Свята Трійця – міф чи дійсність?

Історія виникнення догмату

До основних догматів більшості сучасних християнських церков належить догмат про Святу Трійцю. Християни, які противляться цьому віровченню, належать до такої мізерної меншості, що складається враження, начебто цей догмат має міцне обґрунтування в Біблії. Та чи дійсно це так?

Виявляється однак, що в Біблії ми не знаходимо таких термінів, як “Свята Трійця”, “Бог у Трійці Єдиний” або “Триєдиний Бог”. Нескінченні протягом багатьох років людські спекуляції на тему Бога закрили біблійну правду на цю тему. Серед цих спекуляцій найбільш популярним є вчення, що Бог є трьома рівними, але окремими божественними особами – Отцем, Сином і Святим Духом, – які, незрозумілим для людини чином, якось з’єднуються в одне ціле. Причому мова йде не лише про єдність думки, дії, мети і т. д., але єдність у значенні цифри.

Чи розглядали Ви коли-небудь історію вчення про Трійцю? Чи, можливо, ви думаєте, що ця доктрина була визнана раннім християнством, тобто християнами, які згадуються в Біблії?

Найбільші заслуги в запровадженні ідеї Трійці мав собор у Нікеї Віфінській, біля Константинополя, що в сучасній Туреччині (325 рік н. е.). Чим був Нікейський Собор? Хто його скликав? Цей собор не був скликаний, як можна було б припустити, церковними лідерами. Навпаки, він був скликаний новонаверненим, але тоді ще неохрещеним імператором Костянтином, в основному з причин позарелігійних. “У 325 році імператор Костянтин скликав церковний собор до Нікеї, що у Віфінії. В надії отримати для свого трону підтримку з боку динамічно зростаючої кількості християн, показав по відношенню до них милість, бо в його інтересах було існування церкви сильної та об’єднаної. Полеміка, пов’язана з аріанами [одна зі сторін дискусії про Трійцю] загрожувала єдності церкви і становила загрозу для влади імператора. Тому Костянтин вирішив покласти цьому край (…) Сам Костянтин, звичайно, не знав і не турбувався про дискусійне питання, але за всяку ціну прагнув довести цю полеміку до завершення.”)

Історія прийняття рішення, що підтримувало вчення про Трійцю, детально описана в працях істориків. Ви повинні проаналізувати ці обставини в тій чи іншій історії Церкви або в Католицькій Енциклопедії. Учення про Святу Трійцю формувалося з людських домислів та спекуляцій протягом двох століть. Своїми коріннями воно сягає язичницької та єврейської філософії. Аж, зрештою, воно було нав’язано церкви в четвертому столітті на соборі, скликаному з політичних причин, під керівництвом римського імператора. Учення про Трійцю має разючу подібність з тріадами, поширеними у стародавніх язичницьких релігіях Єгипту, Вавилону та інших народів.

Звідки взялося вчення про Трійцю? Це вчення католицьке чи протестантське? Виходить, що мільйони людей вірили в Трійцю ще до появи християнства!

Відомий богослов й історик християнства Олександр Хіслоп у своїй книзі «The Two Babylons (Два Вавилони)» представляє наступні цінні відомості: “Отже, ми бачимо, як у всіх відносинах Рим по праву носить на своєму чолі назву “Таємниця Великий Вавилон”. Треба лише згадати, як стародавні Вавилонські Таємниці вплинули на всю систему Риму. Ми побачимо тоді, як той другий Вавилон багато запозичив у першого. Ці таємниці довго були приховані в темряві, але в даний час ця густа темрява починає поступатися. Всі, хто присвятив хоч трохи уваги літературі Греції, Єгипту, Фінікії або Риму, усвідомлюють, яке велике значення займають ці “Таємниці” в тих країнах, і що, незважаючи на поверхневі відмінності, у всіх суттєвих поглядах, “Таємниці” в різних країнах, були ідентичні. Мова Єремії показує, що Вавилон був основним джерелом, з якого випливали всі ідольські системи. До аналогічних висновків приходять найкращі історики.

Щоб визначити ідентичність систем стародавнього Вавилону і папського Риму, ми повинні розглянути, як далеко система папства сумісна з усією системою, встановленою у Вавилонських Таємницях” (с. 13).
“(…) Прийнявши тому очевидну єдність і вавилонський характер стародавніх Таємниць Єгипту, Греції, Фінікії і Риму за підказку у наших дослідженнях, поступово ми порівняємо вчення та практику цих двох Вавилонів – Старозавітного та Новозавітного.
А тут ми повинні спочатку відзначити ідентичність предметів культу у Вавилоні та Римі. Стародавні вавилоняни, як і римляни, на словах визнавали єдність Божества; вшановуючи незліченні менші божества, які нібито мають певний вплив на людські справи, чітко заявляли, що існує ОДИН нескінченний і всемогутній Творець, який є над усім. Більшість народів робили те ж саме”
(с. 14).

Але якщо так було, це яка була різниця між Ізраїлем і язичницькими народами? Чому Всемогутній дорікає іншим народам, називаючи їх язичницькими й одночасно фаворизуючи народ ізраїльський? Хіслоп дає відповіді на ці питання: “Таким чином, визнання вавилонянами єдності бога, мало врешті ідольський характер. З цієї причини Яхве суворо засуджував Свій народ за будь-який стимул робити те ж саме. (…) У єдності Єдиного Бога вавилонян існували три особи і для того, щоб символізувати доктрину Трійці, вони використовували, що довели відкриття Лазарда, рівнобедрений трикутник, точно так, як це робить сьогодні Римська Церква” (с. 16).
“Папство має в деяких своїх церквах, як, наприклад, у монастирі так званому Тринітаріїв Мадрида, образ Триєдиного Бога з трьома головами на одному тілі. Вавилоняни мали щось подібне. Лазард у своїй останній праці представив зразок такої триєдиної божественності, шанованої в стародавній Ассирії. (…) В Індії верховне божество в одному з найдавніших храмів у гротах представлено з трьома головами на одному тілі і названо “Еко діва Трімурті” – Один Бог у трьох іпостасях. У Японії буддисти вшановують їх велике божество Будду з трьома головами в тій же формі, на ім’я “Сан Пат Фух”
(с. 17-18).

Можна інколи зустріти спрощене визначення догмату Трійці. Так, наприклад, відомий польський адвентистський учений, який пише під псевдонімом Тадеуш Адвентовіч висловлюється так: “Спільно [тобто адвентисти і католики] ми віримо в Найсвятішу Трійцю, тобто в Бога Отця, Сина Божого і Святого Духа. Тут наші вірування повністю збігаються”. Однак необхідно зауважити, що всі християни вірять в Бога Отця, Сина Божого й Святого Духа, проте не всі вірять у Трійцю.

Однозначно, це не одне і те ж.

Аналізуючи тему «Трійці», необхідно поставити декілька важливих питань щодо цього вчення.

Ким є Бог і ким Ісус?

Якщо Бог не є Трійцею, то ким Він є?

Більш повне об’явлення природи Бога прийшло тільки з Новим Заповітом. Старий Заповіт ясно вчив, що існує тільки один Бог: “Господь є Бог, і нема іншого, окрім нього” (Втор. 4,35; пор. Вих. 20,3; Втор. 32,39; 1 Цар. 8,60; пор. Євр. 1,8-9; Тит. 2,13; Фил 2,6; Ів. 20,28; Об. 19,19; Об. 22,9; Ів. 1,18; 1 Ів. 5,20) На цьому тлі часто з’являються погляди, наприклад, ранньохристиянський тритеізм, що заперечує старозавітний монотеїзм.

І проте, незважаючи на чіткий монотеїзм, уже на початку Старого Завіту можна зустрітися з текстами, які говорять про Бога і вказують на певну загадкову множинність. Буття 1,1 переводить слово “Бог” з єврейського “Елохім”. Це єврейське слово зустрічається в множині й допускає множинність, так як українське слово “команда”. В інших текстах Бог говорить про Себе як “Ми”: «Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу» (Бут. 1,26); «Ось став чоловік, немов один із Нас» (Бут. 3,22); «Тож зійдімо, і змішаймо там їхні мови, щоб не розуміли вони мови один одного» (Бут. 11,7); «Кого Я пошлю, і хто піде для Нас?» (Іс. 6,8).

Дехто вважає, що використана тут множина є вираженням так зв. pluralis maiestaticus, тобто форми, яку використовує пануюча (керівна) особа, а також форми, яку використовує автор книги або статті. Інші думають, що Бог, кажучи “Ми”, говорив про Себе й про ангелів, що Його оточують. Але багато богословів розуміють ці вірші, як такі, що вказують на множинність.

Множинність ця ще чіткіше виступає в Новому Заповіті: «Спочатку було слово, і слово було в Бога, і слово було Богом» (Ів. 1,1-2). Ідеться явно про дві божественні істоти, а контекст указує, що мова про Бога Отця й Ісуса Христа.

Якими є взаємини Бога Отця та Ісуса Христа?

Бог говорить, що Христос є Його Сином, а Христос говорить, що Бог є Його Батьком. «Охрестившись, Ісус зараз же вийшов з води… І ось голос пролунав з неба: Це є Син мій улюблений, якого Я вподобав» (Мат. 3,16-17). В Євангелії від Івана 10,22-39 Ісус постійно називає Бога Своїм Отцем. Євреї, що слухали цих слів Ісуса, добре знали, що Христос називав Бога Своїм Отцем у буквальному розумінні, так як звинувачували Його, що ж Він каже, що сам є Богом.

Як я вже говорив, Біблія неодноразово називає Ісуса Богом. Водночас ми знаємо також і від самого Ісуса, що є тільки один Бог, Бог Отець: «Ото є вічне життя, щоб пізнали тебе – єдиного правдивого Бога, і того, кого ти послав, – Ісуса Христа» (Ів. 17,3).

Це уявне протиріччя прихильники Трійці вирішують, пропонуючи своє вчення: три рівні особи складають одного Бога. Про цю єдність мав би свідчити вислів Ісуса: “Я і Отець-одно” (Ів. 10,30).

Але єдність Отця й Сина не обов’язково можна розуміти в значенні цифри, як хоче доктрина Трійці. Вона може вказувати на єдність думок, намірів і дій. Про те, що це має саме таке значення, свідчать висловлювання Ісуса про Його учнів, у яких Він пояснив, що має на увазі, кажучи, що Він і Бог Отець складають одне: «Отче Святий! Заради імені твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми!. (…) «І славу, що ти дав мені, я дав їм, щоб вони були одно так само, як і ми одно» (Ів. 17,11.22). Так як абсурдним було б припущення, що учні мали б єдність, у значенні цифри, так само і з Богом Отцем і Його Сином (зверніть увагу на повторювані слова “як і Ми”). Тут може бути мова тільки про єдність завдань та дій. Згідно з висловлюванням Ісуса, тільки Бог Отець є Істинний Бог. Ісус Христос є Єдинородним Сином Божим. Весь світ був створений з нічого, тільки Ісус Христос був народжений від Бога Отця. Це унікальні у всьому Всесвіті стосунки, які не може мати жодне творіння. Єдинородний Син Божий наслідує природу Божу, так що в цьому розумінні може й повинен бути названий Богом. У Біблії термінологія називає Ісуса Богом, і це цілком вірно. Однак неможливо у якийсь містичний спосіб ототожнювати Отця й Сина, як це робить вчення про Трійцю.
Біблія чітко вказує на те, що Син не був, не є й не буде рівний Отцю. Так було за життя Ісуса на Землі: “Отець більший від мене” (Ів. 14,28). Так є зараз: «Хочу, щоб ви знали, що кожному чоловікові голова є Христос, а голова жінці – чоловік, а голова Христові – Бог» (1 Кор. 11,3). І так буде в майбутньому: «Мусить бо він царювати, поки не покладе всіх ворогів йому під ноги. (…), бо все підкорив йому під ноги. Коли він каже, що все підкорене, то ясно, що крім того, хто йому підкорив усе. Як же все йому буде підкорене, тоді й сам Син підкориться тому, що йому підкорив усе, щоб Бог був усім в усьому» (1 Кор. 15,24.27-28).

Оскільки догмат про Трійцю представлений лише кількома твердженнями, спростування одного з них достатньо, щоб заперечити всю доктрину.

Найбільш сумнівним твердженням цієї доктрини є рівність божественних осіб. Оскільки, як ми бачили, біблійні тексти говорять про підпорядкування Сина Батькові, ціле вчення слід відкинути.

Природно, що прийняття існування двох божественних істот – Бога Отця (єдиного істинного Бога) та Ісуса Христа (Божого Сина, який успадкував природу Батька) – відкриває з усією гостротою проблему монотеїзму. Більше на цю тему – трошки згодом. Тут зауважимо тільки, що монотеїзм тринітаріїв також сумнівної якості, має, по суті, вербальний характер. Бо приймається існування трьох божественних осіб, про яких потім говориться, що вони становлять одного Бога, хоча абсолютно ніхто не розуміє, як це можливо.

Хто є Утішителем?

Ми вже писали про те, що з того факту, що про Утішителя в Євангелії від Івана 14,15-21, говориться “він” і “його”, аж ніяк не виникає, що він є особою. Необхідно враховувати специфічні властивості грецької мови. Однак Ісус говорив там про “іншого Утішителя” (в. 16). Хіба не свідчить це, що він мав на увазі якусь людину?

Прочитаймо уважно цей уривок з Біблії. У 18 вірші Христос говорить: “Не залишу вас сиротами; Прийду до вас”, а в 20: “Того дня пізнаєте ви, що я в Отці, а ви в мені, і Я в вас”.

То ж, хто є Утішителем?

Спираючись на твердження Ісуса, ми можемо сказати, що Він Сам живе в людині, якщо вона народилася з Духа Отця. Апостол Павло ясно заявив, що це Христос живе в ньому: «Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене» (Гал 2,20). Але це не був Христос, який перебував у той час у небі, а Христос, що жив у його свідомості й діях через змінений характер, силою Духа Святого! Утішителем є сам Ісус, який діє своїм Святим Духом, звідси і термін “інший Утішитель”. Розуміння це підтверджується в 1 Ів. 2,1, де Ісус був названий грецьким терміном Параклетос, одним зі значень якого є Утішитель.

Слід однак визнати, що біблійні тексти про Утішителя та про засмучення Святого Духа є найсильнішими аргументами прихильників особовості Святого Духа.

Роль Святого Духа затьмарює доктрина Трійці

Догмат про Трійцю ускладнює розуміння важливої ролі Святого Духа.

Людина є тілесна і смертна. Згрішила, отже мусить померти, “бо заплата за гріх – смерть” (Рим. 6,23). У Рим. 8,9-11 сказано, що смертне тіло успадковує через гріх смерть, але якщо «Дух того, хто воскресив Ісуса з мертвих, мешкає у вас, то той, хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом своїм, що живе у вас». У 1 Ів. 5,11-13 говориться, що якщо Христос живе в нас (силою Духа, про ще вже була мова), тоді ми маємо вічне життя, а якщо Духа в нас немає, то немає й такого життя. Так само про роль Духа, будь ласка, прочитайте в 1 Пет. 3,18.

Святий Дух – це дар від Бога, який ми отримуємо, коли хрестимося, коли відвертаємося від гріха й визнаємо віру в істинного Бога та Його Сина – Ісуса Христа (Дії 2,38). Після хрещення й після покладання рук (Дії 8,17), і навіть ще раніше ми отримуємо малу частину цього Духу. Вона як насіннячко, яке зростає, якщо ми будемо намагатися долати всі перешкоди. Ми повинні зростати так до тих пір, поки смертність не буде поглинута життям, коли при другому пришесті Христа віруючі християни народяться як безсмертні діти Божі (2 Кор. 5,4-5). Але вже зараз, коли ми маємо Духа лише як “завдаток”, коли “ми скуштували небесного дару”, він дає нам свої плоди, такі, як “любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, лагідність, стриманість” (Гал. 5,22-23). Таким чином ми поволі стаємо причасниками Божественної природи (2 Пет. 1,4). Кульмінаційний момент цього зростання настане при другому пришесті Ісуса Христа на землю.

Отже, Дух Святий є ключем до вічного життя! Якщо не будемо його мати, ми не зможемо мати життя вічного. Віра в Трійцю, віра в особистість Духа Святого закриває суть сили Божої, яка колись зробить нас духовними істотами (“духовними тілами”, 1 Кор. 15,44) з вічним життям і Божою природою.

Рішення в умовах невизначеності

Стаючи проти вчення про Трійцю й проти вчення, яке приписує Святому Духові особистість, я не хочу сказати, що вся ця історія, з біблійної точки зору, є однозначною. Не є так, що тільки одна зі сторін має чіткі біблійні аргументи, у той час як інша спирається тільки на традиції, язичницькі вірування й небіблійні авторитети. Догмат про Трійцю дійсно має слабке біблійне підґрунтя й цілком правильно шукати підґрунтя в згаданих вище небіблійних джерелах. Інакше однак з думкою визнання особистості Святого Духа. Тут прихильники цієї точки зору наводять поруч з вигаданими також сильні біблійні аргументи. До найсильніших я відніс би фрагмент про зіслання Утішителя (Параклетос), а також всі так звані “особистісні тексти” (наприклад, про засмучування Святого Духа).

Ідея Святого Духа як окремої особи здається її прихильникам так очевидною тому, що, ймовірно, вони у певний час пройшли етап ідеологічної обробки, що характеризується представленням тільки тих аргументів, які вигідні для цієї ідеї, одночасно старанно оминаючи аргументи протилежної сторони. Але не в цьому полягає суть чесного наукового аналізу. Чесний аналіз вимагає представлення найсильніших аргументів обох сторін. Я не хочу заперечувати біблійний характер деяких аргументів прихильників особистості Святого Духа. Якщо я виступаю проти цієї доктрини, то це тому, що аргументи її противників здаються більш переконливими.

Усі аргументи прихильників особистості Святого Духа пояснюються (чи, радше: спростовуються) на основі протилежної думки. Дух Святий не є сліпо діючою силою Бога, якоюсь енергією, над якою Бог Отець та Ісус Христос втратили контроль після її посилання на землю. Саме так часто сприймається погляд антитринітаріїв. Святий Дух – це сила, яка свідомо посилається й керується, а в деяких текстах Дух Святий є просто розумом Бога Отця чи Сина Божого (напр. 1 Кор. 2,11). Не дивно, що Його можна засмутити. Бог діє силою Свого розуму, тому Писання використовує такі терміни, як “хоче”, “сумує”, “прагне”, “має наміри” і т. д. Усі ці фрази вказують на особистість Бога Отця й на особу Ісуса Христа, від яких походить Дух Святий, а не на нібито окремо існуючу, третю особу Трійці.

На мій погляд, не всі аргументи антитринітаріїв можливо так само нейтралізувати на ґрунті доктрини про особистість Святого Духа. Святий Дух в певному сенсі є батьком Ісуса Христа? Чому апостол Павло, згадуючи Бога Отця і Сина, оминає Святого Духа? Чому Святий Дух не має престолу в небесах? Як це можливо, щоб Дух Святий у Старому Завіті не був особою, на що вказують лінгвістичні аналізи, і, одночасно, був особою відповідно до деяких текстів Нового Заповіту? Як можна мати “завдаток Духа”, якщо Дух є особою? Як Бог Отець і Син Божий, які перебувають в небі, можуть жити в нас і серед нас Духом Святим, якщо Дух Святий не є Їх силою, але окремою особою? А якщо він є божественною особою, то як, з огляду на його величезні заслуги в справі спасіння, ми можемо говорити, що Ісус є єдиним посередником між Богом і людьми? Як можна “вилити”, “дихнути”, “вгашати” особу, “наповнити”, “помазати”, “напоїти” особою?

Я не бачу іншого способу вирішення цього спору, як тільки за допомогою ретельного порівняння всіх аргументів обох сторін.

Якщо ви ще не переконалися після прочитання цієї книги, будь ласка, зробіть наступний експеримент. Випишіть собі на одному аркуші аргументи однієї із сторін, а на іншому – аргументи протилежної сторони. Маючи їх усі перед очима, ви зможете за допомогою Святого Духа (якщо звернетесь до Бога про таку допомогу) зрозуміти це питання. Звичайно, у ситуації, коли обидві сторони посилаються на біблійні тексти, ви не зможете з упевненістю знайти для себе відповідь. Однак я переконаний, що Бог не писав у Своїй Книзі так незрозуміло, щоб неможливо було прийняти жодне рішення.

Святий Дух – батько Ісуса Христа?

Раніше ми вже згадували, що догмат Трійці викликає цілий ряд сумнівів. Насамперед, немає його в Біблії. Він був нав’язаний християнству тільки в IV столітті. Крім того, небіблійною є думка про те, що Ісус Христос є рівний Богу Отцю – заперечують це явно біблійні тексти, у тому числі слова самого Ісуса. Найбільше суперечок і сумнівів щодо Святої Трійці з’являється однак під час питання про особу Святого Духа.

Розглянемо тепер питання наступне: якщо Дух Святий є окремою особою Божества, то він є батьком Ісуса Христа. Євангеліст Матвій, пишучи про Марію, говорить: «бо зачате в ній є від Святого Духа». Див. також Лук. 1,35, де Євангеліст показав, що сила Святого Духа, яка зійшла на Марію, викликала зачаття.

Однак Ісус чітко називає Отцем тільки Бога, а не Святого Духа (Ів. 20,17). Як до Батька, молився тільки до Бога, а не до Святого Духа (Ів. 17,1). Деякі стверджують, що Бог був Батьком Ісуса, як Той, хто породив Його перед віками, і тільки тому Ісус звертався до Нього як до Батька. Потрібно однак зауважити, що ні один біблійний текст не говорить про народження Ісуса перед віками, а лише про народження від Марії, хоч, безсумнівно, Ісус існував як Божественна істота і до Його народження від Марії.

Однак якби Дух Святий був особою, то він, принаймні, був би батьком Ісуса. Але ніде в Біблії ми не знайдемо навіть натяку про батьківство Святого Духа. Зверніть увагу, що Ісус не заперечував той факт, що Марія була Його матір’ю.

Апостол Павло про Духа Святого

Крім того, якби Святий Дух був окремою особою Божества, рівною в силі й славі іншим особам Трійці, то, мабуть, апостол Павло про це не чув, бо в усіх своїх посланнях, вітаючись на початку, регулярно посилається на ім’я Отця і Сина і чомусь ніколи не згадує Святого Духа: “Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!” Таке уникання однієї з Божественних осіб було б чимось дивним. Правда, в одному з його послань Дух Святих згадується в кінці (2 Кор. 13,13). Але ця диспропорція наочно демонструє, як же було б образливо, якби Святий Дух дійсно був особою, рівною Отцю і Сину!

У Посланні до Римлян 8,17 Павло називає християн спадкоємцями Отця й співспадкоємцями Сина, але не згадує Духа Святого. Чому? Адже Святий Дух відіграє надзвичайно важливу роль для християн після вознесіння Ісуса! Це “упущення” також можна пояснити тільки тим, що Святий Дух не є окремою від Бога Отця та Ісуса особою.

У першому Посланні до Коринтян ми бачимо, що чоловік названий головою дружини, Христос – головою чоловіка, а Бог – головою всім (1 Кор. 11,3). У цій «ієрархії» немає жодної згадки про Духа Святого. Це було б немислимо, якби Святий Дух був особою.

Послання до Ефесян 5,5 згадує Царство Боже й Христове, але знову обминає Святого Духа. Знову виникає питання: чому, якщо Святий Дух мав би бути божественною особою і якщо відіграє таку важливу роль?

Цікавий текст знаходимо в Посланні до Римлян 8,26-27: «Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями. А Той, Хто досліджує серця, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих». Однак перше Послання до Тимофія (1 Тим. 2,5) констатує певну безперечну біблійну істину, що Ісус Христос є єдиним посередником між Богом і людьми. Якби Святий Дух був особою, то з-за своєї ролі, про яку вище ми читали (“заступається за святих з волі Божої”), мав би бути також посередником поруч з Ісусом Христом. Це не проблема для католиків, які приймають цілий ряд святих посередників, від Марії починаючи, які, таким чином, відкидають єдине посередництво Ісуса Христа. Але, безумовно, це проблематично для кожного протестанта, який вірить у єдине посередництво Ісуса.

Чому Святий Дух не має престолу?

Хоч багато віршів описує престол Божий з Отцем і Сином, які сидять або стоять, для Святого Духа ми не бачимо жодного престолу. Біблія нічого не говорить про його місце в небі, що дивно, якщо він є божественною особою, що має небесне походження (Мар. 1,10; Ів. 1,32; 1 Пет. 1,12). «А коли ви з Христом воскресли, то шукайте того горішнього, де Христос перебуває, сівши по правиці Бога» (Кол. 3,1). «А Степан, повний Духа Святого, на небо споглянув, і побачив Божу славу й Ісуса, що по Божій правиці стояв, і промовив: Ось я бачу відчинене небо, і Сина Людського, що по Божій правиці стоїть!» (Дії 7,55-56).

А де сидів чи стояв, Святий Дух? Хтось може відповісти, і це правильно, що тексти, наведені вище, стосуються періоду, У якому Святий Дух діє на Землі, і не дивно, що його престолу немає в небесах. Однак так само буде і на Новій Землі: «А храму не бачив я у ньому, бо Господь, Бог Вседержитель, є храм його, і Агнець» (Об. 21,22). «І показав мені річку води життя, світлу, мов кришталь, що виходила від престолу Бога й Агнця… І ніякого прокляття не буде більше. А престол Бога й Агнця там, і слуги його служитимуть йому» (Об. 22,1.3). У цьому випадку питання, “яким буде місце (трон) та роль Святого Духа”, звучить дуже влучно. І не можливо відповісти на нього по-іншому, як тільки відкинути теорію про особовість Святого Духа.
Пам’ятаючи про те, що після відходу Ісуса до Отця, на Землі працює Святий Дух, виконуючи величезну роботу, прочитаємо два вірші з книги Одкровення: «І всяке створіння, – на небі і на землі і під землею, і на морі, і все, що в них, – чув я, казало: «Тому, хто сидить на престолі, і Агнцеві – благословення і честь і слава і влада на віки вічні» (Об, 5,13). «і викликували гучним голосом: «Спасіння Богу нашому, що сидить на престолі, і Агнцеві!» (Об, 7,10). Знову ні слова про Духа Святого. Якби Святий Дух був особистістю, то таке уникання його безсумнівних заслуг у справі спасіння було б нічим іншим, як великою невдячністю.

Скільки є Святих Духів?

Деякі біблійні тексти показують, що духів Божих є, принаймні, сім, а це ще більше ускладнює теорію прибічників особистості Святого Духа: «Ось що говорить той, хто має сім духів Божих…» (Об. 3,1); «Від престола виходять блискавиці й голоси і громи; сім світочів огненних палають перед престолом, які є сім духів Божих» (Об. 4,5); «І я бачив посеред престола і чотирьох істот, і посеред старших Агнець стоїть, мов заколений, який має рогів сім і очей сім, що є сім духів Божих, посланих на всю землю» (Об. 5,6).

Вже в Старому Завіті ми знаходимо пророцтво, що в Ісуса буде сім Духів Божих: «І вийде паросток із пня Єссея, і вітка виросте з його коріння. 2 Дух Господній спочине на ньому, дух мудрости й розуму, дух ради і кріпости, дух знання й страху Господнього» (Іс. 11,1-2).

Відомо, що число сім має символічний характер й означає повноту. Складність для прихильників особистості Духа Святого полягає саме в тому, що Святий Дух може бути дозованим. Ісус Христос мав повноту Божого Духа, інші мають різну міру Духа Святого (“завдаток Духа”2 Кор. 1,22; 5,5). Як можна дозувати особу?

Як Бог Отець і Син Божий можуть жити серед нас?

Біблія містить деякі цікаві обітниці. Як в окремих християнах, так і в їх громадах мають оселитись Бог Отець та Ісус Христос: «Якщо хто любить мене, той виконає моє слово; і мій Батько полюбить його – і прийдемо до нього і оселимося в нього» (Ів. 14,23). «бо де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них» (Мат. 18,20). Як це можливо, щоб Бог і Ісус були всередині християн, всередині їх спільноти, оскільки знаходяться в небі?

Деякі пояснюють це питання, вказуючи на духовний характер Бога й Ісуса. Ісус нібито з’являється серед нас як дух – непомітно. Однак таке пояснення не є прийнятним.

Біблія, говорячи про пришестя Ісуса, вказує на те, що воно буде видимим. «Оцей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як його ви бачили відходячого на небо» (Дії 1,11); «Як блискавка, що на сході блисне й вмить аж на самім заході сяє, так буде й прихід Чоловічого Сина» (Мат. 24,27); «і побачить Його кожне око» (Об. 1,7).

Крім того, якщо б Ісус кожен раз особисто з’являвся серед нас, то Його пришестя на Землю в кінці світу ні в якому разі ми не можемо називати другим. Є дуже багато біблійних текстів, які свідчать, що друге пришестя Ісуса на Землю буде одноразовим, видимим, і що це ще не сталося. Прочитаємо, наприклад, як апостол Петро пояснює, чому Господь ще не прийшов. «Насамперед затямте собі те, що за останніх днів прийдуть із насмішками глузливці, які житимуть у своїх похотях і говоритимуть: «Де той обіцяний його прихід? Відколи бо батьки поснули, все перебуває так, як було на початку сотворення… Не зволікає Господь з обітницею, як деякі вважають це за зволікання, а виявляє до вас своє довготерпіння, бо не хоче, щоб хтось загинув, лише щоб усі прийшли до покаяння» (2 Пет. 3,3-4.9).

Так само слід відхилити твердження, що Бог, як дух, є всюди, і тому він може жити серед нас. Біблія не підтверджує таку концепцію Бога. Ісус молився й говорив: “Отче наш, сущий на небесах” (Мат. 6,9), а не «сущий всюди». Але в якомусь сенсі (лише в певному сенсі!) це правда, що Бог є скрізь. Скрізь, бо може відзначити свою присутність діяльністю Святого Духа. Псалмоспівець риторично запитує: “Куди піду я перед Твоїм духом? Куди втечу від Твого лиця?” (Пс. 139,7). А пророк Єремія: «Якщо хтось сховається в схованках, чи Я його не побачу? Чи Я не наповняю небо і землю? Говорить Господь» (Єр. 23,24). Бог наповнює небо і землю силою своєю. «Господи Боже! Ти сотворив небо й землю великою силою твоєю й простягнутою рукою твоєю. Для тебе нема нічого неможливого!» (Єр. 32,17). «Зішлеш твій дух, – вони оживають і ти відновлюєш лице землі» (Пс. 104.30).

Бог Отець та Ісус Христос хочуть жити силою Святого Духа в кожній людині. Якби Святий Дух був особистістю, то багато із зазначених вище висловлювань Ісуса “обитель у нього створимо” і “я посеред них” (Ів. 14,23; Мат. 18,20), не мали б сенсу, тому що в нас перебувала би інша божественна особа – Дух Святий, а не Отець і Син.

Тож, якщо Святий Дух не є особою, то чим він є?

Що таке Святий Дух?

На підставі біблійних текстів, легше сказати, чим Святий Дух не є, тим більше, що не є особою. На питання, чим є Святий Дух, якщо не є особою, антитринітарії відповідають, що це є сила, яка походить від Бога Отця і Його Сина.

Це неповна (хоч і правильна) відповідь. В Євангелії від Луки 24,49 записані слова Ісуса: «а ви позостаньтеся в місті, аж поки зодягнетесь силою з висоти». Безсумнівно, Він говорив про злиття Духа Святого, яке мало настати в День П’ятдесятниці. Прихильники особистості Духа Святого кажуть, що цей текст не представляє загрози для їх поглядів, тому що Дух Святий, будучи особою, має також свою силу. При такому поясненні загадкою все-таки залишається, чому Ісус, віщуючи зішестя Святого Духа, зосередився на чомусь другорядному, а не на особі.

Твердження, що Святий Дух – це сила, згідно з цитованим вище текстом, є дещо одностороннім і ні в якому разі не може пояснити всіх текстів, що говорять про Дух Святий. У Біблії зустрічаються тексти, безсумнівно, що вказують на особу. Наприклад, Дії 13,2: «Якось одного разу, коли вони служили Господеві й постили, Дух Святий промовив: «Відлучіть мені Варнаву і Савла на діло, до якого я їх покликав.». Якщо Святий Дух не є окремою особистістю, то як цей текст можна зрозуміти?

Перш ніж відповісти на це питання, давайте розглянемо ще кілька інших біблійних текстів.

  • Святий Дух має волю: «А все це чинить один і той же Дух, що розподілює кожному, як він хоче» (1 Кор. 12,11).
  • Святий дух має почуття: «І не засмучуйте Святого Духа Божого, що ним ви назнаменовані на день відкуплення» (Еф. 4,30).

Це, мабуть, найсильніші тексти прихильників особистості Святого Духа. Інші, згадувані інколи прихильниками вчення про Трійцю значно слабші – відносяться або до людського духу (напр. Еф. 1,17; 2 Тим 1,7), або не доводять істинність думки (наприклад, що Святий Дух має силу тому, що він є особою (див. Дії 1,8), або ж що, в результаті, заперечує інші основні істини Писання про те, що Ісус Христос є єдиним посередником між Богом і людьми (див. Рим. 8,26-27, 1 Тим. 2,5).

Проте не можна заперечувати, що принаймні три вище згадані тексти, говорячи про Святого Духа, без сумніву, відносяться до особи (Дії 13,2; 1 Кор. 12,11; Еф. 4,30). Можна також погодитися, що цей перелік можна розширити. Чи відносяться ці тексти тільки до сили Божої? Але як, наприклад, можна засмутити силу?

Чи одначе такі вірші представляють переконливі докази особистості Святого Духа? Вони можуть (хоча не повинні, як побачимо нижче) бути прикладом певного стилістичного засобу, відомого як персоніфікація, що полягає в приписуванні людських рис неживим предметам.

Біблія час від часу використовує такі літературні інструменти, але не обов’язково вдаватися до такого пояснення. Про Святого Духа іноді говориться як про особу, так як він в певному розумінні є продовженням особи – Бога Отця або Його Сина. Коли Біблія говорить, що Святий Дух «сказав», «надійшов», «згадав» чи в якийсь інший спосіб подіяв, як особа, то це говорить нам, що Отець чи Син зробили щось (за допомогою їх сили – Духа Святого). Тож засмутити Духа Святого – це засмутити Божого й Христового духа, тобто самого Отця і Христа.

Зверніть увагу, що про засмучення Святого Духа говориться також і в Старому Заповіті: «Та стали вони неслухняними й Духа Святого Його засмутили, і Він обернувся на ворога їм, Він Сам воював проти них…» (Іс. 63,10). Ми вже згадували католицьких богословів, які стверджують, що “жоден текст Старого Заповіту не говорить про Духа Божого, як про особу” (Католицька Енциклопедія, т. 4, стор. 280-282). Якщо текст про засмучення Святого Духа в Старому Завіті не є доказом того, що він є особою, то чому повинно бути інакше в Новому Завіті? Бо ж є біблійні тексти, які говорять про Духа Святого як про особу. Але вони вказують на Бога Отця чи Ісуса Христа, а не на когось третього. Переконуємося в цьому, читаючи 1 Кор. 2,11: «Хто бо з людей знає, що в людині, як не дух людський, що у ній? Так само й того, що в Бозі, ніхто не знає, крім Духа Божого». Якщо б мова була дійсно про третю особу Святої Трійці, то з цього виникало б, що тільки вона, а не перша (Бог Батько), ні друга (Ісус Христос), знає, що є в Бозі. А це абсурд! Зверніть також увагу на слово “так само”. Воно вказує на те, що взаємини між людиною та її духом схожі на взаємини між Богом і Його Духом. Як і у випадку людини не можна говорити, що її дух – це окрема особистість, також не можна стверджувати це щодо Бога.

Неправильно пояснювані біблійні тексти

У деяких біблійних віршах Отець, Син і Святий Дух згадуються разом в одному вірші або поряд в суміжних віршах:

Мат. 28,19: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа».

1 Пет. 1,2: «згідно з передбаченням Бога Отця, освяченням Духа, на послух і на скроплення кров’ю Ісуса Христа: благодать і мир вам хай помножиться!».

2 Кор. 13,13: «Ласка Господа Ісуса Христа, і любов Бога та спільність Святого Духа – з усіма вами».

Ів. 14,26: «А Утішитель – Дух Святий, – якого Батько пошле в моє ім’я, той вас навчить усього і пригадає вам усе, що я вам казав».

1 Кор. 12,4-6: «Дари різноманітні, а Дух той самий. І служіння різноманітні, а Господь той самий. І дії різноманітні, а Бог той самий – він робить усе в усіх».

Чи можуть це бути докази існування Трійці?

Розглянемо перший, найчастіше згадуваний, з вище представлених, вірш. Тринітарії стверджують, що якщо б Святий Дух не був особою, то навіщо хрестити в його ім’я? Але Біблія показує, що для того щоб бути християнином, недостатньо лише теоретично повірити: «Ти віруєш, що Бог один? – Добре робиш. І біси вірують, та тремтять» (Як. 2,19). Необхідно ще прийняти частинку Божої сили (Дії 8,14-17), щоб мати дари Духа (1 Кор. 14), щоб стати одним Тілом – Церквою (1 Кор. 12,13). Наявність Святого Духа є важливою складовою істинного християнства. В Євангелії від Івана 4,24 Ісус сказав, що “Бог є дух”. Але ми, люди, є тілом, а не духом. Існує величезна різниця між тілом і духом. У випадку з людиною не тільки тіло є фізичним. Те ж саме стосується й розуму. З пороху землі ми були взяті, тому й діяльність наша у межах тіла. Але Бог є дух. А дух більше, ніж тіло. Бог не тільки святий і безсмертний, але Він також мислить і діє зовсім на іншому рівні, ніж ми. Бог, який є духом, може діяти в спосіб для нас недосяжний.

Розмовляючи з фарисеєм Никодимом, Ісус порівняв дух з вітром: «Вітер віє, куди забажає, і шум його чуєш, а не відаєш, звідки приходить і куди відходить. Так бо і з кожним, хто народжується від Духа» (Ів. 3,8).
Бог може діяти таким чином, що нам, людям, важко зрозуміти. Він діє Своїм Духом, Своєю силою. Дух Божий реагує на Його волю. Задовольняє Його потреби й бажання, таким чином, є ніби Його простягнутою рукою або посланцем, якого Він використовує. Святий Дух, як Божий засіб мислення і дії, є Його розумом, Його енергією, Його силою і Його природою. Божий Дух діє в розумі людини, ведучи до покаяння. Він передає людині частку Божественних властивостей: сили, характеру й розуму – частинку Його природи.

Коли будемо мати на увазі різницю між тілом та духом, зрозуміємо, чому Біблія саме так говорить про Святого Духа. Коли Біблія згадує Духа Божого, Духа Святого, це, як правило, для того щоб вказати на деякі риси Бога, які належать тільки Йому.

Сила Божа в дії

Ми вже згадували, що в деяких текстах про Святого Духа мається на увазі особа Бога Отця та особа Ісуса Христа. Однак найчастіше Біблія, говорячи про Святий Дух, говорить про силу чи енергію, якою Бог творить, надихає Своїх слуг, наділяє дарами та здібностями Свій народ і виконує в цьому фізичному царстві справи, які були б фізично неможливі! Коли Бог діє, сила Святого Духа реалізує Його наміри. Божий Дух, Його сила виходить від Нього. Саме тому Біблія говорить про “злиття” Духа (Йоїл 3,1; Тит 3,5-6), “подих” Духа (Ів. 20,22), “сповнення” Духом (Дії 2,4), “помазання” Духом (Дії 10,38), “напоєння” Духом (1 Кор. 12,13), про “участь” в Дусі (Євр. 6,4), і що Святий Дух “походить” від Отця (Ів. 15,26). Жоден з цих термінів у відповідних текстах, що стосуються Святого Духа, не може означати особу. Вони використовуються для опису дій, зроблених Божою силою!

Святий Дух у символах

Віруючі в Трійцю вважають, що якщо б Святий Дух не був особою, то він не міг би бути представлений у символі. Це дивний погляд, але розглянемо і його. У Мат. 3,13-17 ідеться про зішестя Святого Духа у вигляді голуба на охрещеного Ісуса Христа. Чи це доказ, що Бог триособовий?

Бог використав голуба, символ миру, для того щоб показати Святого Духа при хрещенні Свого Сина. Звичайно, Дух Божий не є голубом. Бог Отець відкрив Свого Духа у символі, щоб люди могли бачити, що Він був присутній Духом і засвідчив Свою причетність до Свого Сина та Його хрещення. У цьому місці був Святий Дух представлений у вигляді голуба, але в інших місцях у вигляді вогню (Дії 2,3), води (Ів. 4,14), оливи (Пс. 45,8), вітру
(Ів. 3,8) та печаті (Еф. 1,13). Ще є й інші символи Духа Святого у Божому Слові.

Бог представляє Свого Духа в символах, тому що вони ілюструють риси Бога. Бог використовує різні символи в різні періоди часу, щоб явити людям різні риси Свого характеру.

Хула на Духа Святого

У Мат. 12,31 і Лук. 12,10 Христос говорить, що хула на Сина проститься, але не хула на Духа Святого. Гріх проти Духа Святого – це щось більше. Звідки ця розбіжність, якщо Святий Дух не є особистістю? Повинно бути, мабуть, навпаки?

Давайте подивимося на контекст цього виразу. Фарисеї не хотіли вірити, що Христос був Сином Божим, але вони не могли заперечити Його силу. Коли сьогодні люди противляться Богу, Його Закону, коли не дотримуються заповідей Ісуса, вони, насправді, не розуміють, що чинять. Вони бо не знають істинного Бога і не навернулися через Святого Духа. Тільки Святий Дух провадить людину до пізнання повної істини (Ів. 16,13). Тому, якщо вони зневажають фальшиву концепцію Бога, це може бути їм прощено.

Але приходить час, коли вони дізнаються про істинного Бога. Їх дійсно торкається Його сила, вони мають чітко об’явлену Божу Істину і навіть отримують Духа Святого при наверненні. Якщо тоді вони відкидають Бога, чітко усвідомлюючи, що чинять, якщо хулять Духа Святого, який привів їх до пізнання істини (Ів. 16,13), то такий гріх не може бути прощений. «Бо коли ми добровільно грішимо після того, як одержали пізнання правди, то нема більше жертви за гріхи; а є якесь страшне очікування суду і палаючого вогню, що має пожерти противників» (Євр. 10,26-27). «Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного дару, і стали причасниками Духа Святого, і скуштували доброго Божого Слова та сили майбутнього віку, та й відпали, знов відновляти покаянням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають» (Євр. 6,4-6). Неможливо таких людей відновлювати покаянням, тобто хула на Духа Святого не буде прощена їм…

Цей запис має один коментар

  1. Ігор

    Дуже хороша стаття. Об’єктивно, широко охоплено. Думаю, що Господь мене на неї повів. Сильно і правильно.

Залишити відповідь

Ще на сайті

Молитва подяки за народжену дитину в сім’ї брата Романа і сестри Андріяни Рішко, це їхня перша дитина, чудовий хлопчик на ім’я Алекс. Народження цієї дитини це ще одне Боже чудо, яке Він зробив в нашій Церкві. Божа доброта, Його любов та милість наповнює наші сім’ї, це благословіння дітьми. Прекрасний і щасливий момент життя. Слава Богу за їхню сім’ю.
Корень зла в жизни порочного и безнравственного человека, ставшего рабом похоти и греха, заключается в том, что он придаёт значение только удовлетворению своих желаний и выражению своих чувств

Біблійні курси

Категорії

Наші соціальні мережі

Останні коментарі

Світлана
Прочитала на одному диханні. Як же доступно, актуально, до душі! Багато чого прояснилося та знадобиться в житті, та конкретно в моїх сумнівах, проблемах! Як для мене написано! Дуже вам дякую!
Михайло
Коментар до Сік чи вино:
Щиро дякую за вірний, правдивий матеріал, щодо прийняття ойнос-вина, а не соку-міц, цуф на Святій Вечері! Адвентисти сьомого дня обманюють, маніпулюють прихожанами вірними і хворіють, бо зляться, хто вживає трохи вина і засуджують своїх християн і інші церкви!!! Хай Бог простить!
ответ Виктору
Мне кажется, что Бог хотел показать, что и Семей, и Давид, и мы просто глина, и . чтобы искренне прощать, всем нам нужен Христос!
Максим
Коментар до 2300 Вечеров и утр:
Дорогий Степан, докази будувати на апокрифічних книгах Маковейських -це нісенітниця!
Максим Нестеренко
Коментар до 2300 Вечеров и утр:
Иван, а я бы уточнил у жены: нужно ли ей пять штук и того и другого. Другой пример неправильного толкования числительных в Библии - это количество животных на ковчеге. Мне многие уважаемые братья доказывали, что Ной взял на ковчег не 7, а 14 чистых животных. Я же настаиваю, что чистых животных было именно 7, а не 7 пар. Четыре самца и три самки. Когда беспарного самца Ной принес в жертву всесожжения осталось три пары. А у этих братьев получается, что седьмая самка осталась без пары. По тексту брат Косовский абсолютно прав: 2300 вечеров и утр - это 1150 суток. Причем брат Косовский указал, что речь идёт о прямой привязке к вечерней и утренней ежедневной жертве, а таких жертв было именно две в день

Теми