені звіщали його Слово (2 Пет. 1,20-21; 2 Сам. 2,9; 1 Сам. 10,9-10; Числ. 11,24-26; Неем. 9,30).

За сприянням Духа Святого у свій час на землю прийшов наш Спаситель – Ісус Христос, народившись від діви Марії (Лук. 1,26-35). Під час хрещення Дух Святий як голуб зійшов на Ісуса Христа (Матв. 3,16; Мар. 1,10; Ів. 1,32-33). У день П’ятдесятниці Дух Святий зійшов на апостольську церкву (Дії 2,1-4). Дух Святий відкриває людям істини Божого Слова (Ів. 16,13); допомагає у боротьбі з гріхом (Дії 2,38; Еф. 3,16.20-21); діючи на сумління людини, вказує на гріх (Ів. 16,8-9); вказує на можливість порятунку від гріха та вічної смерті в особі Ісуса Христа (Ів. 16,10) та попереджає про можливість засудження і покарання (Ів. 16,11). Названий Утішителем тому, що може вивести людину з найгіршого «безвихідного» стану, може вселити радість і надію (Ів. 14,26; Ів. 15,26). Це жива вода, що відроджує людину з духовно омертвілого стану (Ів. 7,37-39). Кожен, хто прагне жити вічним життям, повинен народитися від Духа Святого (Ів. 3,3-5).

Духа Святого можна вгашати (1 Сол. 5,19), засмутити / образити поганою поведінкою (Іс. 65,2-4; Еф. 4,28-31), проти Нього можна також згрішити смертним гріхом, який не може бути прощений (Матв. 12,31-32).

Через Духа Святого Господь посилає людям різні дари й таланти (Вих. 31,1-5; 1 Кор. 12,4-11.28). Народжені від Духа Святого Божі діти приносять у своєму житті духовні плоди (Еф. 5,8-9; Гал. 5,22-25). Духом Святим Бог Отець та Господь Ісус Христос живуть у серці віруючої людини (Ів. 14,23; Матв. 18,20; Матв. 28,19-20). Народжені «згори» діти Божі складають Храм Божий, в якому Господь живе Духом Своїм Святим (1 Кор. 3,16-17; 1 Кор. 6,19-20; 2 Кор. 6,16-18; Об. 21,2-3).

Дух Святий, Дух Божий, Дух Господній, Дух Отчий, Дух Христів – це один і той самий Дух. Нам – людям – Господь дає «завдаток» (певну частину) Духа Свого (2 Кор. 1,21-22; 2 Кор. 5,5; Еф. 4,7). Ісус Христос був сповнений повнотою Духа Божого (Євр. 1,9; Кол. 1,19; Кол. 2,9; Іс. 11,1-2; Об. 5,6).

Ось декілька цитат Слова Божого на цю тему:

Ангел Гавриїл діві Марії:
«Дух Святий зійде на тебе і сила Всевишнього тебе обгорне; тому й Святе, що народиться, назветься Сином Божим» (Лук. 1,35 – Турконяка);

Ісус Христос Своїм учням:
«Я посилаю на вас обітницю Мого Отця; а ви позостаньтеся в місті, аж поки зодягнетесь силою з висоти» (Лук. 24,49). «Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі» (Дії 1,8).

Апостол Павло християнам в Римі:
«Бог же надії хай наповнить вас усякою радістю і миром у вірі, щоб ви збагатилися надією, силою Святого Духа» (Рим. 15,13 – Турконяка).

Додаткові тексти для аналізу: Іс. 63,7-14; Рим. 8,9; 1 Кор. 2,12; Еф. 1,13-14; 1 Сол. 4,7-8

5. Людина – вінець Божого творіння

Назад до змісту

Бог, який створив цілий світ силою Свого слова протягом шести днів творіння, під кінець створив людину – чоловіка та жінку (Бут. 1,27). Людина була створена з пороху земного за образом Божим і Його подобою, що означає, що вона є особистістю, володіє вільним вибором, свободою та творчою здатністю (Бут. 1,26-27; Бут. 2,7). Бог створив людину для вічності. Але ця вічність була втрачена внаслідок непослуху волі Божій і переступу Божої заповіді. Людина стала грішною й смертною (Бут. 2,16-17; Бут. 3,1-24). У результаті гріхопадіння Адама та Єви все людство наслідує гріховну природу та смерть. Але люблячий Творець не залишив його в такому стані. Він передбачив план порятунку. Для цього Він послав у світ Свого сина – Ісуса Христа, який приніс самого себе в жертву примирення, врятував людину від вічної смерті. Викуп людини від гріха та влади диявола звершено Ісусом Христом на Голгофі через Його смерть та воскресіння. Спасіння – це дар Божої благодаті, що приймається вірою через навернення до Бога та покаяння незалежно від заслуг, добрих справ чи праведності людини. Прийнявши вірою Ісуса Христа, людина отримує прощення гріхів, звільнення від влади гріха та диявола, народження згори (всиновлення) та запечатання Святим Духом й вічне життя з Богом (Дії 3,19; Еф. 1,13; Ів. 1,12.)

Людина складається з духа, душі й тіла. Ні дух, ні душа, ні тіло окремо не складають особи, як такої, й існувати не можуть. Душа людини є смертною. Безсмертя людина отримає (по благодаті Божій через Ісуса Христа і через підпорядкування волі Божій) у день воскресіння праведних. Наука про «безсмертя душі», «загробне життя» і «чистилище» не знаходить свого підтвердження в Слові Божому. Святе Слово Боже застерігає людей перед визиванням духів і спіритизмом (Лев. 19,31).

Людина, як Боже творіння, має свій початок не від народження, а від зачаття, тому аборт на будь-якій стадії є вбивством (Пс. 138,14-16; Йов. 3,3). Після смерті існування людини припиняється. «Живі бо знають, що помруть, а мертві нічогісінько не знають; нема їм більш уже заплати, пам’ять бо про них забулась. Любов їхня, ненависть їхня, ревнощі їхні – усе вже пропало: вони не матимуть повіки участи ні в чому, що діється під сонцем» (Екл.9,5-6 – Хоменка). Йдучи до гробу, людина повертається в земний порох, з якого була створена (Бут. 3,19; Екл.12,7). Однак прийде час, коли всі люди, які колинебудь жили, воскреснуть – одні для вічного життя з Богом, інші для суду і покарання (Ів. 5,29).

Бог подарував кожній людині свободу. Кожен особисто несе відповідальність за отриману свободу. Всі люди незалежно від раси, національності, віку, статі, соціального статусу є рівними перед Богом.
Господь Бог безмежно любить людину. Заради неї Він колись віддав на смерть єдинородного улюбленого Сина Свого (Матв. 3,17; Ів. 3,16).

Декілька цитат Слова Божого на цю тему:

«І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут. 1,27 – Хоменка);

«Бог сотворил человека правым, а люди пустились во многие помыслы» (Еккл. 7,29 – Синодольний пер.);

«Господи, що таке людина, що ти піклуєшся про неї, син чоловічий, – що думаєш про нього? Людина схожа на подих, дні її, мов ота минуща тінь» (Пс. 144,3-4 – Хоменка);

«Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів. 3,16 – Хоменка).

Додаткові тексти для аналізу: Йов. 7,7-10; Пс. 146,4 – Хоменка; Матв. 10,28; Ів. 11,11; Рим. 5,12; Рим. 6,23; 1 Сол. 4,13-17; 1 Сол. 5,23; 2 Тим. 4,7-8

6. Християнин і держава

Назад до змісту

Бог, створивши людину, дарував їй вільну волю, право вибору та вільного мислення. З цього випливає елементарне право щодо свободи совісті та віросповідання, як основа функціонування кожного вільного суспільства. Християнин є вільною людиною. Але незалежно від цього християни є законослухняними громадянами своєї країни. Біблія вчить нас слухатися влади й коритися їй (Тит. 3,1; 1 Пет. 2,13-14), а також молитись за неї (1 Тим. 2,1-2). Однак цей послух та покірність владі не можуть бути компромісом з власним сумлінням. В питаннях віри та моралі завжди повинен діяти принцип: «Слухатися слід більше Бога, ніж людей!» (Дії 4,19; Дії 5,29).

Шануючи шосту заповідь біблійного Декалогу «Не вбивай!», християни не беруть до рук зброю, не служать у війську та не навчаються воювати. Ісус Христос роззброїв Своїх послідовників (Ів. 18,11; Іс. 2,4). Християни також не ухиляються від сплати державних податків (Мар. 12,14-17; Рим. 13,6-7).

Варто пам’ятати слова Христа, який сказав: «Царство моє не від світу цього» (Ів. 18,36). Ті, хто належить до Христа, також «не від світу» (Ів. 17,14.16). Християни не інтегруються з цим світом, не балотуються у владні структури. Участь у державних виборах – це індивідуальний вибір кожного.

Тексти для аналізу: Втор. 10,17; Втор. 30,19; Дан. 2,20-22; Матв. 22,21; Рим. 12,1-2; Рим. 13,1-4; 1 Кор. 2,12.

7. Духовний світ

Назад до змісту

Паралельно з матеріальним, фізичним світом існує невидимий – духовний світ. Господь створив цей світ до того, як створив нашу землю і життя на ній (Кол. 1,16; Йов. 38,4-7). Це світ духовних істот – ангелів.Слово Боже вчить нас, що вони «всі є духами служіння, що посилаються на службу задля тих, які мають успадкувати спасіння» (Євр. 1,14). Ангели також постійно перебувають у хвалінні Господа (Іс. 6,1-3; Пс. 103,20 – Хоменка; Пс. 148,1-2). Однак не всі духовні істоти в цьому духовному світі прославляють Бога. Біблія вчить про існування злих ангелів (духів), які у Слові Божому названі демонами. Керівником над ними є сатана-диявол. Ці духи є ворожими щодо Бога та людей. Диявол та його ангели спокушують людей, схиляючи їх до гріха (бунту проти Бога), розуміючи, що таким чином зваблюють їх на дорогу вічної смерті. Сатана спокушував також Ісуса Христа (Матв. 4,1-11; Лук. 4,1-13; Матв. 16,21-23; Мар. 15,29-30). Христос назвав його брехуном та душогубом (Ів. 8,44). Диявол може поневолити психіку, розум і все життя незахищеної Божою присутністю людини (одержимість – Матв. 8,28-29; Мар. 1,23-24; Мар. 5,1-7; Мар. 7,25; Мар. 9,17-18; Лук. 8,26-30). Доля диявола та його ангелів вирішена. Їх чекає неминуче знищення у вогняному потопі (Об. 20,10.14; 2 Пет. 2,4; 2 Пет. 3,7)

Молитись та поклонятись ангелам заборонено Словом Божим (Об. 19,10; Лук. 4,8; 1 Тим. 2,5). Всякого роду чари, ворожіння, астрологія (гороскопи), спіритизм (визивання духів), окультизм, знахарство, цілительство, шаманство, гомеопатія, гіпноз тощо є заграванням з демонічним світом, що провадить до часткової або повної одержимості (Матв. 12,43-45). Від одержимості звільнити може тільки Бог.

Ось що колись Господь звелів Своєму народові: «Як прийдеш у землю, що її Господь, Бог твій, хоче тобі дати, не вчися наслідувати гидоту тих народів.Щоб не було в тебе нікого, хто призводив би свого сина чи свою дочку переходити через вогонь; нікого, хто ворожить, або кидає жеребом, або заговорює, або волхвує; або нашіптує, або викликає духів, або віщує, або розпитує мерців.Бо огидний для Господа кожен, хто це робить, і саме за ці гидкі звичаї Господь, Бог твій, проганяє ці народи перед тобою. Ти мусиш бути бездоганний перед Господом, Богом твоїм. Бо народи, яких ти маєш прогнати, слухаються чарівників і ворожбитів, тобі ж Господь, Бог твій, не дозволяє так чинити» (Втор. 18,9-14).

Декілька цитат Слова Божого на цю тему:

«Благословіте Господа, всі ангели його, могутні силою, ви, що виконуєте його слово, покірні голосові його слова» (Пс. 103,20 – Хоменка).

«Другого дня встав Божий чоловік уранці й вийшов – аж ось військові з кіньми й колісницями облягли навкруги місто. Слуга йому каже: “Горе, мій пане! Що нам оце чинити?” Він же сказав: “Не бійся, бо тих, що з нами, більш, ніж тих, що з ними.” І почав Єлисей молитись і сказав: “Господи! Відкрий йому очі, щоб він бачив!” І відкрив Господь слузі очі, й дивиться він – гора навколо Єлисея, повна коней й вогненних колісниць» (2 Цар. 6,15-17).

«Я бачив Господа, що сидів на своєму престолі й все небесне військо праворуч і ліворуч коло нього» (1 Сам. 22,19 – Хоменка).

«Огненна річка пливла й виходила з-перед Нього; тисяча тисяч служили Йому, і десять тисяч десятків тисяч стояли перед Ним» (Дан. 7,10 – Огієнка).

«Потім я бачив, і чув голос ангелів багатьох навколо престола і істот і старших; і було число їх – множини множин і тисячі тисяч» (Об. 5,11 – Хоменка).

«Прийде Син Людський у своїй славі й усі ангели з Ним…» (Матв. 25,31).

Додаткові тексти для аналізу: Еф. 6,11-12; Юд. 1,6; Матв. 8,29; Лук. 8,31; Лук. 10,18; Ів. 16,11; 2 Пет. 2,4.11; 1 Ів. 3,8; Об. 12,7-12

8. Незмінний Божий Закон

Назад до змісту

Основою справедливого управління на землі є добрі закони. Першим Законодавцем є Бог. Його воля виражена в заповідях, правилах і законах, які регулюють ставлення людини до Бога та ближнього. Закон Божий, будучи основним правилом в житті віруючого, є святий, праведний і добрий на всі часи. Біблійне поняття «Закон Божий» (Тора – П’ятикнижжя) відноситься як до морального Закону Божого (особливо Десятислів’я – Десять Божих Заповідей), так і до Закону Обрядового.

Закон є незмінним (Пс. 111,7-8). Ісус Христос не відмінив Закон Божий (Матв. 5,17-18). Закон Божий є досконалий і не потребує людських доповнень чи поправок (Пс. 19,8 – Хоменко).

Усі десять заповідей біблійного Декалогу залишаються актуальними й необхідними для виконання (Як. 2,10-11).
Помираючи на хресті, як досконала жертва, Ісус Христос виконав символічний – Обрядовий Закон (Рим. 10,4), а Закон моральний став для християн основним правилом життя й благочестя (Рим. 3,31). Закон моральний охоплює дві заповіді любові (до Бога і людей), на яких базуються всі інші заповіді, що мають відношення до моралі. Моральний закон не має сили виправдання, але віруючий законом пізнає гріх, відчуває необхідність в покаянні, велику потребу в благодаті й через виконання закону проявляє свій послух та любов до Бога. Свого часу Бог написав Свої заповіді на кам’яних таблицях, сьогодні ж Господь прагне вписати ті ж самі закони до людських сердець (Вих. 31,18; Євр. 8,10).

Сатана та його прихильники ненавидять Божий Закон і протягом всієї історії людства воюють проти нього.

«Господній Закон досконалий, він зміцнює душу. Свідчення Господа певне, воно недосвідченого умудряє. Справедливі Господні накази, бо серце вони звеселяють. Заповідь Господа чиста, вона очі просвітлює» (Пс. 19,8-9);

«Блаженні непорочні в дорозі, що ходять Законом Господнім!» (Пс. 119,1 – Огієнка).

«Как люблю я закон Твой! весь день размышляю о нем» (Пс. 119,97 – Синодальний пер.)

«Ліпший для мене закон уст твоїх, ніж гори золота й срібла» (Пс. 119,72 – Хоменка).

«Все ж таки закон святий, і заповідь свята, і праведна, і добра» (Рим. 7,12).

«З цього пізнаємо, що любимо дітей Божих, коли Бога любимо й заповіді його виконуємо. Це бо любов до Бога: берегти його заповіді. А заповіді його не тяжкі» (1 Ів. 5,2-3).

«Бога бійся, й чини Його заповіді, бо належить це кожній людині!» (Екл.12,13 – Хоменка).

«Тут є терпіння святих, які додержують заповідей Божих і віри в Ісуса» (Об. 14,12).

Додаткові тексти для аналізу: Вих. 20,1-17; Матв. 5,17-19.21-22.27-28; Матв. 19,16-17; Матв. 7,7.12; 1 Ів. 2,3-7; 1 Ів. 3,4; Еф. 2,14-15; 1 Кор. 7,19;

9. Субота – День Господній

Назад до змісту

«Пам’ятай день суботній, щоб святити його! Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий – субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його» (Вих. 20,8-11).

Згідно з четвертою заповіддю Святого Декалогу, днем Господнім є сьомий день тижня – субота. Вже на самому початку при створенні світу Бог освятив останній день тижня, поблагословив його і встановив пам’ятником творіння (Бут. 2,1-3). Сам Бог у цей день «відпочив» від своєї праці. Звісно, Бог не втомився, створюючи світ. Однак він дав цей день для людини, щоб вона пам’ятала про свого Творця. Субота була днем богопоклоніння ще до того, як Господь нагадав про неї в одній з десяти заповідей на горі Синаї (Вих. 16,14-29). Кожен, хто сьогодні вшановує цей день, тим самим визнає Бога своїм Творцем. Істинні діти Божі в усі часи берегли суботу, як День Господній. Бог, знаючи наперед, що ця заповідь буде порушена і, врешті, змінена, підкреслив важливим словом «Пам’ятай!». Ісус Христос шанував цей день. За звичаєм своїм, у суботу Він ходив в синагогу, щоб слухати, а згодом і навчати слова Божого (Мар. 6,2; Лук. 4,16-21.31; 13,10). Перед Своєю смертю Він сказав, що субота залишиться дійсною і після Його воскресіння (Матв. 24,20). Це підтверджує також книга Дій Святих Апостолів, які згідно закону, та, за прикладом свого Вчителя, святкували цей день (Дії 13,13-14.42-44; Дії 16,11-15; Дії 17,2; Дії 18,1-4).

Субота була й залишається знаменням між Богом та Його народом (Вих. 31,13-17; Єзек. 20,12). Святкувати день Господній необхідно від вечора до вечора – від заходу до заходу сонця (з кінця п’ятниці до початку неділі – Бут. 1,5).

Деякі цитати що до святості суботи:

«Пильнуйте, отже, суботи: вона бо має бути свята для вас; хто осквернить її, нехай буде скараний смертю. І кожен, хто в ній робитиме яку будь роботу, той буде викорінений з-поміж свого народу. Шість днів для роботи, але сьомий день на цілковитий спочинок, присвячений Господеві…» (Вих. 31,14-15 – Хоменка);

«Шість день можна працювати, а сьомого дня – субота цілковитого спочинку, святих зборів; ніякого діла не робитимете; спочинок це для Господа по всіх оселях ваших» (Лев. 23,3 – Хоменка);

«Якщо ради суботи ти стримаєш ногу свою, щоб не чинити своїх забаганок у день Мій святий, і будеш звати суботу приємністю, днем Господнім святим та шанованим, і її пошануєш, не підеш своїми дорогами, діла свого не шукатимеш та не будеш казати даремні слова, тоді в Господі розкошувати ти будеш, і Він посадовить тебе на висотах землі, та зробить, що будеш ти споживати спадщину Якова, батька твого, бо уста Господні сказали оце!» (Іс. 58,13-14 – Огієнка).

«Тогда из месяца в месяц и из субботы в субботу будет приходить всякая плоть пред лице Мое на поклонение, говорит Господь» (Іс. 66,23 – Синодальний пер.);

«Син Людський є владикою і суботи» (Мар. 2,28 – Турконяка);

«Збережено ж суботу для Божого люду, бо хто ввійшов до його спочинку, той і відпочив від своїх діл, – як Бог від своїх» (Євр. 4,9-10 – Турконяка).

10. Біблійна дієта

Назад до змісту

Господь Бог, створивши людину, передбачив для неї харчування. На початку, ще до гріхопадіння, це була їжа виключно рослинного походження (Бут. 1,29). За часів Ноя Господь, рятуючи світ від потопу, звелів взяти до ковчега по сім «чистих» тварин і птахів, та по двоє (самця і самицю) «нечистих». Отже, уже перед потопом люди мали розмежування у тваринному світі. Після потопу Господь, благословляючи врятовану Ноєву сім’ю, сказав: «Все, що рухається й живе, буде вам на їжу: так, як дав я вам усі зелені рослини» (Бут. 9,3). У даному випадку слід розуміти, що слово «все» має тут певне значення й відноситься до категорії «чистих» тварин. Нечисті тварини, котрих було з усякого роду тільки по двоє, були призначені виключно для розмноження. Згодом читаємо історію життя Авраама, котрий вживав їжу тваринного походження (Бут. 18,7-8). Потім Бог звелів Мойсеєві записати для майбутніх поколінь ці, знайомі від початку Божим людям, закони стосовно харчування (Лев. 11,1-47; Втор. 14,3-21).

«Кожну з худоби, що має розділені копита, і що має копита роздвоєні розривом, що жує жуйку, її будете їсти. Щодо всякої худоби, що має розділене копито, і що не має роздвоєного розривом копита, і жуйки не жує, нечисті вони для вас» (Лев. 11,3.26 – Огієнка).

«З усього ж, що в водах, те можна вам їсти: все, що має поплавці й луску; чи воно буде в водах, чи в морях, чи в річках, це й їжте. А все, що не має поплавців і луски, чи то в морях, чи в річках, і все, що кишить у водах, та й усяка водна тварина, буде вам гидотою» (Лев. 11,9-10).

Також з птахів Господь відділив тих, які споживати заборонено (Лев. 11,13-19).

Господь заборонив також споживати комах і плазунів (Лев. 11,20.29-31.41-43).

Крім того, Слово Боже забороняє споживати м’ясо тварин, які не були приготовані належним чином (Лев. 17,13). Біблія забороняє споживати дохлятину та кров, а також ідольські жертви (Вих. 22,31; Лев. 17,10-14; Втор. 12,16.23-24; Дії 15,20.29; Дії 21,25; Єзек. 44,31; 1 Кор. 10,20). Понад те Святе Письмо засуджує обжерливість та зловживання алкоголем (Лук. 21,34; Екл.10,17; Лук. 6,25; Пр. 20,1; Еф. 5,18).

«Я бо – Господь, Бог ваш; ви маєте ставати святими й бути святими, бо я – святий» (Лев. 11,44).

11. Покаяння і спасіння

Назад до змісту

Згрішивши, перші люди були видалені з раю. Гріх відлучив і віддалив людину від Творця (Іс. 59,2). Через Адама та Єву гріх і смерть перейшли на всіх людей. Таким чином усі згрішили (Рим. 3,23; Рим. 5,12). Людина стала грішною і, внаслідок цього, смертною. Але Творець не залишив її. Він передбачив план її порятунку. Цей план Він здійснив через Свого Сина – Ісуса Христа. Христос Своїм життям, смертю і воскресінням переміг гріх і смерть. Таким чином Він дав можливість порятунку від вічної смерті кожному, хто цього прагне. Щоб отримати спасіння, яке Господь запропонував кожній людині, необхідно відвернутися від своїх гріхів і навернутися до Бога. Кожному необхідне покаяння!

Покаяння – нове народження, є глибокою й повною зміною, яку в серці і в житті людини здійснює Бог. Це переломний момент у житті кожної людини. Цю зміну здійснює Бог через Духа Святого при свідомій і добровільній участі людини (Ів. 16,8). Це результат Божої милості. Покаяння охоплює повну зміну думок, розмови та вчинкІв. Охоплює всю людину, її дух, душу і тіло.

Ознакою справжнього покаяння є жаль та визнання гріхІв.

Людина свідомо приймає рішення вести праведне, згідне з Божою волею, життя. Через хрещення людина вступає в заповіт з Богом, котрий дає їй Духа Святого, який необхідний для чистого, переможного життя (Дії 2,38). Людина, яка покаялася, піклуючись про досконалість і святість свого християнського життя, повинна кожного дня перемагати гріх. Біблія називає це «оновленням день у день» (2 Кор. 4,16).

Декілька цитат про покаяння:

«Це ваші беззаконня вас від Бога відлучили, ваші гріхи обличчя його від вас закрили, щоб вас не чути» (Іс. 59,2
Хоменка);

«Всі бо згрішили й позбавлені слави Божої» (Рим. 3,23);

«Покайтеся, і хай охреститься кожний з вас в ім’я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів – і одержите дар Святого Духа» (Дії 2,38 – Турконяка);

«Коли ж ходимо в світлі, як сам він є в світлі, то маємо спільність одне з одним, і кров Ісуса Христа, його Сина, очищує нас від усякого гріха. Коли скажемо, що не маємо гріха, – самих себе дуримо, і правди в нас немає. Якщо визнаємо свої гріхи, то він вірний і праведний, щоб відпустити нам гріхи й очистити нас від усякої неправди» (1 Ів. 1,7-9).

Додаткові тексти для аналізу: Іс. 55,7; Йоїл 2,12-13; Ів. 3,1-6; 2 Кор. 4,16; 2 Кор. 7,10; Еф. 4,13-15.22-33

12. Любов і благодать Божа

Назад до змісту

Любов є основною рисою характеру Божого. «Бог є любов» (1 Ів. 4,8.16). Вона є також основою Божого плану спасіння. З любові до людей Господь послав у наш світ Свого Сина (Ів. 3,16). Ісус Христос з любові прийшов і віддав самого себе за гріхи наші, щоб визволити нас від сучасного злого віку (Гал. 1,4). Любов є найбільшою заповіддю (Матв. 22,36-38). Доказом любові до Бога є виконання Його заповідей та любов до ближнього (1 Ів. 5,3; 1 Ів. 4,20). Любов є також основною ознакою приналежності до Христа (Ів. 13,35).

Прикладом найбільшої любові є життя, служіння та жертва Сина Божого. Слово Боже учить нас любові. До Бога, до ближнього, до всіх людей, незалежно від раси, національності та соціального статусу. Ісус Христос закликав любити не тільки друзів, а також і ворогів (Матв. 5,44).

Благодать є ознакою любові, даної недостойному творінню. Це незаслужений дар Божий. Це милість щодо того, хто заслуговує покарання. Благодать – це прояв Божої милості щодо людини у тій чи іншій формі, тобто у наданні тих чи інших благ. Іншими словами, Бог надає людям певні блага просто як вияв любові до них, не вимагаючи від них нічого натомість. Це є ідеальною моделлю для стосунків людей в сім’ї і суспільстві, яка лежить в основі Євангелія.

Благодать Божа відкрилась в Ісусі Христі для всіх людей (Тит. 2,11; Ів. 1,14.16-17). Людина без благодаті Божої є грішним порушником святого Закону Божого. Завдяки благодаті людина отримує прощення гріхів, виправдання, єдність з Богом, спасіння та силу у вірі. Грішник стає дитям Божим. Божа благодать навчає та допомагає людині позбутися всякого зла, змінити своє життя, бути покірним Богу, творити добро (Тит. 2,11-14). Людина, яка свідомо відкидає благодать Божу, закриває перед собою Царство Боже.

Цитати про Божу любов та благодать:

«Тому що Бог так полюбив світ, що дав свого єдинородного Сина, аби кожний, хто вірить у нього, не загинув, але мав вічне життя» (Ів. 3,16);

«Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив!» (Ів. 15,12);

«Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всією думкою своєю, і ближнього свого, як самого себе» (Лук. 10,27 – Турконяка);

«Це бо любов до Бога: берегти його заповіді. А заповіді його не тяжкі» (1 Ів. 5,3);

«Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує» (Матв. 5,44 – Огієнка);

«А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками» (Рим. 5,8 – Огієнка).

«Бо з’явилася Божа благодать, що спасає всіх людей, і навчає нас, щоб ми, відцуравшись безбожності та світських пожадливостей, жили помірковано та праведно, і побожно в теперішнім віці, і чекали блаженної надії та з’явлення слави великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса, що Самого Себе дав за нас, щоб нас визволити від усякого беззаконства та очистити Собі людей вибраних, у добрих ділах запопадливих» (Тит. 2,11-14).

«А коли з’явилась благодать та людинолюбство Спасителя, нашого Бога, Він нас спас не з діл праведности, що ми їх учинили були, а з Своєї милості» (Тит. 3,4-5).

Тексти для аналізу: Матв. 5,43-48; Ів. 13,35; Дії 17,28; Рим. 13,8-10; 1 Кор. 13,4-8.13; Гал. 3,28; 1 Ів. 4,8-10; Матв. 18,21-27; Ів. 1,12; Рим. 3,22-23; Еф. 1,3-4.6-8; Еф. 2,8-10; Гал. 5,19-21; Кол. 1,20-22; Тит. 2,11-14; Тит. 3,7; Євр. 10,26-31

13. Віра і надія

Назад до змісту

«Віра — це обґрунтоване сподівання того, на що надіються, чіткий вияв того, що реальне, хоча й невидиме» (Євр. 11,1).

Віра — сприйняття людиною чого-небудь (тверджень, свідчень, фактів тощо) як істинних, правдивих, іноді без попередньої перевірки на основі тільки внутрішнього, суб’єктивного переконання, що не потребує більше ніяких доказів. Віра полягає не у фанатичному сприйнятті фантастичних явищ, а в міцному переконанні в реальних фактах. Це значить бути певним у тому, на що сподіваєшся, знати, що щось є дійсне, навіть якщо ми не можемо бачити його. Правдива віра — це не легковірність, тобто готовність повірити в щось без переконливих доказів або тільки тому, що хочеться в те вірити.

Слово Боже вчить нас, що необхідно, щоб кожен, хто до Бога приходить, мав віру. Без віри неможливо догодити Богові (Євр. 11,6).

Віра – це велика перевага дітей Божих. У світі існує багато неправильних вірувань. Однак правдива віра народжується від слухання Слова Божого (Рим. 10,17). Вона утверджується не на людській мудрості, а на силі Божій (1 Кор. 2,4-5).

Жива віра підтверджується активним життям християнина, сповненим добрих учинків (Як. 2,17-26). Вірою християнин здатен долати життєві труднощі та духовні перешкоди (1 Пет. 5,9).

Надія – це емоційне переживання, відчуття, що виникає при очікуванні бажаної події. Надія випливає з віри.
Однією з трьох основних цінностей християнського життя є Божа надія. В наДії чітко виражається ставлення людини до Бога. Про справжню надію говоримо, коли віддаємо наше життя в руки Господа, з довірою, що Він поведе нас. В надії також ми очікуємо сповнення Божих обітниць.

«І оце перемога, яка перемогла світ: віра наша» (1 Ів. 5,4);

«Надія ж не засоромлює, бо Божа любов вилилася в наші серця Святим Духом, який нам даний» (Рим. 5,5);

«Бо ми надією спаслися. Надія ж, яку бачимо, вже не є надією: бо хіба надіється хтось на те, що бачить? Якщо ж надіємось на те, чого не бачимо, то терпляче очікуємо на нього» (Рим. 8,24-25).

Тексти для аналізу: Євр. 11,1-40; Євр. 12,2; Євр. 10,22; 1 Кор. 13,13; Гал. 5,6; 1 Тим. 3,9; 1 Тим. 4,1; 1 Пет. 1,3-9; Лук. 17,5; Еф. 4,4; 1 Кор. 15,19; Еф. 2,12

14. Зовнішні риси християнина

Назад до змісту

Християнин в очевидний спосіб відрізняється від свого оточення багатьма зовнішніми рисами. Своєю поведінкою та зовнішнім виглядом він представляє найвищий рівень культури та біблійної моралі. Його риси – чесність, скромність, покора, лагідність, спокій, ніжність, милосердя, чистота тіла. Християнин не користується нецензурною (вульгарною) лексикою. Християнин повинен також намагатися дотримуватися цілковитої чистоти душі, духа і тіла (1 Сол. 5,23). Життя християнина – це послання (лист) Христове для інших людей (2 Кор. 3,3). Той, хто належить до Христа, повинен бути «сіллю для землі та світлом для світу» (Матв. 5,13-14). Манера спілкування, стиль одягу, мислення й поведінка християнина повинні також відрізнятися від світських взірців. Він не бере участі у світських, безбожних заходах, розвагах, гулянках тощо.

Християнин прагне до внутрішньої краси, визнає природну красу й противиться штучним прикрасам Керується також біблійними критеріями під час вибору музики, літератури, телепрограм, інтернет-ресурсів Християнські жінки накривають голову під час молитви й служіння (1 Кор. 11,5-6).

«Ваша розмова нехай завжди буде люб’язна та приправлена сіллю, щоб знали, як треба вам кожному відповідати» (Кол. 4,6 – Хоменка).

«Нехай ваша окраса буде не зовнішня – заплітання волосся, накладання золотих обручок чи прибирання в шати, але в середині людського серця, в нетлінності душі, лагідної та мовчазної: це многоцінне перед Богом» (1 Пет. 3,4);

«Нехай жадне слово гниле не виходить із уст ваших, але тільки таке, що добре на потрібне збудування, щоб воно подало благодать тим, хто чує» (Еф. 4,29).

«Розпуста й усяка нечистота та захланність щоб і не згадувалися між вами, як це й личить святим. Так само безсоромність чи балачки безглузді й порожні жарти, – воно бо непристойне» (Еф. 5,3-4).

Тексти для аналізу: 1 Тим. 2,8-9; 2 Тим. 2,22; Тит. 2,1-5; Як. 3,1-12; 1 Кор. 6,9-10; 1 Сол. 5,12-23; 1 Пет. 3,1-5; 1 Ів. 2,15-17

15. Щоденне свідчення віри

Назад до змісту

Одним з основних завдань Церкви Божої, а також кожного віруючого, є проповідь Євангелії (Мар. 16,15). Кожен християнин, скільки кому дає Дух Святий, відчуває відповідальність за цей світ, що наближається до загибелі. Тому кожен, хто небайдужий, повинен нести Слово спасіння своїм ближнім всіма можливими засобами. За допомогою усного спілкування, літературного слова, музичного служіння, засобів масової інформації – радіо, телебачення, інтернету. Та найбільш ефективною проповіддю може бути святе життя християнина. У цьому служінні може бути задіяний кожен. Навіть жертвуючи власні кошти, можна долучитись до цієї надзвичайно важливої справи.

«Бо я не соромлюсь Євангелії, бо ж вона сила Божа на спасіння кожному, хто вірує…» (Рим. 1,16 – Хоменка).

«Рятуй узятих на смерть, також тих, хто на страчення хилиться, хіба не підтримаєш їх?» (Пр. 24,11).

Тексти для аналізу: Матв. 5,16; Пр. 20,4-11; Дії 8,4; Матв. 28,19-20; Мар. 16,15; 2 Кор. 3,2; 2 Кор. 5,11; Еф. 6,13-18; Кол. 4,16; 2 Тим. 2,15; 1 Пет. 2,12; Фил. 4,14-18; Гал. 6,6; 2 Кор. 9,11-13

16. Піст і молитва

Назад до змісту

Християнин тримає постійний зв’язок зі своїм Господом. Зробити це можливо через систематичне вивчення Слова Божого, а також за допомогою молитви й посту. Молитва – це безпосередній і надійний зв’язок з Богом. Молитва – це розмова з Богом, коли людина виражає свої потреби й переживання. У молитві приходимо до Бога через Ісуса Христа (Ів. 14,13-14; Еф. 5,20; 1 Тим. 2,5). Молитви бувають публічні (напр. в церкві – Дії 1,14; Дії 2,42) та особисті (Матв. 6,6; 2 Сам. 4,33 – Хоменка). Слово Боже закликає бути постійним у молитві (Кол. 4,2; 1 Пет. 4,7; 1 Сол. 5,17; Еф. 6,18; Лук. 18,1; Лук. 21,36; Рим. 12,12).

У молитві людина хвалить Господа (Матв. 6,9), дякує Йому (1 Сол. 5,18), визнає свої провини (Дан. 9,20; 1 Ів. 1,9), просить про свої потреби (1 Сам. 8,37-38.45; Фил. 4,6)… Молитись можна завжди й усюди (Мал. 1,11; 1 Кор. 1,2; 1 Тим. 2,8-10). Святе Письмо вчить нас молитись за всіх людей (1 Тим. 2,1-2).

В окремих випадках молитви віруючих людей супроводжуються постом (Дії 13,2-3. 2 Сам. 12,16-17; Ест. 4,16; Суд. 20,24-26; Езд. 8,21-23; Неем. 1,4-11). Піст є частиною християнського життя. В Писанні говориться про його вплив на духовні відносини між людиною та Богом. Ісус Христос також постився і, таким чином, дав Своїм послідовникам приклад до наслідування. Він постився й молився в пустелі перед початком Своєї мандрівки Галілеєю.

Пости бувають різні за своєю тривалістю (Вих. 34,28; Втор. 9,9.18; 1 Сам. 31,13; Ест. 4,16). Під час посту віруючі не мають бути понурі та засмучені (Матв. 6,16-18).

Тексти для аналізу: Пр. 28,9; Матв. 6,6; Матв. 26,41; Лук. 1,10; Ів. 14,13; Дії 20,36; Дії 28,8; Рим. 15,30; Кол. 1,3; Євр. 10,25; Як. 5,13.16

17. Подружжя і сім’я

Назад до змісту

Інститут сім’ї створив Бог. Створивши перших людей – чоловіка і жінку, Господь поблагословив їх на спільне життя та народження дітей (Бут. 1,27-28). Це було перше подружжя – перша сімейна пара. Подружжя – це моногамний союз двох осіб – чоловіка і жінки (1 Кор. 7,2). Так звані одностатеві «шлюби» (содомія) є ознакою останнього часу, заборонені Словом Божим (Лев. 18,22; Лев. 20,13). Церква не визнає також полігамії (багатошлюбності). Подружній союз триває до смерті одного з подружжя (1 Кор. 7,39). Біблія забороняє розлучення (Матв. 19,5-6; 1 Кор. 7,10-11). Воно дозволено, як виняток, тільки у випадку подружньої зради (Матв. 5,32;). Інтимні стосунки поза шлюбом, у тому числі і так званий «громадянський шлюб», є гріхом (Євр. 13,4). Любов і вірність являються запорукою здорової міцної сім’ї. Чоловік і дружина повинні любити одне одного. Головою в сім’ї є чоловік, а жінка повинна підкорятися йому (Еф. 5,22-23.33; 1 Пет. 3,1). Слово Боже застерігає від союзу віруючих з невіруючими (2 Кор. 6,14-15).

Обов’язком батьків є різнобічне виховання своїх дітей з урахуванням християнських цінностей (Еф. 6,4). Батьки також повинні брати до уваги матеріальні потреби своїх дітей (2 Кор. 12,14). Про християнську цінність сім’ї свідчить слухняність дітей і їх пошана до батьків (Пр. 17,6; Вих. 20,12; Еф. 6,1-3). Побудовані на відповідних християнських засадах подружжя і сім’я стають сильною підтримкою Церкви Божої й переконливим свідченням віри.

Тексти для аналізу: Бут. 2,19-24; Матв. 19,5-6; Пр. 5,15-20; Пр. 19,18; Пр. 29,15; 1 Сол. 4,3-5; Втор. 6,6-7; Пр. 1,8-9; 1 Тим. 5,4.14

18. Біблійні обряди

Назад до змісту

У церкві з різною періодичністю звершуються деякі біблійні обряди.

Одним з них є хрещення. Хрещення є публічним визнанням віри. Звершується пресвітером через повне занурення у воду. Символізує смерть та поховання старого, грішного життя людини та воскресіння для життя нового й святого (Рим. 6,3-8). Рішення про хрещення людина приймає свідомо й самостійно в дорослому віці. Церква не визнає хрещення немовлят. Цей обряд звершується за чітким прямим дорученням Ісуса Христа (Матв. 28,19). Хрещенню повинно передувати покаянна та палке бажання жити святим життям (Матв. 3,7-8). При хрещенні людина отримує прощення гріхів та дар Святого Духа (Дії 2,38).

Після хрещення служителі Церкви звершують біблійне покладання рук на новохрещених для наповнення Святим Духом (Дії 8,14-17; Дії 19,6). Покладання рук може мати й інше значення. Покладання рук здійснюється також на молодят під час молитви про шлюбне благословення, на хворих під час молитви про зцілення, на дітей під час молитви про благословення (Матв. 19,13-15), на служителів церкви для посвячення на служіння (Дії 13,2-3).

Наступним важливим біблійним обрядом є Вечеря Господня, під час якої віруючі споживають прісний хліб та чисте виноградне вино, як символи тіла й крові Ісуса Христа. Вечері передує взаємне умивання ніг віруючими, як символ покори та взаємного служіння (Ів. 13,1-17). Вечеря Господня є спомином тяжких страждань і смерті Господа Ісуса Христа (Лук. 22,19; 1 Кор. 11,23-25). До участі у Вечері Господній потрібно приступати достойно, з чистою совістю перед Богом та людьми.

У Святому Письмі знаходимо ще один обряд – єлеєпомазання хворої людини з молитвою про її зцілення (Як. 5,14-15).

Церква проводить поховання своїм членам та друзям, втішаючи сім’ї померлих Словом Божим.

Тексти для аналізу: Мар. 16,16; Дії 2,38-39; Євр 6,1-3; Дії 8,14-17; Дії 9,17; 2 Тим. 1,6-7; Мар. 16,17-18; Бут. 48,13-14; Матв. 26,26-29; 1 Кор. 11,23-29

19. Храм Божий

Назад до змісту

Храм Божий був і залишається єдиним центром Божого служіння. У Старому Заповіті матеріальний Храм Божий був місцем зустрічі людей з Богом. Складався зі Святого та Святогосвятих. Він мав різні назви – «скинія», «намет зборів», «скинія свідоцтва», «Дім Божий». Служіння в цьому храмі полягало насамперед у складанні жертв. Храм і його служіння мали символічне значення, були прообразом Духовного Храму й служіння в ньому (Євр. 9,1-10; Євр. 10,1-18). Зі смертю Ісуса Христа старозавітній храм втратив своє значення. Постав новий – духовний храм, будівельником якого є сам Господь (Матв. 16,18; Євр. 8,1-2). У часи Нового Заповіту Божим Храмом є церква Ісуса Христа, яку Він набув собі власною кров’ю (1 Кор. 6,20; 1 Пет. 1,17-19). Це храм Його тіла, який складається з живих каменів, тобто з людей (Ів. 2,19-21; Еф. 5,30; 1 Пет. 2,5; Рим. 12,4-5). Кожен віруючий в церкві Христовій (храмі Його тіла) може бути особисто храмом Божим (1 Кор. 3,16; 6,19). Цей новий Духовний Храм ще називається небесним, позаяк має небесне походження й тісний зв’язок з небом. Він складається з нашого Бога (Єзек. 11,16), Ісуса Христа (Ів. 2,21; Євр. 9,11-15; пор. Об. 21,22) та Божого народу (1 Кор. 3,16-17; 1 Кор. 6,19-20; 2 Кор. 6,16-18; Еф. 2,19-22).

Небесний храм – це не матеріальна будівля на небі чи на землі. Це прекрасна, духовна дійсність Божого народу, який перебуває в спільноті з Богом та Спасителем Ісусом Христом (Еф. 2,19-22). У цьому Храмі відбувається досконале рятівне Служіння Боже. Єдиним Первосвящеником Небесного Храму є Ісус Христос, який одночасно є його фундаментом, наріжним каменем, слугою й Господом. Служіння полягає в проповіді Слова спасіння, у принесенні духовних жертв (молитов), у служінні порятунку іншим людям. Народ Божий, будучи Храмом Божим, піклується про його чистоту й святість.

Декілька біблійних цитат на цю тему:

«І ви самі, мов живе каміння, будуйтеся на духовний дім, на святе священство, щоб принести духовні жертви, приємні Богові, через Ісуса Христа» (1 Пет. 2,5 – Турконяка);

«Чи не знаєте, що ви є Божим храмом і що Божий Дух живе в вас?» (1 Кор. 3,16 – Турконяка);

«Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі, що на ньому і ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу» (Еф. 2,19-22 – Огієнка).

Тексти для аналізу: Вих. 25,8; Числ. 9,15; Дії 7,44.47-48; Матв. 27,51; 1 Тим. 3,15; Зах. 6,12-13; 1 Пет. 2,5-9; Еф. 2,6.19-22; Еф. 5,27; 1 Кор. 3,9; Ів. 14,23; Ів. 15,19; Ів. 17,14; Євр. 3,6; Євр. 12,22-24; Об. 21,1-27

20. Другий прихід Ісуса Христа

Назад до змісту

Основою віри й надії християн є славний прихід Господа Ісуса Христа. Буде він найбільшою подією майбутнього й причиною найбільшої радості дітей Божих. Обітниця про другий прихід Господа Ісуса була відома ще в Старому Заповіті (Юд. 1,14-15; Пс. 50,3-5 – Хоменка). Ісус Христос у Своєму Слові дав нам гарантію, що Він свого часу повернеться й забере нас до Себе (Ів. 14,1-3). Про це засвідчили також Божі ангели (Дії 1,10-11). Цією благословенною надією жили перші християни (Тит. 2,11-14). Цією обітницею закінчується Божа Книга (Об. 22,12.20-21). Християни пов’язують з цією подією всі свої вічні надії. В момент приходу Ісуса Христа відбудеться воскресіння праведних (Ів. 5,28-29; Об. 20,4-5). Живі праведники в мить зміняться, і всі разом будуть забрані Ісусом до «Дому Отця» (1 Кор. 15,51-52; 1 Сол. 4,16-17; Фил. 3,20-21; Ів. 14,1-3). Коли це станеться, ніхто з людей знати не може. День приходу Ісуса Христа для людей є таємницею (Мар. 13,32). Проте Слово Боже закликає бути пильними, уважно спостерігати за ознаками часу й приготувати себе на цей великий день (Мар. 13,33-37; 1 Сол. 5,16-23). Прихід Ісуса Христа – це подія, яку побачать усі (Матв. 24,27; Матв. 26,64; Об. 1,7). Прийде Він у славі Отця зі святими ангелами (Матв. 26,64; Мар. 8,38; Лук. 21,27). Для одних цей момент буде трагічним, а для інших – дуже радісним (Матв. 24,30; Лук. 21,28). Істинні християни щиро прагнуть пришестя Христового (Об. 22,20). Під час приходу Ісуса Христа буде вирішено остаточне вічне майбутнє праведних і неправедних.

Ось декілька цитат Слова Божого на цю тему:

«Терплячими будьте й ви, зміцніть ваші серця, бо Господній прихід наблизився» (Як. 5,8 – Турконяка);

«…готуйсь, Ізраїлю, стрічати Бога твого!» (Ам. 4,12);

«Ото Він із хмарами йде, і побачить Його кожне око…» (Об. 1,7);

«Так і ви, коли побачите, що це відбувається, – знайте, що близько, уже при дверях» (Мар. 13,29).

Тексти для аналізу: Матв. 24,27-30.32-36; 1 Кор. 15,50-54; Фил. 3,20-21; Матв. 24,14; Лук. 18,8

21. Воскресіння з мертвих

Назад до змісту

На підставі Слова Божого віримо також у воскресіння з мертвих усіх людей (Дії 24,15). Однак не всі воскреснуть одночасно. Біблія вчить нас, що праведні Божі діти воскреснуть у першому воскресінні, яке настане в день пришестя Господа нашого Ісуса Христа (1 Сол. 4,16; Об. 20,6). Вони воскреснуть для вічного життя в «домі Отця Небесного» – у новому небі, на новій землі. Інші люди воскреснуть після «тисячолітнього періоду» (Об. 20,5). Вони мусять воскреснути, щоб отримати відплату за свої вчинки та грішне життя (Об. 20,13; 22,12). Їх участю буде «друга смерть» у «вогняному озері» (Об. 20,14-15).

Про воскресіння Слово Боже говорить дуже часто.

Праведний Йов :
«Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне, так і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого» (Йов. 14,11-12);
«Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і в моїм тілі побачу я Бога» (Йов. 19,25).

Ісус Христос:
«Не дивуйтеся цьому, бо настає час, коли всі, що в могилах, почують його голос; і вийдуть ті, що робили добро, на воскресіння життя, а ті, що робили зло, – на воскресіння суду» (Ів. 5,28-29 – Турконяка);
«Я є воскресіння і життя; хто вірить у мене, – хоч і помре, житиме» (Ів. 11,25);
«І я був мертвий,- і ось, я живий на віки вічні. І маю ключі від смерти й від аду» (Об. 1,18).

Апостол Павло:
«Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку: первісток Христос, потім ті, що Христові, під час Його приходу» (1 Кор. 15,22-23 – Огієнка);
«Ось я кажу вам тайну: Не всі ми помремо, але всі перемінимося, раптом, в одну мить, при сурмі останній; засурмить бо, і мертві нетлінними воскреснуть, і ми перемінимося» (1 Кор. 15,51-52 – Хоменка);
«Бо сам Господь на даний знак, на голос архангела та при сурмі Божій, зійде з неба, і найперше воскреснуть ті, що вмерли в Христі. Потім же ми, що живемо, що лишимось, будемо разом з ними вхоплені на хмарах у повітря назустріч Господеві і так будемо з Господом завжди» (1 Сол. 4,16-17).

Додаткові тексти для аналізу: Іс. 26,19; Матв. 22,23-32; 1 Кор. 15,12-54; Євр. 6,2; Лук. 14,12-14; Дії 24,15; Євр. 11,35; 2 Тим. 2,18

22. Суд Божий

Назад до змісту

Згідно з волею Божою і Його Законом, людина, яка хоче жити вічно, повинна виконувати заповіді, дані Творцем. Непослух робить людину винуватою в злочині, за це людина підлягає суду. Відплатою за гріх є смерть (Рим. 6,23). Бог не помиляється, а це означає, що Його рішення, прийняті на суді, безпомилкові й праведні. Усі люди повинні звітувати про своє життя (2 Кор. 5,10).

Біблія розрізняє декілька видів суду. Людина, яка хоче уникнути покарання суду Божого, повинна примиритися з Богом, вступити з Ним у заповіт та жити святим побожним життям. Особливе значення для спасіння людини під час благодатного періоду має суд Євангелія (1 Кор. 11,31-32; Як. 2,12; 1 Пет. 4,17; Об. 14,6). Під цим поняттям розуміємо дану Богом можливість прийняття або відкидання Євангелія. Людина добровільно засуджує себе – або у вічне життя, або в наругу. Після другого воскресіння буде останній суд, суддею на якому буде Ісус Христос (Дії 17,30-31; Об. 20,11-13; Ів. 5,22). Ті, хто воскресне в першому воскресінні, не будуть судимі на цьому суді (Ів. 3,18; Ів. 5,24). Від вироку засудження на останньому суді нема позбавлення.

«А Ісус підняв голос, та й промовляв: Хто вірує в Мене, не в Мене він вірує, але в Того, Хто послав Мене. А хто бачить Мене, той бачить Того, хто послав Мене. Я, Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, у темряві не зоставався. Коли б же хто слів Моїх слухав та не вірував, Я того не суджу, бо Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ. Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю: те слово, що Я говорив, останнього дня воно буде судити його! Бо від Себе Я не говорив, а Отець, що послав Мене, то Він Мені заповідь дав, що Я маю казати та що говорити. І відаю Я, що Його ота заповідь то вічне життя. Тож що Я говорю, то так говорю, як Отець Мені розповідав» (Ів. 12,44-50 – Огієнка).

Тексти для аналізу: Втор. 5,29; Рим. 6,23; Об. 19,1-3; Екл.12,13-14; Матв. 25,31-45

23. Царство Боже та вічне життя

Назад до змісту

Всі діти Божі, які прийняли Ісуса Христа, як власного Спасителя, покликані бути громадянами Царства Божого (Еф. 2,13-19). Вічне життя в Божому Царстві – це найбільша мрія всіх дітей Божих. Царство Боже є всюди, де поширюється влада й панування Ісуса Христа (Матв. 28,18). Царство Боже є, без сумніву, у небі – місці перебування Бога (Пс. 98,1 – Хоменка; 2 Кор. 12,2-4). Ісус Христос також багато вчив про Царство Боже в багатьох своїх притчах. Між іншим, Він сказав, що Царство Боже може бути в серці людини (Лук. 17,21). Це Царство Божої благодаті, яке стало доступним для людей завдяки Ісусу Христу (Мар. 1,15; Об. 12,10). Бог Отець «визволив нас від влади темряви та переніс до Царства свого улюбленого Сина» (Кол. 1,13). Уже сьогодні, перемігши гріх і зло, ми можемо належати до Царства Божого. Ми Його народ, люд його власності (1 Пет. 2,9).

Однак з другим приходом Ісуса Христа, після воскресіння праведних, розпочнеться період тисячолітнього царювання спасенних з Христом в небі (Об. 20,4). Це, так зване, «тисячолітнє царство». Земля протягом цього часу буде спустошеною. Після тисячоліття настане воскресіння неправедних й Останній суд, на якому буде винесений Божий вирок на всяке нечестя. Сатана, та його ангели, та всі неправедні люди будуть вкинуті в «озеро вогняне, палаюче сіркою». Це друга смерть, остаточне знищення всілякого зла. Тоді також буде знищена наша земля, а спасенний народ наслідує Нову Землю на вічне проживання. Настане вічне Царство Боже!

«Царює Господь: хай радіє земля, нехай веселяться численні острови!» (Пс. 97,1 – Огієнка);

«За часів тих царів небесний Бог здвигне царство, що не розпадеться повіки, і його влада не перейде до іншого народу; воно повалить і потрощить усі ті царства, а само стоятиме повіки» (Дан. 2,44 – Хоменка);

«Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька, і він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню його не буде кінця» (Лук. 1,32-33 – Хоменка);

«Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангелію» (Мар. 1,15 – Хоменка);

«Не бійсь, маленьке стадо, бо вашому Отцеві вподобалося дати вам Царство» (Лук. 12,32);

«Бо царство Боже не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі» (Рим. 14,17 – Хоменка);

«І сьомий ангел посурмив, і пролунали голоси могутні на небі, що говорили: «Царство світу сталося царствомГоспода нашого і Христа його, і він царюватиме на віки вічні» (Об. 11,15).

Додаткові тексти для аналізу: 2 Пет. 3,9-13; Об. 6,12-17; Об. 20,4-15; Іс. 65,17; Об. 21,1-5

17px
Aa
Aa
Aa
Aa
Aa
Коментарі