Весь Ізраїль спасеться

0

Євреї, їхнє релігійне становище та духовний статус досі є предметом нескінченних дебатів та затятих дискусій, які викликають сильні емоції. Межі суперечливих точок зору та думок, симпатії та антипатії, позначаються, з одного боку, заангажованим сіонізмом, а з іншого – крайнім антисемітизмом. Проблема дуже актуалізувалась і дискусії загострилися після 15 травня 1948 року, коли після майже двох тисяч років неіснування була створена держава Ізраїль. Надії на велич цього народу та роль, яку він ще повинен зіграти у Божому плані спасіння світу, висловлені не тільки євреями, але й багатьма християнами.

Автор: Станислав Косовский
Переклад: Моркляник Василь
Коректа: Гусакова Наталія
Обкладинка: Микитюк Ігор

Ізраїль в пророцтвах

«Таким чином весь Ізраїль спасеться» (Рим. 11,26)

Євреї, їхнє релігійне становище та духовний статус досі є предметом нескінченних дебатів та затятих дискусій, які викликають сильні емоції. Межі суперечливих точок зору та думок, симпатії та антипатії, позначаються, з одного боку, заангажованим сіонізмом, а з іншого – крайнім антисемітизмом.

Проблема дуже актуалізувалась і дискусії загострилися після 15 травня 1948 року, коли після майже двох тисяч років неіснування була створена держава Ізраїль. Надії на велич цього народу та роль, яку він ще повинен зіграти у Божому плані спасіння світу, висловлені не тільки євреями, але й багатьма християнами.

Євреї. Древній Божий народ. Народ, якому було «довірено Боже слово» (Рим. 3,2), серед якого народився, жив, помер і воскрес Ісус Христос – Спаситель світу. У свідомості більшості людей все, що пов’язане з Богом та вірою, завжди автоматично асоціюється з євреями. Чи це цілком оправдано?

Пригадую собі один кумедний випадок. Якось в одному гурті обговорювалися герої віри, згадані в одинадцятому розділі Послання до євреїв. Раптом один з учасників зустрічі захоплено вигукнув: «Однак, євреї – великий народ! Від самого початку серед них було багато великих постатей: Авель, Єнох, Ной…»

Євреї з’явилися так давно, що інколи здається, ніби вони були завжди. Це явно перебільшене враження посилюється двома іншими факторами: (1)  По-перше, їх колишній статус Обраного Народу, який, як єдиний із народів античності, знав Істинного Бога (їм тоді належали “синівство і слава, і завіти і служіння, Божі обітниці”, від них також “Христос за тілом” (Рим. 9,5); (2) По-друге, місце, яке вони посідають в Біблії. Якщо найдавнішій історії світу, від

створення до переселення в Єгипет, присвячена перша книга Мойсеєва, то історії Ізраїлю – усі інші книги Старого й значна частина Нового Заповіту! Чи може в цій ситуації дивувати, що деякі «бачать» євреїв ще й до потопу?

І все ж, коли ми подивимося на шість тисяч років людської історії, євреї відіграють у ній значну роль протягом приблизно 1500 років – а це лише чверть усієї історії. Цього, безумовно, достатньо для того, щоб не ігнорувати чи применшувати їхню роль, але водночас недостатньо, щоб заповнити ними всю історію й зробити їх головною точкою відліку на всі часи для всіх поколінь Землі!

Усупереч чисельним припущенням, євреї не заповнюють собою всю історію світу, і хоча “період Ізраїлю” є особливим, інші періоди також унікальні. Давайте розглянемо їх у хронологічному порядку.

Патріархальний період  (від  створення  до Єгипту).

У цей період (тобто до потопу та після нього) Божа увага була зосереджена на  родині, головою якої був найстаріший чоловік – патріарх. Це він представляв свій рід перед Творцем, а Творця – перед своєю родиною. Родини, якими керували патріархи, протягом багатьох століть (майже дві з половиною тисячі років!), були опорою Божої правди та справедливості. Саме в них знання про Бога та минулу історію передавалися з покоління в покоління, і саме там Бог передавав окремим патріархам знання про його майбутні дії для людства (пор. Євр. 11,1-22; Юд. 1,14).

Ізраїльський період (від Єгипту до Голгофи).

Зараз в центрі Божої уваги  знаходиться народ на чолі з помазаними  провідниками  (Мойсей, Ісус Навин), суддями, пророками та царями. Протягом Ізраїльського періоду (близько півтори тисячі років) Бог звершував Свої плани через народ. Дії Ізраїлю мали зробити відомим Його святе Ім’я, Його праведність і велике милосердя, а також мудрість і благословення Його законів для оточуючих народів: «Ось я об’явив вам постанови та присуди, як Господь і заповів мені, щоб ви чинили так на землі, в яку ви входите, щоб заволодіти нею. Дотримуйтесь і виконуйте їх, бо це ваша мудрість і розум перед усіма народами, які почують усі ці постанови і скажуть: Ось цей великий народ — мудрий і розумний народ! Адже який великий народ має такого близького до себе бога, як Господь, наш Бог, близький до нас в усьому, у чому ми б Його не покликали? І який великий народ має такі справедливі постанови та присуди, як весь цей закон, що я даю вам сьогодні?» (Втор. 4,5-8).

Євангельський період (від Голгофи до другого пришестя Ісуса Христа).

Це останній період (майже дві тисячі років “останніх днів”, коли Євангеліє проголошується всім народам), після чого “настане кінець” (Мат. 24,14). У цей період в центрі Божої уваги опинилася окрема людина. Нікого вже не рятує приналежність до знатної  родини  або визначного народу. Єдине, що має значення – це особиста віра та вірність кожної людини (Дії 10,34-35)! І з таких вірних людей, що походять з усіх народів (серед яких – Ізраїль), Ісус Христос будує Свою  Церкву  (Мат. 16,18; Еф. 2,11-22).

Отож виходить, що Ізраїльський період є найкоротшим! І це, безумовно, не може виправдати думку про особливу, а отже, і позачасову роль (і панування) євреїв.

Але найголовніше щось інше. Євреї були й досі залишаються прив’язаними до Старого, недосконалого, бо лише символічного порядку (пор. Євр. 7,11-12), а центр їхньої релігійності – храм, його священство та жертви, служили лише “образові й тіні небесних речей” (Євр. 8,5). Насправді це було (а для ортодоксальних євреїв і досі є) лише замінником і прообразом чогось набагато більшого: Нового Завіту, запечатаного кров’ю Ісуса Христа. На противагу цьому Євангельський вік – це період, який приносить благодать усім народам – дар спасіння, оплачений смертю Месії на Голгофі! І з цього випливає, що не євреї мають що запропонувати світові в духовних питаннях, але кожен з них, якщо прагнутиме належати до Бога й бути спасенним, повинен багато чого навчитися у біблійних християн!

Особисто я, як християнин, вдячний євреям за релігійну спадщину, яку ми отримали від них! Оскільки вони першими, як народ, пізнали Бога та Його волю, вони написали Священну Книгу, і саме від них вийшов Спаситель світу (Рим. 9,4-5). 

Церква Божа Нового Завіту також побудована «на основі апостолів  (євреїв)  і пророків  (теж євреїв), де наріжним каменем є сам Христос Ісус» (Еф. 2,20). Тож я поважаю євреїв. Але мені важко спостерігати за тим, що зараз відбувається в Ізраїлі, і прикро чути християн, які люблять Біблію, із захопленням бачать у тому, просоченому кров’ю, політичному плавильнику, особливу дію Всевишнього.

Ізраїль в пророцтвах

«Якщо ти справді будеш слухатися голосу Господа, свого Бога, щоб дотримуватися всіх Його заповідей, які я тобі сьогодні заповідаю, і виконувати їх, то Господь, твій Бог, поставить тебе високо над усіма народами землі. Усі ці благословення зійдуть на тебе і знайдуть тебе, якщо ти послухаєшся голосу Господа, свого Бога»(Втор. 28,1-2).

Обітниці та застереження

Після того, як ізраїльтяни покинули Єгипет, коли їхня історія тільки починалася, Бог чітко прописав принципи, за якими вони отримали статус Обраного народу:

«Мойсей вийшов на Божу гору, і Бог покликав його з гори, промовляючи: Скажи так домові Якова і сповісти синам Ізраїля: Самі ви побачили, що Я зробив єгиптянам, а вас підняв, наче на орлиних крилах, і привів вас до Себе! І тепер, якщо уважно прислухаєтеся до Мого голосу і збережете Мій завіт, то будете для Мене особливим народом з-поміж усіх народів. Адже Моєю є вся земля. І ви будете в Мене царським священством і святим народом! Ці слова скажеш синам Ізраїля» (Вих. 19,3-6). 

Дуже легко помітити, що прийняття Ізраїлю було умовним; вони залишаться особливою власністю Яхве, якщо будуть повністю Йому вірними і відданими! Так само всі благословення, які Бог обіцяв йому, були зумовлені:

«І буде, – якщо ти справді будеш слухатися голосу Господа, свого Бога, щоб дотримуватися всіх Його заповідей, які я тобі сьогодні заповідаю, і виконувати їх, то Господь, твій Бог, поставить тебе високо над усіма народами землі. Усі ці благословення зійдуть на тебе і знайдуть тебе, якщо ти послухаєшся голосу Господа, свого Бога. Благословенний ти в місті й благословенний у полі. Благословенні нащадки твого лона та врожай твоєї землі, стада твоєї великої худоби й отари твоєї дрібної худоби. Благословенні твої клуні та твої припаси. Благословенний ти, коли входитимеш, і благословенний, коли виходитимеш…» (Втор. 28,1-6). 

Однак, за невірність Господь Бог оголосив суворі покарання, включаючи знищення цілого народу:

«І буде, – якщо ти не слухатимешся голосу Господа, свого Бога, дотримуючись усіх Його заповідей, які я тобі сьогодні заповідаю, і виконуючи їх, то на тебе нагрянуть і спіткають тебе всі ці прокляття. Проклятий ти в місті й проклятий у полі. Прокляті твої клуні та твої припаси. Прокляті нащадки твого лона та врожай твоєї землі, стада твоєї великої худоби й отари твоєї дрібної худоби. Проклятий ти, коли входитимеш, і проклятий, коли виходитимеш. Нехай Господь нашле на тебе скруту, голод та спустошення в усьому, до чого ти прикладеш свою руку і що чинитимеш, аж доки Він не вигубить тебе й доки не знищить тебе швидко за твої лихі вчинки, за те, що ти покинув Мене. Нехай Господь наведе на тебе смерть, доки не викоренить тебе із землі… Усі ці прокляття нагрянуть на тебе, переслідуватимуть тебе і спіткають тебе, аж доки не вигублять тебе й доки не винищать тебе за те, що ти не послухався голосу Господа, свого Бога, – дотримуватися Його заповідей та Його постанов, які Він тобі заповів… Ви залишитесь в малій кількості, хоч були численністю, немов небесні зорі, через те, що ви не слухалися голосу Господа, свого Бога. І буде, – як Господь радів за вас, чинячи вам добро і розмножуючи вас, так Господь радітиме за вас, вигублюючи вас, і ви будете викоренені із землі» (Втор. 28,15-21.45.62-63).

У бурхливій історії Ізраїлю, яка тривала майже 1,5 тисячі років, були періоди вірності і, отже, благословення та процвітання; але були також періоди невірності та відступництва, які принесли євреям прокляття та трагічну долю. Ізраїль виріс за царювання Давида, і за правління Соломона країна процвітала як ніколи раніше, викликаючи здивування, повагу та захоплення у всьому тодішньому світі!

Але потім настав інший час. Після смерті Соломона його царство розділилося на два окремі державні організми   Північне царство  (10 племен –  Ізраїль) та  Південне царство (Юда). В обох справи були погані. Настільки, що перше з них, у результаті відступництва від Бога й повного ідолопоклонства, потрапило в ассирійський полон у восьмому столітті (721 р. до н.е.). А друге, з тих же причин, через декілька десятиліть потому (586 р. до н.е.) – у полон Вавилону. Зруйнований Єрусалим поріс бур’яном, і лише вітер гуляв на руїнах славного колись храму Господнього! Це було, безперечно, найбільше випробовування й водночас найтяжчий удар для євреїв у ті часи!

Надія в темряві

Однак вони ще мали надію!

Бо перш, ніж вони були остаточно розгромлені, депортовані в чужі краї та розсіяні серед більше сотні держав Сходу (пор. Ест. 1,1), Бог передвістив через пророка Єремію, що через сімдесят років вони повернуться на батьківщину:

«І стане цей край руїною, спустошенням, а ці народи будуть служити вавилонському цареві сімдесят літ!» (Єр. 25,11 – Огі.);

«Так бо говорить Господь: Як виповняться 70 років, призначених для Вавилону, я навідаюсь до вас і здійсню моє прихильне про вас слово та й поверну вас на це місце. Бо я свідомий моїх щодо вас задумів, – слово Господнє, – задумів щастя, а не лиха, щоб забезпечити вам надійне майбуття. І коли ви візвете до мене та прийдете помолитись до мене, я вислухаю вас. І коли шукатимете мене, знайдете, як тільки шукатимете мене всім серцем вашим. Я покажусь вам, – слово Господнє, – зміню на краще вашу долю і позбираю вас з-поміж усіх народів і з усіх околиць, куди вас був повиганяв, – слово Господнє, – і знову приведу вас на те місце, звідки вас виселив» (Єр. 29,10-14 – Хом.).

Політичний розвиток подій підтвердив істинність цього пророцтва. Після сімдесяти років правління над усім регіоном Вавилон був розгромлений медо-перською коаліційною державою в 538 р. до н.е. 

Для пророка Даниїла, який знав пророка Єремію (пор. Дан. 9,1,2), це було ознакою того, що час повернення євреїв в обіцяну їх батькам землю наблизився. Не розуміючи, чому їхнє становище ще не змінилося, пророк звернувся до Бога, просячи Його виконати обіцянку. Його драматична, заступницька молитва записана в Дан. 9,3-19. Бог Ізраїля не залишив без відповіді молитву вірного слуги. Він не лише підтвердив Свою попередню обіцянку про їх повернення, а ще й відкрив Даниїлу майбутнє ізраїльського народу, для якого був встановлений особливий період – уже не сімдесят років, а «сімдесят тижнів»:

«Сімдесят тижнів визначено для твого народу і для твого святого міста, щоб покінчити зі злочинністю і запечатати гріх, спокутувати беззаконня, і повернути вічну праведність, і запечатати видіння та пророцтво, і помазати Святе Святих. Тож пізнай, і зрозумієш. Від виходу наказу про повернення та відбудову Єрусалиму і до Помазаника Владики мине сім тижнів і шістдесят два тижні. І повернеться народ, і будуть відбудовані майдани і рів, але у важкі часи. А після шістдесяти двох тижнів буде відданий на смерть Помазаник, і Його не стане, хоч у Ньому не знайдуть провини. А місто і Святиню знищить народ майбутнього володаря, – і його кінець буде, як під час потопу, – а визначені ним знищення не припиняться до кінця війни. Під час останнього тижня буде укладений з багатьма непорушний заповіт, а в половині тижня припиняться жертви і хлібні приношення. Святе стане гидотою спустошення, аж поки визначена кара не буде вилита на самого спустошника» (Дан. 9,24-27).

За досить одностайною думкою екзегетів та біблійних коментаторів, «сімдесят тижнів» – це 490 днів (70×7=490). Ці пророчі дні, за біблійним прецедентом, розуміються як роки (Чис. 14,34; Езд. 4,56). Тож, 490-річний період (який починається медоперським указом про відбудову Єрусалиму) є останнім періодом, даним євреям, як вибраному народу.

Господь Бог, який з приводу тяжких злочинств вигнав Свій народ на сімдесят років у полон до Вавилону, тепер прощає їхні гріхи й дозволяє повернутися в землю своїх батьків. Однак вони повинні усвідомлювати, що милосердя Всевишнього має межі, і якщо вони перейдуть їх, то нестимуть подальші наслідки.

Період «сімдесят тижнів»

Вихідна дата для 490 років

Відкривши Даниїлові завісу майбутнього, архангел Гавриїл вказав на конкретну подію, з якої слід починати відлік цих 490 років. Це «наказ про повернення та відбудову Єрусалиму» (в. 25).

Відомо про три декрети щодо євреїв: перший був виданий царем Кіром у 538 р. до н.е., Другий – царем Дарієм близько 520 р. до н.е., а третій – Артаксерксом у 457 р. до н.е.

Перші два стосуються не відбудови Єрусалиму, а відновлення храму, і тому їх не можна розглядати для початку відліку 490-річного періоду. Тільки декрет Артаксеркса, який надавав євреям повну політичну автономію та право відбудувати державність із столицею Єрусалимом, є тим самим наказом, про який мовиться в Дан. 9 р.

Отже, вихідною датою для 490 років є 457 р. до н.е.

Поділ періоду та його найважливіші події.

Тим, що відрізняє пророцтво Даниїла 9 розд. від решти пророцтв, є точне датування обговорюваних там подій. І найзахоплюючим є те, що тут  вказаний точний час пришестя Месії (Помазаник-Владика). Гавриїл сказав, що Месія розпочне Свою діяльність після «семи тижнів» (це час, який знадобиться для відбудови Єрусалиму) та «шістдесяти двох тижнів» – це рівно 483 роки, ведучи відлік від 457 року до н.е. І це приводить нас до 27 р.н.е. І саме тоді, у віці близько тридцяти років, Ісус Христос розпочав Свою діяльність: охрестившись від Івана в Йорданії, пішов в пустелю, де після сорока днів посту переміг диявольські спокуси (Лук. 3,23). Повернувшись, під час суботнього богослужіння в синагозі, Він оголосив про виконання пророцтва Ісаї:

«Дух Господній на Мені, бо Він помазав Мене благовістити убогим, послав Мене зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим – прозріння, і пригноблених відпустити на волю; звіщати рік Господнього помилування!  Згорнувши книгу, Він віддав її слузі, та й сів, а очі всіх у синагозі пильно стежили за Ним. І Він почав говорити до них: Сьогодні, коли ви чуєте, виконалося це Писання» (Лук. 4,18-21). 

«Останній тиждень»

Помазання Месії завершує період шістдесяти дев’яти «тижнів» і починає особливий період «останнього тижня», у якому мали відбутися події, що мають велике значення для Ізраїлю та всього людства. За словами Гавриїла (в. 27), помазаний Месія:

  1. Укладе/зміцнить завіт багатьох євреїв з Богом.
  2. Ліквідує старозавітну систему жертвоприношень.

Вірш 27 у різних перекладах Біблії звучить так:

«І утвердить завіт із многими одна (послїдна) сїмка, а в половинї сїмки перестане жертва й приносини» (Куліша);

«І Він зміцнить заповіта для багатьох за один тиждень, а за півтижня припинить жертву (Огієнка);

«І з багатьма він утвердить союз протягом седмиць, а в половині седмиці скасує жертву й офіру» (Хоменка).

«Під час останнього тижня буде укладений з багатьма непорушний заповіт, а в половині тижня припиняться жертви» (Турконяка)

Укладання та зміцнення Заповіту

Тож Месія мав «укласти» (Турк.), «зміцнити» (Огі.), «утвердити» (Хом.) завіт. Очевидно, що це завіт Бога з Ізраїлем. Однак, утвердити та зміцнити можна лише те, що вже існувало!

Притча про «Виноградник та виноградників» (Мат. 21,33-43) описує намагання Месії зміцнити та утвердити  Божий завіт з Ізраїлем, у якій Ісус наголошував на великій Божій прихильності до ізраїльського народу. Саме ця прихильність і виразилася в тім, що Господь послав до них Свого Сина («Матимуть пошану до Мого Сина»Мат. 21,37). Фраза «укладе непорушний завіт» цілком відповідає пророцтву Єремії (31,31-34), де Бог оголосив, що  укладе новий завіт із домом Ізраїля та домом Юди в крові Ісуса Христа  (пор. Євр. 8,6-13; 10,14-18)!

Згідно з пророцтвом, в “останній тиждень”, тобто в період останніх  семи років, Ісус Христос сконцентрував усі Свої зусилля та зусилля Своїх учнів для спасіння євреїв.

Відправляючи апостолів проповідувати Євангелію, Він казав їм: «На дорогу язичників не йдіть і до міста самарійського не входьте, а йдіть радше до загиблих овець дому Ізраїля» (Мат. 10,5-6).

Він говорив у тому ж дусі, коли до Нього прийшла жінка з Сидону з проханням зцілити її дочку. Тоді Він сказав: «Я посланий тільки до загиблих овець з дому Ізраїля» і додав: «Не годиться брати хліб у дітей і кидати щенятам» (Мат. 15,22-28);

Крім того, учні Ісуса, виконуючи Його доручення (Дії 1,8), спочатку проповідували Євангелію лише євреям (Дії 11,19), і плодів цієї праці було багато: «бачиш, брате, скільки тисяч юдеїв, які повірили?» (Дії 21,20);

Але найважливішою справою Месії було  пролиття крові, завдяки якій Господь Бог уклав спочатку з Ізраїлем (Єр. 31,31-33), а потім з іншими народами Новий Завіт (Євр. 8,6-13; 10,14-18) .

Скасування  “жертв та приношень”

В “середині тижня“, коли закінчились  три з половиною роки  земного служіння Месії, Він також виконав друге пророче завдання: припинив жертви та приношення (в. 27)!

Це сталося внаслідок Його смерті. Зрештою, храм, його священики та вся система жертвоприношень, були лише символом та пророцтвом на Ісуса Христа та Його діяльність. І хоч тимчасово очищали ізраїльтян від гріхів (пор. Лев. 5,17-19), вони не мали сили знищити гріх: «оскільки неможливо, щоб кров телят і козлів усувала гріхи» (Євр. 10,4)!

Ознакою ліквідації системи жертвопринесень було розірвання храмової завіси в момент смерті Ісуса Христа (Мат. 27,50-51).

У цьому контексті варто звернути увагу слова: «а у половині седмини припиниться жертва й приношення» (Дан. 9,27 – Філ.) Жертви  припинились, оскільки після смерті Ісуса Христа вони  вже не мали жодного значення для спасіння віруючих.

«Народ вождя, який прийде».

У притчі «Про виноградник та виноградарів» (Мат. 21,33-43) Ісус говорить про болісні наслідки для Ізраїлю, який відкинув Божого Сина:

«Тож коли прийде господар виноградника, то що він зробить тим робітникам? Кажуть йому: Злих люто вигубить, а виноградник передасть іншим робітникам, які будуть вчасно віддавати його плоди… Тому й кажу це вам, що буде забране від вас Царство Боже і дане народові, який буде приносити його плоди».

Тож коли прийде господар виноградника, що він буде робити з тим селянам? Йому кажуть: знищити цих лиходіїв нещасно , а виноградник здати в оренду іншим жителям села, які були з ним у потрібний час, дасть плід. Тому я кажу вам, що Царство Боже буде відібране у вас і дано народові, що приносить плоди його”

У зв’язку з цим у пророцтві Даниїла 9,26-27 читаємо:

«А це місто й святиню знищить народ володаря. І на святиню прийде гидота спустошення» (Огі.); «А місто й святиню зруйнує народ вождя, що

прийде […] І на святині буде гидь жахлива» (Хом.); 

«А місто і Святиню знищить народ майбутнього володаря  […] Святиня стане гидотою спустошення» (Турк.).

«А місто і Святиня будуть зруйновані народом вождя, котрий прийде… і на крилі Святині буде мерзота запустіння» (Гижі)

Ці грізні пророцтва здійснилися в 70 р. н.е., коли після тривалої та нищівної облоги римляни завоювали горду єврейську столицю: «Коли ви побачите Єрусалим, оточений військами, тоді знайте, що наблизилося його спустошення … бо  то будуть дні помсти, щоби сповнилося все написане» (Лук. 21,20-24).

«Народом вождя, який прийде», були  римські легіони під командуванням сина імператора

Веспасіана – Тита, які завоювали Єрусалим, пограбували й спалили храм так, що не залишилося «каменя на камені» (пор. Мат. 24,1-2)! З іншого боку,  римські орли – бойові знаки на римських знаменах, які шановані, як божества, були тією «мерзотою спустошення», передбаченою пророцтвом (Дан. 9,27).

Що про те говорив Ісус?

«Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і побиваєш камінням посланих до тебе! Скільки разів хотів Я зібрати твоїх дітей, як квочка збирає своїх курчат під крила, та ви не захотіли! Ось, залишається вам ваш дім порожнім» (Мат. 23,37-38).

Наслідки невірності

Ісус Христос у Своєму повчанні неодноразово торкався теми про долю Ізраїлю:

«Був чоловік-господар, який насадив виноградник, обгородив його огорожею, викопав у ньому виноградну давильню, збудував башту, найняв робітників і відійшов.  Коли ж достигли плоди, послав він своїх рабів до робітників, щоб узяти свою частку врожаю. Та робітники, схопивши його рабів, кого побили, кого вбили, кого закидали камінням. Тоді він послав інших рабів, більше, ніж перед тим, але й з ними вчинили так само. Нарешті послав до них свого сина, кажучи: Посоромляться мого сина. Робітники ж, побачивши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець; ходімо, вб’ємо його і одержимо його спадщину. І схопивши його, викинули геть із виноградника і вбили. Тож коли прийде господар виноградника, то що він зробить тим робітникам? Кажуть йому: Злих люто вигубить, а виноградник передасть іншим робітникам, які будуть вчасно віддавати його плоди. Каже їм Ісус: Хіба ви не читали ніколи в Писаннях: Камінь, який будівничі відкинули як непридатний, саме він став наріжним. Від Господа це сталося, і це дивовижне в очах наших? Тому й кажу це вам, що буде забране від вас Царство Боже і дане народові, який буде приносити його плоди» (Мат. 21,33-43).

Немає сумнівів, що притча стосувалася саме Ізраїлю. Сам  виноградник – це ізраїльський народ. Євреї були добре знайомі з цим образом, оскільки пророк Ісая використовує його в колоритному описі вже в Старому Заповіті (Іс. 5,1-7). І вже тут мовиться про трагічну дійсність та не менш трагічний кінець. Господь, розчарований виноградником, каже: «Заберу його огорожу, і нехай його нищать, – зруйную його стіну, і його топтатимуть, – залишу його на спустошення. Його не будуть ні обрізувати, ні обкопувати, і він заросте терниною та будяками. А ще я накажу хмарам, щоб не зрошували його дощем» (Іс. 5,5-6).

Євреї мали статус  обраного народу  впродовж майже 1500 років. На жаль, їх історія – це трагічна історія постійно повторюваної невірності та відступництва від Бога. Вони поводяться точно так, як виноградарі з притчі Ісуса – зневажають Божих посланців, вбивають Його пророків, постійно готові до бунту й зради. Внаслідок цього Божий гнів часто виливався на них, вони потрапляли в рабство, були депортовані в чужі краї, стогнали під гнітом окупанта. Але коли Бог виявив їм милосердя й змінював їхню долю після короткого періоду вірності, вони знову поверталися на свої старі, погані дороги.

Нарешті Всевишній послав до них Свого Єдинородного Сина. Що Він міг ще зробити?! Яких зусиль ще слід було докласти, щоб їх врятувати?! Біблійні тексти, що описують Божі емоції – Його безмежну скорботу, смуток і печаль, також говорять про Його велике розчарування цим народом:

«Тепер же ви, мешканці Єрусалима і мужі Юди, розсудіть між мною і моїм виноградником! Що ще Я мав би зробити для Мого виноградника, чого я для нього не зробив? Чому ж, коли я чекав, що він принесе добрий виноград, а він вродив дикі ягоди?» (Іс. 5,3-4).

«Тому Я посилаю до вас пророків, мудреців та книжників; з них деяких уб’єте і розіпнете, а деяких будете бичувати у ваших синагогах і гнати з міста до міста,  щоб упала на вас уся кров праведників, пролита на землі: від крові праведного Авеля до крові Захарії, сина Варахіїного, якого вбили ви між храмом і жертовником. Запевняю вас: це все прийде на цей рід» (Мат. 23,34-36).

Відкинення та вбивство Ісуса Христа довершили їхню провину, і незабаром мав настати час зняття огорожі, зруйнування стіни та повного знищення виноградника! «Ось, залишається вам ваш дім порожнім», – сказав Христос (Мат. 23,38). Це виконалось у момент Його смерті, коли розірвалася завіса, що відділяла Святе від Найсвятішого в храмі. Господь Бог відмінив земний храм – і Його Присутність (Хмара Божої Слави –  Шекіна ) покинула скинію. А через кілька десятиліть гнів Божий обрушився на народ Ізраїлю, знаряддям якого був син імператора Веспасіана – Тит. 

«Бо то будуть дні помсти, щоби сповнилося все написане. Горе ж вагітним і тим, хто годуватиме грудьми в ті дні. Бо буде велике горе на землі й гнів на цьому народі» (Лук. 21,22-23).

Зрівняні в правах та обов’язках  з іншими народами!

Чи євреї, як і раніше, залишились обраним Богом народом? На жаль, ні. Усі, хто намагається підтримати міф про їх вічне обрання, не знають Божого рішення стосовно цього: «Тому й кажу це вам, що буде забране від вас Царство Боже і дане народові, який буде приносити його плоди» (Мат. 21,43).

Слова Ісуса означають саме те, що й виражають. Немає сумнівів, що євреї втратили свій статус обраного народу і, таким чином, були прирівняні в привілеях й обов’язках до всіх інших народів Землі: «Немає юдея, ні грека; немає ані раба, ані вільного; немає чоловічого роду, ні жіночого, бо в Ісусі Христі ви всі — одно. А якщо ви Христові, то ви є нащадками Авраама і, згідно з обітницею, — спадкоємці» (Гал. 3,28-29).

Це потрібно ще раз повторити і чітко підкреслити: євреї не були повністю відкинуті й позбавлені Божої милості, вони були  позбавлені статусу обраного народу та привілеїв, що йому належали! Я звертаю на це увагу, оскільки вже в апостольські часи існувало припущення, що Бог відкинув усіх євреїв. І навіть сьогодні досить часто можна почути таку думку.

Слід додати, що, як і всі народи, також євреї протягом Євангельського періоду навертаються до Христа. Сьогодні це так звані Месіанські євреї. І так буде до кінця, бо «ця Євангелія Царства буде проповідуватися по всьому світі на свідчення всім народам (отже, і єврейському народу), і тоді настане кінець» (Мат. 24,14).

У цій ситуації не можна погодитись з твердженням ортодоксальних євреїв, що Ізраїль все ще має статус обраного народу. Однак їх можна зрозуміти – зрештою, слова Ісуса Христа для них не мають значення, а святого Павла вони вважають зрадником! Але як зрозуміти тих християн, які заявляють про свою повагу до народу Господа Ісуса і стверджують, що зважають на слова Павла, і в той же час підтримують такі безпідставні твердження євреїв?

Тож увесь Ізраїль спасеться…

«Таким чином, весь Ізраїль спасеться, як написано: Визволитель прийде із Сіону, Він відверне безбожність від Якова» (Рим. 11,26).

Тим часом постійно постає питання про майбутнє Ізраїльського народу, і все частіше звучать твердження про спасіння ВСЬОГО ІЗРАЇЛЮ. Версії, що різняться в деяких деталях, по суті всі разом проголошують, що ми наближаємося до моменту, коли всі етнічні євреї в Ісусі з Назарету, відкинутому їхніми батьками дві тисячі років тому, впізнають свого Месію. Це має статися,  коли «Єшуа, як Цар над царями і Господь над володарями, повернеться на землю і заснує столицю Свого Царства в Єрусалимі», – прочитав я в одному з трактатів на цю тему.

Чи передбачає Біблія такий розвиток подій?

По-перше, просте спостереження: кожного, хто знає Божі умови, за яких будь-яка людина може прийти до Нього і бути спасенною, такі твердження повинні дивувати. Тим більше, що з представленим сценарієм ми вже колись мали справу. Бо ж пам’ятаємо, що причиною відкинення Ісуса Христа було те, що Він не відповідав очікуванням більшості євреїв. Вони хотіли вождя-царя, який переміг би їхніх ворогів і заснував в Ізраїлі Месіанське Царство, яке процвітає, а Він прийшов Стражденним Слугою, «Агнцем Божим, що взяв на себе гріх світу» (Ів. 1,29).

Такий Месія їх не цікавив, і вони швидко видалили Його зі свого поля зору.

Тож невже цього разу Бог мав би прогнутися під їхню волю, враховуючи їх вимоги і слідуючи їхнім бажанням, послати їм Месію-царя, який переміг би всіх їхніх земних ворогів і встановив Своє Тисячолітнє Царство Слави в Ізраїлі?

Не потрібно бути особливо спостережливим, щоб помітити, що за таких припущень Бог мав би відповідати людям, а не люди Богу! Це перевертання з ніг на голову!

Критерії приналежності  до Божого Ізраїлю

У часи апостола Павла єврейське питання було важливим та актуальним, можливо, навіть більше, ніж сьогодні. Це був переломний період. Щойно закінчився останній період особливої благодаті для обраного народу, згідно пророцтва Даниїла 9,24-27, вони втратили унікальний статус  єдиного  Божого народу – і Євангеліє було спрямоване до язичників (пор. Дії 10,34-48; 13,42-48). Сталося щось, про що вони навіть ніколи не хотіли думати – це була національна катастрофа!

Сам Павло, якого Ісус Христос призначив бути апостолом язичників (Рим. 11,13), також був палким патріотом свого народу. Настільки, що він був готовий до самопожертви (неймовірно, але факт!) – «бути відлученим від Христа» – якщо це врятує його народ (Рим. 9,3)! Тому, як багато хто з євреїв, він запитував себе: «Чи насправді Бог відкинув Свій народ?» Серце апостола не могло погодитись з цією думкою!

Читаючи 9 та 11 розділи Послання до Римлян, ми помічаємо, що це надзвичайно складне питання Павло намагається зрозуміти й пояснити, зосереджуючись на трьох основних моментах:

1. Божих умовах спасіння євреїв та язичників;

2. критеріях приналежності до Божого Ізраїлю;

3. понятті та ролі Решти (останку).

Давайте уважно розглянемо кожне з цих питань.

1. Божі умови спасіння для євреїв та язичників.

Апостол Павло, який вже в Афінах навчав, що Творець «від однієї крови створив увесь рід людський» (Дії 17,26 – Філ.), він також додав, що Всевишній хотів, щоб усі народи шукали Його, «може, відчують Його і знайдуть, бо ж недалеко Він від кожного з нас» (в. 27). 

Бог хоче спасти всіх людей (пор. 1 Тим. 2,4), і це Його бажання в Євангельський період реалізується проповіддю Євангелії, яка є «силою Божою для спасіння кожного, хто вірує, спочатку єврея, потім грека» (Рим. 1,16).

До цієї думки Павло повертається неодноразово. Він стверджує, що, хоч євреї й були більш привілейованими, ніж язичники (пор. Рим. 3,1-2; 9,4-5), перед Богом вони, як і погани, є грішниками, і їм так само потрібен Спаситель (пор. Рим. 3,9-20). Нарешті, він пише: «Хіба Бог тільки для юдеїв, а не для всіх народів?». І тут же відповідає: «Так, Він і для інших народів. Є один Бог, Який оправдує обрізання згідно з вірою і необрізання через віру» (Рим. 3,29-30).

Безсумнівно, умови спасіння для євреїв та язичників є однакові, а віруючі євреї мають однакові привілеї з віруючими язичниками. Павло багато говорить про це у своїх наступних Посланнях. В Посланні до Галатів він писав:

«Адже через віру в Ісуса Христа ви всі — сини Божі.  Оскільки ви, які в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися.  Немає юдея, ні грека; немає ані раба, ані вільного; немає чоловічого роду, ні жіночого, бо в Ісусі Христі ви всі — одно. А якщо ви Христові, то ви є нащадками Авраама і, згідно з обітницею, — спадкоємці» (3,26-29).

2. Критерії приналежності до Божого Ізраїлю.

Хто є євреєм? Чи кожен етнічний єврей? Апостол Павло спростовує всі спекуляції на цю тему. Він чітко окреслив:

«Та не всі, хто від Ізраїля, є Ізраїлем. І не всі нащадки Авраама є його дітьми, але: В Ісаакові буде названо тобі нащадка!  Тобто не тілесні діти є Божими дітьми, а діти обітниці вважаються за потомство» (Рим. 9,6-8).Та сама думка міститься в Рим. 2,28-29:

«Тому що не той юдей, хто є ним з вигляду, і не те обрізання, що є назовні, на тілі. Але той юдей, хто всередині такий; і те обрізання, що є в серці за Духом, а не за буквою; і такому похвала не від людей, а від Бога».

Про те, що етнічне походження не робило єврея Божою дитиною, неодноразово говорили й старозавітні пророки, Іван Христитель та Ісус Христос. Вони прямо стверджували:

«І не пробуйте говорити: Маємо батька Авраама. Бо кажу вам, що Бог може із цього каміння пробудити дітей Авраамові. Сокира вже лежить біля коріння дерев, — усяке дерево, яке не приносить доброго плоду, зрубують і кидають у вогонь» (Мат. 3,9-10);

«Каже їм Ісус: Якби ви були дітьми Авраама, ви чинили б діла Авраамові; нині ж ви шукаєте вбити Мене — Людину, Котра сказала вам істину, яку почула від Бога. Авраам такого не робив.  Ви робите діла вашого батька! Ваш батько — диявол, і ви хочете виконувати бажання вашого батька…» (Ів. 8,39-44).

Для Павла, який писав Послання до Римлян  після смерті, воскресіння та вознесіння Господа Ісуса, основним критерієм приналежності до  Божого Ізраїлю (Гал. 6,16) було визнання та прийняття євреєм спасіння, як дару Божої благодаті, що куплений кров’ю Ісуса Христа. Христос є найбільшою БОЖОЮ ОБІТНИЦЕЮ, а “дітьми обітниці” є ті, для кого Він став «мудрістю від Бога, праведністю, освяченням і викупленням» (1 Кор. 1,30)!

Тут варто наголосити:  жоден народ чи церква не спасається колективно, ніхто не буде спасенний через приналежність до сім’ї, церкви чи народу. Вже в часи Старого Заповіту було відомо, що спасіння визначається особистим ставленням кожної людини (Езек.14,14.20.22; пор. Рим. 14,12).

Виходячи з цього принципу, апостол Павло був упевнений, що в його дні справжнім Ізраїлем були не мільйони невірних євреїв, а лише Останок – вірна, освячена й навернена частина цього народу. Той, хто прийняв Христа.

3. «Останок Ізраїлю»

Концепція  Останку  супроводжує історію та долю ізраїльського народу. У Рим. 11,2-4 Павло відноситься до правління царя Ахава та діючого на той час пророка Іллі. Пророк вважав, що з усього народу він один залишився вірним Богові. І, мабуть, був дуже здивований, дізнавшись, що, окрім нього, ще сім тисяч ізраїльтян залишилися вірними Богу (1 Цар. 19,10.18).

Це і був на той час Останок, а отже – Істинний Ізраїль. Незалежно від того, скільки тисяч блудних ізраїльтян вклонялися Ваалу, усі вони мали виключно етнічне походження, а справжнім Божим Ізраїлем вони не були!

Подібна ситуація неодноразово повторювалася в історії цього народу.

Власне з самого початку – починаючи від виходу з Єгипту. Сотні тисяч серед них також не можна було назвати істинними ізраїльтянами: «Але не багатьох їх уподобав Бог, тож вони полягли в пустелі» (1 Кор. 10,5). З жалем відзначаємо, що в історії Ізраїлю не було такого періоду, щоб весь народ був вірним Богові. Однак у будь-який час серед них був більш чи менш численний Останок, який не йшов на жоден компроміс зі злом. Це підтверджують численні висловлювання пророків, які символічними образами та порівняннями доводять, що, з огляду на духовний стан народу, Бог зосередився насамперед на Останку. Це був Останок, який Він очистив, який обіцяв зібрати і з яким пов’язував Свої плани (пор. Ам. 9,8-10; Мих. 2,12; 5,3; Соф. 3,12-13; Єр. 23,3 та ін.).

Саме на цей факт Павло посилався, намагаючись зрозуміти й пояснити статус євреїв. Апостол рішуче виступав проти думки, що Бог повністю відкинув Свій народ. «Зовсім ні!», – сказав він. «Адже і я ізраїльтянин – з нащадків Авраама, з Веніаминового племені» (Рим. 11,1).

Чи означає це, що Павло вважав, що євреї все ще обраний народ? Зовсім ні! Але він знав, що, як і раніше, так і в його дні, залишився Останок, який Господь прийняв, визнавши його гідним спадкоємцем обітниць, даних Ізраїлю.

Заглиблюючись в теологічну думку Павла, виявляємо, що він знав і застосовував до свого часу знамениті пророцтва Ісаї:

«І станеться того часу: рештки Ізраїля і ті, що врятуються з дому Якова, не будуть опиратись більше на того, хто їх б’є; вони будуть опиратись вірно на Господа, Святого Ізраїлевого. Останок навернеться, останок Якова до Бога Сильного. Бо хоча б у тебе, Ізраїлю, було народу, як піску в морі, то тільки останок навернеться. Призначено загладу, яку наведе справедливість» (Іс. 10,20-22).

«Якби Господь сил не зоставив нам останку, були б ми, як Содом, були б схожі на Гомору» (Іс. 1,9);

«Так само і тепер, за вибором благодаті, залишився останок» (Рим. 11,5).

Як у цьому контексті слід розуміти слова апостола з Рим. 11,26: «Таким чином, весь Ізраїль спасеться»?

Вчення апостола Павла є чітким і зрозумілим: «Весь Ізраїль» означає саме той Останок з усієї історії Старого Завіту! Це всі істинні ізраїльтяни, які не лише походили з Ізраїлю, але й були справжніми ізраїльтянами (Рим. 9,6-7; пор. Ів. 1,47)! Сюди також відноситься Останок Ізраїлю з Нового Заповіту – всього періоду існування Церкви Христової. Бо в усі часи певна кількість євреїв приймала Ісуса Христа. І не маються на увазі ті євреї, яких примусили до цього інквізитори, які зі страху смерті прийняли відступницьке католицьке вчення! Тут мова про тих, хто прийняв Розп’ятого своїм розумом, вірою та серцем. Певно, їх не багато. Але вони були. Цей Останок існує й сьогодні – вірні Богу Месіанські євреї, які визнали Ісуса з Назарету своїм Месією, повірили в Нього й отримали прощення своїх гріхів завдяки Його крові!

Особливий  Останок

 Тут слід відзначити щось дуже важливе: Хоча поняття  Останку  супроводжувало Ізраїль протягом всієї історії, у дні апостолів воно набуло особливого значення. А це з двох причин:

  1. перша та, що саме тоді закінчився (описаний тут на початку) конкретний, встановлений для євреїв, період «сімдесяти тижнів» із книги Даниїла 9,24-27, після чого духовний статус євреїв повинен був кардинально змінитися;
  2. а також те, що Останок, обраний «останнього тижня», отримав статус «первістка для Бога та Агнця» (Об. 14,1-5).

Особливий час покликання цього  останку.

Згідно з пророцтвом, цей Останок був покликаний в час Великого перелому.

Перш ніж ізраїльтяни втратили статус обраного народу, вони отримали велику благодать й особливі Божі дари. Нехтування й відкидання цих дарів – остаточно вирішили їхню долю! До цього відноситься й найбільший Божий дар – Його Єдинородний Син!

Це була превелика Божа благодать і водночас останній шанс для ізраїльського народу в цілому. Її відкидання мало трагічні наслідки. Про це вже було в притчі про “Виноградник та виноградарів” (Мат. 21,33-46) та в подібній до неї про “Весільний бенкет”:

«Ісус знову заговорив до них у притчах, кажучи:  Схоже Царство Небесне на одного чоловіка — царя, який справив весілля своєму синові. Він послав своїх рабів покликати запрошених на весілля, але ті не захотіли прийти. Тоді знову послав інших рабів, кажучи: Скажіть запрошеним: Ось, я приготував мій бенкет; моїх волів і годовану худобу зарізано, і все готове; приходьте на весілля! А вони, знехтувавши, відійшли: один – на своє поле, другий – на свій торг; інші ж, схопивши його рабів, познущалися над ними й повбивали. Цар розгнівався, послав своє військо, вигубив убивць і спалив їхнє місто. Тоді каже своїм рабам: Оскільки весілля готове, а запрошені виявилися недостойними, то йдіть на роздоріжжя і кого тільки зустрінете, кличте на весілля. Вийшовши на дороги, ті раби зібрали всіх, кого знайшли, – і злих, і добрих; і наповнилася весільна світлиця гістьми» (Мат. 22,1-7).

Коли закінчився «останній тиждень», Останок Ізраїлю за ці сім років був зібраний і запечатаний Святим Духом, служителі Євангелії «вийшли на дороги» звістка про спасіння була скерована до язичників. Події, що відбулися в Антіохії Пісідійській, Лістрі та Коринті, є чітким доказом цього факту:

«А наступної суботи майже все місто зібралося, щоби послухати Господнє.  Коли юдеї побачили натовп, то сповнилися заздрістю і заперечували те, що говорив Павло, сперечалися і хулили. Та, набравшись відваги, Павло і Варнава сказали: Треба було в першу чергу вам проповідувати Боже Слово, оскільки ж ви відкинули Його і самі себе робите недостойними вічного життя, то ми звертаємося до язичників. Бо так заповів нам Господь» (Дії 13,44-47);

«Аж тут з Антіохії та Іконії надійшли юдеї, які, привабивши на свій бік чернь, каменували Павла й виволікли геть за місто, думавши, що він умер. Та коли учні його обступили, він устав і повернувсь у місто. Наступного дня вийшов з Варнавою в Дербу. А як звістили Євангелію в тім місті й придбали чимало учнів» (Дії 14,19-21 – Хом.);

«Щосуботи він проводив бесіди в синагозі, переконуючи юдеїв та греків. А коли прибули з Македонії Сила й Тимофій, Павло, захоплений Словом, свідчив юдеям, що Ісус є Христос. Та оскільки вони чинили опір і хулили, то він обтрусив свій одяг і промовив до них: Кров ваша – на вашу голову. Я чистий. Відтепер піду до язичників!» (Дії 18,4-6).

«Останок», який став  «первістком»!

На щастя, не всі євреї відкинули Ісуса Христа!

Ті з них, які в теслі з Назарету впізнали Божого Месію й прийняли вірою дар спасіння в Його крові, водночас стали Його свідками; саме їм Спаситель доручив проповідь Євангелії цілому світу, усім народам Землі (Мат. 28,19-20; Мар. 16,15-16; Ів. 15,27; Дії 1,8; 5,32). Тоді, як у пам’ятний День П’ятдесятниці вони отримали духовне помазання Святим Духом (пор. Дії 2,1-4), вони взялися за велику роботу проповіді Євангелії спасіння своєму народові та всім народам Землі (пор. Дії 1,8). Саме в них проявився Дух Святий, наповнивши їх мудрістю, мужністю, силою та продуктивністю (2 Кор. 1,22; Еф. 1,13; 4,30).

Крім того, книга Об’явлення спочатку повідомляє, що їх кількість становила «СТО СОРОК ЧОТИРИ ТИСЯЧІ запечатаних з усіх племен Ізраїлевих» (Об. 7,8), а потім додає, що «вони були викуплені з-поміж людей як первістки, для Бога і Агнця» (Об. 14,4).

Тріумфальний в’їзд в Єрусалим, чи…

«Кажу вам: не побачите Мене відтепер, доки не скажете: Благословенний, Хто йде в Ім’я Господнє!» (Мат. 23,39).

Вище зазначені слова Ісуса Христа іноді трактують як пророцтво про навернення євреїв у час благодаті, який ніби має бути спеціально для них відведений. В одному з біблійних коментарів ми читаємо:

«Євреї скажуть так наприкінці світу. Інші відносять це до загального навернення євреїв»1).

Наведений вірш також пов’язують зі словами Господа Ісуса, записаними в Мат. 26,64: «…ви побачите Сина Людського, Який буде сидіти праворуч Сили та прийде на хмарах небесних!».

Один з авторів, з подібним переконанням, пише:

“Тисячоліття буде періодом, коли після світового правління” розпочнеться царювання Того, хто майже дві тисячі років тому прийшов як Цар (Лук. 1,32-33), але був відкинутий і вбитий. На хресті, до якого Його прибили, трьома мовами був поставлений напис: ІСУС НАЗАРЯНИН ЦАР ЮДЕЙСЬКИЙ, що вельми стривожило Його ворогів. Таким чином світові було сповіщено, що з цього часу Ізраїль залишився без царя; не тому, що цар зрадив свій народ, а тому, що народ відкинув свого царя (пор. 1 Сам. 8,7). Але такий стан не мав тривати вічно, на що вказують слова Ісуса, на прощання з Єрусалимом: «не побачите Мене відтепер, доки не скажете: Благословенний, Хто йде в Ім’я Господнє!» (Мат. 23, 39). Це не було прощанням назавжди! В час Великої Скорботи частина Ізраїлю (два племена – Юди та Веніямина) повернуться в Палестину, а решта народу повернеться з діаспори на початку Тисячоліття. Очищений і навернений Ізраїль прийме Христа як свого Месію, і почнеться новий період історії:  період “Нового Ізраїлю”2).

Чи дійсно саме таке значення мають Ісусові висловлювання?

Шукаючи правильну відповідь, слід пам’ятати кілька основних фактів з цього приводу.

Слова Ісуса – це цитата з Пс. 118,26. Вони були, як нагадує В. Барклі у своєму коментарі до Мат. 21,9, привітанням, яким зазвичай зустрічали паломників, які прибували до Єрусалиму на свято Пасхи. А з цього виходить, що вони не мусять вказувати на кінець світової історії чи навернення євреїв у часи особливої благодаті. Вони просто про це не говорять!

Якщо Ісусові слова мали би стосуватися кінця світу або загального навернення євреїв, можна було б припустити, що з того моменту, коли Ісус говорив ці слова, євреї більше його не бачили (бо:  «Ви не побачите Мене відтепер, доки не скажете…»). Тим часом, євреї багато раз бачили Ісуса з того дня (пор. Мат. 26,6.47.55.59.68; 27,15-28.39-49). Здається, що цей момент є фундаментальним для розуміння нашого тексту.

Існують також серйозні сумніви щодо того, чи потрібно поєднувати між собою вірші з Мат. 23,39 та Мат. 26,64. Існує недостатнє обґрунтування такої комбінації. У Мат. 26,64 читаємо: «Я кажу вам: відтепер ви побачите Сина Людського, Який буде сидіти праворуч Сили та прийде на хмарах небесних!». Якщо в Мат. 23,39 Господь Ісус пророкує, що в якийсь момент певна група євреїв зустріне Його, прийме й привітає Його як Божого Посланця, то інший текст (стосовно картини, представленої в пророцтві Даниїла 7,13-14) містить інформацію про Його вознесіння до Отця (пор. Мат. 28,18) і проголошує суд над Його супротивниками, коли Він прийде як Суддя (пор. Мат. 25,31-46).

За словами Ісуса в Мат. 24,14, Євангелія спасіння буде проповідуватися всім народам до кінця світу («і тоді прийде кінець»). Кінець – це не новий початок, новий період благодаті для ізраїльського народу! Це чіткий аргумент на користь того твердження: якщо євреї хочуть бути спасенними, вони повинні прийти до Бога й прийняти Ісуса Христа як Месію в євангельський період; пізніше буде пізно! Варто також відзначити, що всюди, де Писання описує черговість навернення народів, завжди першими йдуть євреї, а вже потім – язичникам. Ця послідовність випливає зі слів Ісуса: «ви будете Моїми свідками в Єрусалимі, по всій Юдеї та Самарії — і аж до краю землі», (Дії 1,8), а також зі слів апостола Павла з Послання до Римлян (1,16), де читаємо, що Євангелія Христова є «силою Божою для спасіння кожного, хто вірує,  спочатку єврея, потім грека». Ця послідовність також підтверджує статус євреїв, яких Святе Письмо називає “первістками” у великій справі Божого спасіння (пор. Об. 7,1-9; 14,1-7).

Слова Ісуса Христа з Мат. 23,39, яким приписується есхатологічне значення, мають інше, просте, логічне та переконливе пояснення. Давайте розглянемо обставини, за яких вони були сказані.

У 23-му розділі своєї Євангелії Матвій описує, можливо, передостанній візит Ісуса в Єрусалим. Він тоді із гіркотою говорив про фальшиве благочестя лідерів нації, про злочини, вчинені їх батьками протягом історії Ізраїлю, і, нарешті, про них самих (в. 1-35), і тужив над їх гіркою долею, яку вони собі готували (в. 36-37). Наприкінці Він сказав їм, що з’явиться ще раз, коли в Єрусалимі чутиметься крик: «Блаженний Той, Хто приходить в ім’я Господнє». А потім пішов.

І дійсно, такі оклики було чути незабаром в день Його тріумфального в’їзду до Єрусалиму, які привернули увагу всіх його жителів. Він їхав туди на віслюку, викликаючи ейфорію серед зібраних натовпів, що прибули до міста на свято. Люди стелили Йому під ноги свій одяг та пальмове віття, а навколо лунало відвічне вітання паломників з Псалму 118,26, що мало одночасно месіанське значення: «Благословенний той, хто приходить в ім’я Господнє»  (пор. Мат. 21,1-11; Лук. 19,28-40).

Це була унікальна подія. До цього часу Ісус діяв, як учитель, чудотворець і благодійник, а тепер Він діяв, як Цар. З цього дня Він більше не приховував, ким Він є, і Його прихід  «на молодому ослику» був ознакою того, що Він є «царем Сіону», передбаченим Захарією (Зах. 9,9)! І натовп також вітав Його як  Божого Посланця, а це було щось більше, ніж просто вітання паломника. Вигукуючи «Осанна» Спаси тепер!»), вони визнали Його Месією!

Згаданий вище коментатор писав:

«Натовп кричав: “Осанна!”. Ми повинні звернути пильну увагу на значення цього слова. Осанна означає: “Спаси тепер!”  Це був крик про допомогу знеможених людей до свого царя чи Бога. Крик натовпу дійсно є своєрідним повторюванням слів Псалму 118,25: «Спаси, о Господи, тебе благаєм! Дай же рятунок, Господи, благаєм!» Фраза “Осанна в вишніх!” означає: “Навіть ангели на найвищих небесних висотах нехай кличуть до Бога: Спаси тепер!” Наскільки доречним був цей крик, коли до міської брами наближався Спаситель Ізраїлю та всього людства!

Фарисеї та книжники, до яких Ісус раніше звертався (Мат. 23,39), були свідками цієї події та намагалися протидіяти ентузіазму натовпу. Однак Ісус підтримав його (Мат. 21,15-17)3).

Противники такого розуміння тексту Мат. 23,39 стверджують, що урочистий в’їзд до Єрусалиму був описаний Матвієм у 21 розділі, який  передує  словам Ісуса з розділу 23.

Однак, це слабкий аргумент. Хронологія подій  у житті Ісуса не мусить відповідати хронології розповіді Матвієм. Оскільки Євангеліє не є ні стенограмою слів та настанов Ісуса, ні хронікою подій Його життя. Однак це систематизована тематична збірка оповідань про вчинки та промови Христа. Наприклад: притча “про таланти” в Матвія йде в 25,13-30 (після розділу “з ознаками часу”, яким є 24 розділ), а в Євангелії від Луки вона знаходиться в 19 розділі (там “ознаки часу” описані в 21 розділі). І що цікаво, обіцянка зустрічі у день, коли підніметься крик: “Благословенний той, хто приходить в ім’я Господнє”, записана Лукою в 13,35, а урочистий в’їзд до Єрусалиму описано в розділі 19!

Аргументація, представлена вище, що полягає в пошуку простого значення слів Ісуса, підтверджується також в Мат. 16,28: 

«Запевняю вас, що деякі з тих, котрі стоять тут, не зазнають смерті, доки не побачать Сина Людського, що йде у Своєму Царстві» .

Дехто в цих словах також вбачає пророцтво про те, що деяка група зі слухачів Ісуса залишатиметься живою, поки Ісус Христос не прийде знову. Інші просто кажуть, що не розуміють цих слів, а треті сприймають їх як “доказ” того, що Ісус не є тим, за кого Себе видавав, і що Писання помиляється.

Насправді ці слова сповнилися незабаром після того, як Господь відвів трьох Своїх учнів на Гору Преображення, щоб вони могли побачити Його славу та велич майбутнього Царства.

Це, як розуміють багато біблійних коментаторів, Царство Боже в мініатюрі. Це підтверджується також тим, що в усіх синоптичних Євангеліях (Матвія, Марка та Луки) слова Господа Ісуса безпосередньо передують подіям на горі преображення:

«Запевняю вас, що деякі з тих, котрі стоять тут, не зазнають смерті, доки не побачать Сина Людського, що йде у Своєму Царстві. Через шість днів Ісус бере Петра, Якова та його брата Івана і виводить їх самих на високу гору. І Він преобразився перед ними: обличчя Його засяяло, немов сонце, одяг став білий, немов світло. І ось з’явилися їм Мойсей та Ілля, які розмовляли з Ним. Озвавшись, Петро сказав Ісусові: Господи, добре нам тут; коли хочеш, поставлю тут три намети: один Тобі, один Мойсеєві та один Іллі. Поки він говорив, ясна хмара оповила їх, і з хмари пролунав голос: Це є Мій Улюблений Син, Якого Я вподобав; Його слухайте!» (Мат. 16,28-17,1-5); 

«Ісус промовив до них: Запевняю вас: деякі з тих, які стоять отут, не зазнають смерті, доки не побачать Боже Царство, що прийшло в могутності. А через шість днів Ісус бере Петра, Якова та Івана і виводить тільки їх самих на високу гору. І Він преобразився перед ними. Одяг Його став блискучим і таким білосніжним, що жодний білильник на землі не зміг би так вибілити. І з’явився їм Ілля з Мойсеєм, які розмовляли з Ісусом. І озвався Петро, і сказав Ісусові: Учителю, добре нам тут бути. Зробімо три намети: один Тобі, один Мойсеєві та один Іллі! Однак він не знав, що говорив, – так вони були налякані. І з’явилася хмара, яка оповила їх, і пролунав голос із хмари: Це Син Мій Улюблений, Його слухайте!» (Мар. 9,1-7);

«Запевняю вас, що деякі з присутніх тут не зазнають смерті, доки не побачать Божого Царства! Чудесне преображення Ісуса.  Через вісім днів після цих слів Він узяв Петра, Івана і Якова та піднявся на гору помолитися. І сталося, що під час молитви вигляд Його обличчя змінився, а Його одяг став білим та блискучим. І ось, два мужі розмовляли з Ним: були то Мойсей та Ілля, котрі з’явилися у славі й говорили про відхід Його, який мав статися в Єрусалимі. Петро й інші були зморені сном, а прокинувшись, побачили Його славу та обох мужів, які стояли з Ним. І сталося, коли відходили ті від Нього, Петро сказав Ісусові: Наставнику, добре нам тут бути! Поставимо три намети: один Тобі, один Мойсеєві, один Іллі! Він не знав, що говорить. Коли він ще говорив, з’явилася хмара й оповила їх; вони ж злякалися, як ті увійшли в хмару. І почувся голос із хмари, який промовляв: Це Син Мій Вибраний — Його слухайтеся!» (Лук. 9,27-35).

Приписи:

  1. Біблія Тисячоліття, вид. III, ст. 1150.
  2. Г. Турканік, Друге пришестя Ісуса Христа, Варшава 1985, ст. 143-144.
  3. У. Барклі, коментар до Євангелії від Матвія, ст.123-124

То все ж таки земне царство?

«Ісус відповів: Царство Моє не від цього світу; якби Моє царство було від цього світу, Мої прибічники подбали би, щоб Мене не видали юдеям.

Нині ж Моє царство не звідси» (Ів. 18,36).

Відомо, що юдео-месіанська концепція характеризувалася глибоким націоналізмом. Це було результатом історичного досвіду цього народу. Після нетривалого періоду свободи та незалежності в країні Маккавеїв (142-63) Ізраїль був анексований римлянами в 63 році до н.е., потрапивши в глибоку залежність від правителів з-над Тибру.

Ця нова ситуація зродила месіанські надії. Переконані в своїй богообраності євреї чекали скорого настання месіанського царства. «В проповідях того періоду, які знайшли своє вираження в позабіблійних працях, часто звучали слова Ісаї: “Готуйте Господові дорогу у пустині, рівняйте в степу шлях нашому Богові” (Іс. 40,3). Ми також чуємо їх із вуст Івана Хрестителя»1). Надія євреїв базувалася на переконанні, що він буде Вождем, який поверне Ізраїлю велич і приведе націю до вершин добробуту та процвітання. “Душа волелюбного та пригнобленого єврейського народу зміцнялася думкою про царського Месію-Визволителя, який відбудує царство Давида»2).  Це вийшло на перший план, витіснивши з їх поля зору «Страждаючого слугу», про якого так багато писав Ісая.

Ось тому, коли Месія «прийшов до своїх» і проповідував Євангелію Небесного Царства, коли Він навчав, що це Царство повинно царювати в їхніх серцях, «Його не прийняли» (Ів. 1,11)! Лише горстка відроджених Духом ізраїльтян (Ів. 1,12-13) повірила і пішла за ним! Бо Він не виправдав їхніх сподівань, не діяв так, як вони думали, що повинен робити ЇХ МЕСІЯ:

«Незабаром стало очевидним, що вони прагнули використати Його у своїх цілях і втиснути в рамки своїх власних мрій. Вони очікували Месії, але саме такого, як вони собі Його уявляли. Вони виглядали Месію, який став би царем і переможцем, який стане ногою на шию римського орла і вижене римлян з Палестини, перетворивши Ізраїль з підданого народу на світову державу. Вони хотіли царя, який звільнив би Ізраїль від окупації, роблячи його спроможним окупувати інші країни»3).

Такий підхід євреїв, дискредитований з біблійної та історичної точки зору, сьогодні чітко виражений в цих есхатологічних концепціях, що весь Ізраїль навернеться до Христа під час Його другого пришестя. Мовиться, що Ісус Цар тоді поб’є усіх єврейських ворогів, а в Єрусалимі Він заснує столицю Свого Тисячолітнього Царства, і тоді всі етнічні євреї в Ісусі з Назарету, якого їх батьки відкинули дві тисячі років тому, впізнають свого Месію: «Ізраїль, очікуючи з тугою Його приходу, прийме Його зі сльозами» (Зах. 12,10; пор. Ів. 19,37). Вони увійдуть в Обіцяну Землю, щоб разом зі своїми братами бути учасниками Христових благословінь»4)

Тож не можна не задати питання: «Невже Бог, замість очікувати, що євреї відкинуть своє невірство, зігнуть свої горді шиї та упокоряться перед Божим Месією – Ісусом Христом, мав би піддатись їхній волі, враховуючи їхні вимоги, діяв би згідно з їхніми побажаннями, пославши їм Царя Месію, який переможе всіх їхніх земних ворогів і встановить Його Тисячолітнє Царство Слави в Ізраїлі?»

Не потрібно бути дуже спостережливим, щоб помітити, що за таких припущень Бог мав би пристосовуватися під людей, а не люди під нього! Це перевертання з ніг на голову!

«Золота ера Землі та людства…»

Автори, захоплені баченням Тисячолітнього Царства Христа в цьому сенсі, присвятили йому багато місця в численних публікаціях. На їх думку, нарешті збудеться золота мрія людства  про здоров’я та багатство, довголіття та непорушний добробут, щастя людей та народів, якими буде керувати Месія, Ісус Христос, що сидітиме на Єрусалимському престолі. У цьому Царстві не буде жодного гніву й ворожості, замовкнуть війни й катаклізми, і навіть хижі, за природою, звірі втратять свою кровожерливу схильність:

«Під благословенням Христа Царя земля відпочине від своєї праці, від воєн та катаклізмів, і люди проживатимуть довге та мирне життя. Пророцтво говорить, що навіть зовні світ кардинально зміниться: «Замість міді я принесу золото» (Іс. 60,17 – Хом). Під небом пролунає радісний крик ангелів: «Царство світу стало царством нашого Господа та Його Христа, і Він царюватиме навікивіків!» (Об. 11,15). Ніколи більше демонічні сили не заповнять атмосферу під небом, і лише Христос справуватиме Своє славне правління над землею. Справедливість буде основною рисою Христового царювання» (Єр. 33,15-16). Життя народів у цей час набуде характеру істинного апостольського християнства. Тепер воно проявиться у всій красі Тисячоліття»5).

«Єрусалим і Палестина будуть центром того Царства, і всі народи добровільно кинуться туди і будуть служити Господу в правді та справедливості. Божий дух буде пронизувати всі сфери життя, і все буде віддано Його служінню: торгівля і ремесло, винаходи і виробництво, судочинство, культура і наука, мистецтво та знання, і навіть звичайне побутове начиння, наприклад,  кінські уздечки. «Того дня на дзвониках у коней буде написано: «Посвячене Господеві», і казани в Господньому домі будуть мов чаші перед жертовником. Кожен казан у Єрусалимі та в Юдеї буде посвячений Господеві сил. І прийдуть усі ті, що жертвуватимуть, візьмуть їх і варитимуть у них. Крамарів більш не буде в домі Господа сил – у той день» (Зах. 14,20-21). Однак найбільшою особливістю цього Царства буде те, що Христос керуватиме ним виключно з метою повного забезпечення благословення для людства та щастя для всіх жителів землі»6).

«Люди житимуть в Тисячолітті стільки, скільки й до потопу. У сто років їх називатимуть юними, а якщо помиратимуть, гріх буде причиною їх смерті. Дитячої смертності не буде, і всі хвороби припиняться. Взагалі смерть буде лише покаранням. Зміняться соціальні відносини, бо гріх втратить свою силу, а людство звільниться від хвороб, катастроф та недуг. Дуже серйозні зміни відбудуться і в космосі. Небо і Земля рухатимуться в іншому напрямку, зміниться положення зірок, отже, клімат Землі також зміниться. Будуть зміни у тваринному світі, у результаті чого творіння звільниться від прокляття. Настане дійсність, як у раю, до падіння людини. Тут не буде отруйних плазунів чи кровожерливих тварин, бо тисячолітнє благословення охопить також звірів. Утворяться нові річки й запліднять землю…»7).

Малюючи райське бачення Тисячолітнього Царства любові, миру та процвітання , автори не можуть приховати, що в цьому «досконалому» світі не все буде аж таким досконалим, оскільки «між Церквою, Ізраїлем та рештою світу все ще існуватимуть розбіжності»:

«Христова наречена у славному одязі братиме участь у небесному житті та царюванні. У Тисячолітті все ще буде поділ між Церквою, Ізраїлем та іншими народами. Церква буде постійно пов’язана зі справами та діяльністю Христа.  Церква житиме щасливим небесним життям, тоді як життя Ізраїлю буде щасливим на землі…»8)

З біблійної точки зору, цей поділ є абсурдним.

Це як застій або навіть деградація духовного розвитку. Бо зауважимо: від днів апостолів, у час проповіді Євангелії, усі, хто прийняв Ісуса Христа вірою, незалежно від того, походить він з Ізраїлю чи будь-якого іншого народу, складають одну Церкву! Новий Заповіт учить цьому дуже чітко! «Тож ви більше не чужі й не захожі, а співгромадяни святих і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос; на Ньому вся будівля, досконало збудована, зростає у святий храм у Господі, в Якому й ви разом будуєтеся Духом у Божу оселю» (Еф. 2,19-22). «Адже через віру в Ісуса Христа ви всі — сини Божі», тож  «немає юдея, ні грека; немає ані раба, ані вільного; немає чоловічого роду, ні жіночого, бо в Ісусі Христі ви всі — одно. А якщо ви Христові, то ви є нащадками Авраама і, згідно з обітницею, — спадкоємці» (Гал. 3,26-29). І це в нашому, недосконалому світі. Тож чому тоді в досконалому житті, в досконалому Тисячолітньому Царстві Ісуса Христа, знову мають бути поділи?

І ще щось: Генрік Турканік пише, що тоді Церква буде жити “щасливим небесним життям”, натомість “життя Ізраїлю буде щасливим земним життям”. Я запитую: а яким життям житимуть згадані ним “інші народи”? Виникає також сумнів у тому, чи буде Церква справді щасливою, якщо в Тисячолітті залишиться без Христа (Наречена без  Нареченого?!), оскільки Він, як цар Ізраїлю, нібито сидітиме на Єрусалимському престолі в оточенні ізраїльських мас?! 

Чи світ був створений для євреїв?

Складається дивне враження, що згаданий поділ, який, відповідно до цих  есхатологічних концепцій, мав би існувати в Тисячолітті (Церква, Ізраїль, інші народи), був створений головним чином для того, щоб підкреслити унікальність Ізраїлю. Тим часом (я пишу про це у  Вступі) період Ізраїлю – це лише один із трьох основних періодів, на які можна розділити часову історію людства9).  Нагадаю: спочатку був найдовший  патріархальний період  (майже 2,5 тис. років), потім  період Ізраїлю  (близько 1,5 тис. років), а від днів Ісуса Христа до сьогодні (вже майже 2 тис. років) триває період, який ми називаємо  євангельським. Таким чином, коли ми розглядаємо шість тисяч років людської історії, євреї відіграють у ній важливу роль протягом близько п’ятнадцяти століть, а це лише чверть історії людства. Цього, безумовно, достатньо для того, щоб ніхто не намагався недооцінювати або применшувати їх роль, але одночасно малувато, щоб заповнити ними всю історію й зробити їх головною точкою відліку для кожної епохи та для всіх поколінь Землі!

Хоча самі євреї, безсумнівно, дотримуються іншої думки. Вони розуміють, що вони були, є і завжди будуть обраним народом. Народом, який є центральною фігурою історії, головною точкою відліку для всіх Божих дій. Вони не соромляться навіть сказати, що Бог створив цілий світ заради них:

«Світ створений для того, щоб Ізраїль прийняв і виконував Тору», – читаємо в коментарі до Книги Буття (Раші). 

І далі: «Бог застеріг, що Творіння виникне за умови, якщо Ізраїль прийме п’ять книг Тори»10).

Однак з надзвичайним особистим жалем я повинен сказати, що такі слова можуть диктуватися лише великою пихатістю та гордістю!

Дивує, що їх наважуються висловлювати  представники народу, історія якого описана на сторінках Біблії, яка повинна радше навчити їх смиренню та скромності.

Але з таким же жалем я зауважую, що подібний тон звучить у висловлюваннях тих християн, які кажуть, що наближаються дні величі та слави Ізраїлю, який в Тисячолітньому Царстві стане предметом особливої Божої турботи й благословенням для всіх народів. Вони кажуть, що всі народи землі здійснять паломництво до Палестини та пізнають шляхи Господні в Єрусалимі:

«Коли Месія повернеться в Єрусалим, він відновить дочці Сіону її колишнє “панування” (Мат. 4,8), забезпечуючи Ізраїлю захист, мир, політичну силу та процвітання. Це нагадує часи Давида і Соломона – часи сильної імперії, стабільної держави, якій не загрожують іноземні вторгнення. Ізраїль відчує смак славетної перемоги над своїми ворогами і зможе тішитись викупленням у своєму Месії. Тоді Єрусалим стане столицею світу»11).

«Очищений і навернений Ізраїль прийме Христа своїм Месією, і почнеться новий період в історії Нового Ізраїлю. Бог сказав про ці дні через пророка Єремію: «Ось дні наступають, говорить Господь, і складу Я із домом Ізраїлевим і з Юдиним домом Новий Заповіт. Дам Закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці його напишу, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть народом! І більше не будуть навчати вони один одного, і брат свого брата, говорячи: Пізнайте Господа! Бо всі будуть знати Мене, від малого їхнього й аж до великого їхнього». Ізраїль виконає свою найбільшу функцію, проповідуючи Євангелію Царства серед народів. В наверненому Ізраїлї постануть свідки Ісуса Христа, сповнені сили і Духа, і засвідчать поганам, що Ісус Христос є Сином Божим. Цілі народи навертатимуться до Бога»12).

«Єрусалим має бути столицею світу та центром Божих благословень (Єр. 3,17-19). Ізраїль, земний Єрусалим, представлятиме місце, з якого благословення Тисячолітнього Царства поширюватимуться на інші народи. Як і за днів Соломона, народи прийдуть в Палестину, щоб захоплюватись славою, величчю та мудрістю великого Сина Давидового»13).

Однак найбільшим шоком для мене стала позиція, виражена в журналі месіанських євреїв «Виноградник» (07/2005): «Проте нащадки Авраама, Ісаака та Якова повинні змиритися з тим, що вони належать до Обраного Народу. Навіть якщо єврей оголосить себе атеїстом, його погляди не матимуть жодного впливу на його статус в очах Господа. Господь Бог все одно прийме цього атеїста, навіть якщо атеїст не захоче прийняти Творця, який створив його і вчинив євреєм»14).

«Моє царство не від цього світу».

Ісус Христос чітко заперечував такі сподівання, коли заявляв, що Його Царство не від цього світу (Ів. 18,36). Він не прийшов нарощувати силу Ізраїлю чи будь-якого іншого народу, але прийшов спасти віруючих з євреїв та решти народів Землі. Його не цікавив і не цікавить ні престол в Єрусалимі, ні навіть найславетніше Ізраїльське Царство, Він прагнув і прагне жити разом з Отцем в людських серцях (Ів. 14,23)! Проживаючи в Ізраїльській землі та відвідуючи храм в Єрусалимі, який за Його часів все ще виконував призначену Богом функцію, Він заявив, що його значення закінчується. Відтоді ні Єрусалим з його двома вершинами – Морія та гора Сіон, ні Обіцяна земля не будуть географічним місцем паломництва для Божого народу15). В Євангельський період Бог відкривається людям в усіх куточках землі – кожному, хто приймає Слово Істини і відкриває своє серце для впливу Святого Духа:

«Каже жінка Йому: Пане, я бачу, що Ти — Пророк. Наші предки поклонялися на цій горі, а ви кажете, що в Єрусалимі те місце, де потрібно поклонятися. Ісус промовив до неї: Жінко, вір Мені, що надходить час, коли ні на цій горі, ні в Єрусалимі не будете поклонятися Отцеві. Ви поклоняєтеся Тому, Кого не знаєте; ми ж поклоняємося Тому, Кого знаємо, бо спасіння від юдеїв.  Але надходить час, — і вже тепер він є, — коли правдиві поклонники будуть поклонятися Отцеві в Дусі та істині, бо Отець шукає Собі таких поклонників. Бог є Дух, і хто Йому поклоняється, повинен поклонятися у Дусі та істині» (Ів. 4,19-24).

Будь-які спроби це змінити і будь-яке вчення, яке вчить з надією споглядати в бік заплямованої кров’ю Палестини, є кроком назад на шляху духовного розвитку. Те саме стосується надії відбудувати храм в Єрусалимі та відновити систему жертвоприношень. Як же ж трагічним непорозумінням є відвертання від новозавітної ДУХОВНОЇ ДІЙСНОСТІ до СИМВОЛІЧНИХ ТІНЬОВИХ обрядів, яким

Ісус Христос раз і назавжди поклав край (Євр. 10,1-18)!

Такі очікування можуть бути притаманні ортодоксальним євреям, які відхилились від Божих шляхів, і тому застрягли в застарілих старозавітних практиках, які нікого не можуть привести до спасіння. Мені їх теж дуже шкода. Але це аж ніяк не личить Божим дітям, народженим від Святого Духа, які замість того, щоб дивитись на Палестину, повинні дивитись вгору – туди, куди нас скоро забере Господь Ісус:

«Хай не тривожиться ваше серце: вірте в Бога і в Мене вірте. У домі Мого Отця багато осель. А якби не так, то Я сказав би вам, оскільки йду приготувати вам місце. І коли піду та приготую вам місце, то Я знову прийду і візьму вас до

Себе, щоби де Я, там і ви були» (Ів. 14,1-3);

«Бо наше громадянство в небі, звідки і Спасителя очікуємо, Господа Ісуса Христа, який перемінить наше понижене тіло, щоб було подібним до його прославленого тіла, силою, якою він спроможен усе собі підкорити» (Фил. 3,20-21); 

«Отже, коли ви з Христом воскресли, то шукайте горішнього — того, де Христос сидить праворуч Бога. Думайте про горішнє, — не про земне» (Кол. 3,1-2)!

Приписи:

  1. Альфред Леппл, Від Буття до Євангелія, Краків 1984, ст. 347
  2. Там само, ст. 349
  3. В. Барклі,  Євангеліє від Івана (коментар), ст. 287
  4. Генрік Турканік, Друге пришестя Ісуса Христа, Варшава 1985, ст. 124
  5. Там само, ст. 140
  6. В. Е. Блекстоун,  “Ісус приходить!”, Лодзь 1924, ст. 31 7. Г. Турканік, цит. п., ст. 154-156
  7. Там само. ст. 142.
  8. Характерним є, що поділ на ці три періоди збігається з трьома способами Божих дій стосовно людей. Отож, у  патріархальний період Бог звертає увагу й особливо дбає про РОДИНУ (рід); у  період Ізраїлю – НАРОД; а в євангельський період – ОСОБИСТІСТЬ. І якщо в перші два періоди сам факт народження в сім’ї чи в народі, що знали Бога й ходили Його шляхами, робив людей Божими обранцями, Божою власністю, то в євангельський період кожна  людина  вирішує свою долю особисто, кожен особисто повинен народитися згори (Ів. 3,1-6) та  особисто вистояти до кінця (Мат. 24,12-13)! І немає сумнівів, що це оптимальний принцип, за яким спасенними будуть лише ті, чиї серця дійсно живуть для Господа!
  9. Берешіт, Краків, 2001, ст. 4.14
  10. Виноградник, “Надія Ізраїлю – Михей 4,1-13”, ст. 12-13
  11. Г. Турканік, цит. п., ст. 150
  12. П. Брокгаус, Друге пришестя Господа нашого Ісуса Христа, Ельберфельд 1965, ст. 161-162.
  13. Виноградник, липень 2005, “ПЕРСПЕКТИВИ: Розуміння єврейських звичаїв, традицій та вірувань”, ст. 6.
  14. Читач, зацікавлений значенням месіанських пророцтв (напр. Іс. 2,1-5; Зах. 8,20-23), повинен ознайомитись з брошурою «Перекують мені на плуги».

Повернення євреїв: звідки й коли?

Сучасні євреї (а разом з ними і багато християн  з язичницьких народів) воліють дивитись на Близький Схід і мріяти про владу Ізраїлю. І як колись їхні батьки, їх теж тягне не  царство небесне, а земне царство в Йорданській землі, до якого вони повернуться з розселення між народами:

«Після багатьох століть розсіяння Ізраїль повернеться до землі своїх батьків, оскільки отримав про це обітницю ще в Повторенні Закону 30,3-5: “Господь Бог твій поверне полонених твоїх і змилосердиться над тобою, і знову збере тебе від усіх народів, між якими розсіє тебе Господь Бог твій. Хоча б ти був розсіяний [від краю неба] до краю неба, і звідти збере тебе Господь Бог твій, і звідти візьме тебе, і звідти приведе тебе Господь Бог твій у землю, якою володіли батьки твої”. Протягом століть, неодноразовим було повернення Ізраїлю. Він повертався з полону у Вавилоні. Перед другою світовою війною відбулася рееміграція євреїв, щоправда в обмеженій мірі. У наш час євреї постійно виїжджають до Палестини. Це сповнення пророцтв Святого Письма (Єр. 29,14; 32,441).

«Найдивовижніша Божа обітниця про те, що Ізраїль знову буде зібраний у свою землю і що з ним буде укладено новий завіт: “Та ось я позбираю їх знову з усіх земель, куди я їх повиганяв був у моєму гніві, у моїм пересерді й у моїм великім обуренні та й повернуться вони назад на це місце, і я дам їм жити у безпеці. Тоді будуть вони моїм народом, я ж буду їхнім Богом. Я дам їм друге серце й другу путь, щоб вони постійно мали страх супроти мене, на добро їм же самим і на добро їхнім дітям по них. Я заключу з ними вічний завіт: не одвернусь від них, буду їм добро чинити і вкладу їм у серце страх супроти мене, щоб вони від мене не відвернулись більше” (Єр. 32,37-40). Обітниця говорить далі, що знову купуватиметься земля, власники якої тішитимуться її плодами. Але на цей раз сам Господь вкоренить їх на тій землі і пошле їм все добро, яке їм обіцяв»2).

Як з’ясовується, автори цих та подібних висловлювань мало цікавляться контекстом цитованих пророчих текстів. Їм байдуже, що Єремія, який діяв до та в перші дні вавилонського вигнання, у цитованих віршах віщує повернення євреїв із земель, куди їх депортував цар Навуходоносор. Подібно до того, як вони ігнорують той факт, що Божа обітниця укласти  Новий Завіт  з Ізраїлем однозначно стосується месіанських часів і Голгофського Заповіту –  як це чітко підтвердив автор Послання до Євреїв (8,6-13; 10,11-18). І якщо таке ставлення не дивно для юдеїв (оскільки їх інтереси і досі обертаються навколо цінностей тілесного життя), то це дивно у месіанських євреїв.

А ще більше дивують християни, які захоплюються поверненням євреїв до Палестини. Багато з них активно включились у це повернення, беручи, наприклад, участь у діяльності Фонду «Евен-Езер», заснованого в 1981 році Густавом Шеллером. (Головний офіс Фонду знаходиться в Англії). «Евен-Езер» відправляє своїх емісарів (службовців та волонтерів) на територію колишнього Радянського Союзу, де вони розшукують людей єврейського походження та організовують їх прибуття до Ізраїлю. Ідеї фонду та спосіб їх реалізації представлені в книзі “Операція Вихід”.

Також про це існує спеціальна відеокасета. Одна з волонтерок з Нової Солі, Малгожата М., намагаючись пояснити мені ці питання, у своєму листі написала:

“Шановний пасторе! […] Я рада разом із моїм листом передати Вам цю книгу та відеокасету як свідчення сповнення пророцтва щодо повернення євреїв до Ізраїлю. Так багато разів у Біблії згадується “північна земля”. На північ від Ізраїлю знаходиться Москва, столиця колишнього Радянського Союзу, або “північна земля”. Книга “Операція Вихід” розповідає про початок здійснення пророцтва про “північну землю”. У 1981 р. покійний вже Густав Шеллер отримав одкровення, щоб підготуватися до того, аби вдруге вивести народ Ізраїлю з-під влади “фараона”. Однак “фараон”, тобто радянський уряд, не хотів відпустити євреїв, за що був вражений пошестями. У 1991 році Густав Шеллер створив Фонд «Евен-Езер», який допомагає євреям повернутись додому. Ця книга – лише мала частина того, як Бог працює, виконуючи Своє пророцтво: “Тому наступають ось дні, говорить Господь, і не будуть уже говорити: Як живий Господь, що вивів синів Ізраїлевих із краю Єгипетського, а тільки: Як живий Господь, що вивів синів Ізраїлевих із північного краю, і зо всіх тих країв, куди був розігнав їх… Та Я їх верну на їхню землю, яку Я був дав батькам їхнім. Оце Я пошлю по численних рибалок, говорить Господь, і виловлять їх, немов рибу, а потому пошлю по численних мисливців, і повиловлюють їх з усіх гір, і з усякого взгір’я, і зо скельних розщілин” (Єр. 16,14-16). Особисто я мала привілей працювати в «Евен-Езері» та брати участь у репатріації євреїв з «північної землі». Я була волонтером у Казахстані та Туркменістані, і я прагну поділитися цим, як неписаним продовженням книги під назвою “Операція Вихід”»4).

«Північна Земля»

Моя привітна дописувачка черпає натхнення для своєї праці в сучасній репатріації євреїв з книги Єр. 16,14-16. На жаль, вона вичитує з цього пророцтва щось, чого там немає! Тут ще раз слід нагадати, що Біблію та біблійні пророцтва слід розглядати не через призму власних ідей та очікувань чи концепцій, створених для конкретних потреб, а відповідно до принципів герменевтики, де одним із основоположних є принцип автентичної інтерпретації, який полягає в  тому, щоб Біблію пояснювати Біблією.

У своєму листі пані Малгожата справедливо зазначає, що Біблія часто згадує  “північну землю”. Але замість того, щоб докласти зусиль, аби з’ясувати, які країни та народи Біблія розміщує “на півночі”, вона уникає цього й адаптує пророчий термін до своєї власної концепції, стверджуючи, що “Москва лежить на північ від Ізраїлю”. Безперечно. Але, дивлячись на карту, ми знаходимо, що в цьому географічному напрямку є ще багато інших, набагато ближчих та більш віддалених країн. То ж чому вона зосереджується лише на Москві? При тому вона згадує свою діяльність у Казахстані, який знаходиться у північно-східному напрямку, а також Туркменістан та Узбекистан, які знаходяться на схід від Ізраїлю?

Отож, оскільки працівники та волонтери Фонду «Евен-Езер», збираючи до Палестини євреїв, що проживають на сході та північному сході, думають, що вони виводять їх з «північної землі», то я сподіваюся, що вони погодяться, що цей термін не повинен мати лише географічне значення! Тим більше, що в пророцтві Єремії ріка Євфрат, яка географічно знаходиться цілком на схід від Палестини, також названа «північчю»: «Та бистроногий не втече, не врятується й лицар: на півночі коло Ефрату вони спотикнулися й упали» (Єр. 46,6 – Хом.)!

То з чим повинен асоціюватись цей термін?

Немає надійнішого способу, ніж з’ясувати, що це означає там, де це було написано – у пророцтві Єремії. Це не складе труднощів, адже  пророк пише про  «північну землю » у декількох десятках віршів. маючи на увазі не лише Неовавилонську державу (605-538), її царя Навуходоносора та менші народи, пов’язані з нею політично та військово (Єр. 1,13; 25,9), але й медо-персів та їх союзників (Єр. 50,1-3).

Уже перше видіння: «Киплячий котел, що видніється з півночі»  (Єр. 1,13), який означав багатонаціональну армію Навуходоносора, яка наступала:

«І сказав мені Господь: З півночі прийде лихо на всіх мешканців цієї землі. Бо ось, Я закличу всі племена царств північних, говорить Господь, і прийдуть вони, і поставить кожний престола свого при вході до кожної Єрусалимської брами, і довкола усіх мурів його, і в усіх містах юдейських. І звершу над ними суди Мої за всі беззаконня їхні, за те, що вони залишили Мене, і кадили чужинським божкам, і поклонялися вчиненому руками своїми» (Єр. 1,14-16 – Гиж.);

В Єр. 6,22-23 вавилонське нашестя описано словами: 

«Так говорить Господь: «Ось іде народ з північної країни, великий люд здіймається з найдальших закутин світу. В руках їхніх лук зо списом; вони жорстокі, не мають милосердя. Голос їхній реве, як море; вони верхи на конях. Готові як один до бою проти тебе, дочко Сіону» – Хом.(пор. Єр. 46,20-26);

Так само в 10,22: «Голос звістки: Іде ось, і гуркіт великий з північного краю, щоб юдські міста обернути в спустошення, на мешкання шакалів» (пор. 13,20); І ще з Єр. 25,9-12: 

«Пошлю й зберу всі племена північні, – слово Господнє, – навколо Навуходоносора, царя вавилонського, мого раба, і приведу їх на цю землю й на її мешканців та на всі сусідні народи, і вигублю їх дощенту, а й зроблю їх страхом, сміховищем та вічною наругою. Я знищу в них голос радощів і голос веселощів, спів молодого та спів молодої. Втихнуть жорна, погасне на каганцях світло. Уся ця земля стане пустинею й руїною, і служитимуть ці народи вавилонському цареві 70 років. А як упливе 70 років, я покараю вавилонського царя і той народ».

Згідно книги Єремії та інших історичних книг Святого Письма, вавилоняни та інші “північні народи” депортували та розкидали євреїв на величезній території. Відповідно до книги Естер, вони населяли  сто двадцять сім країн величезної Медо-перської імперії (див. Ест. 1,1), де були дискриміновані, вважалися чужими й небажаними та піддавалися атакам (див. Ест. 3,8). Однією з таких була амалекітська інтрига Амана (у євреїв він асоціюється з єгипетським фараоном, який наказав вбивати єврейських немовлят!), який мало не призвів до знищення всього єврейського народу!

Але Господь Бог знову змилувався над Своїм народом, про що також молився пророк Даниїл (Дан. 9,1-22). Всевишній вирішив повернути їх назад у Палестину «з північної землі та з усіх земель, до яких Він вигнав їх».

І хоч це здавалося неможливим – сталося диво! Відбулося дивовижне звільнення з Вавилону, як це було колись з єгипетського полону! (Навіть більше, бо з Єгипту вони втікали, переслідувані армією фараона, а з вавилонського полону вони повернулися з максимальним сприянням медоперських царів!)

Після сімдесятилітнього Вавилонського правління над світом настав час Божого суду над цією імперією. І не лише над нею. Адже ассирійці ще раніше жорстоко розправилися з Північною частиною Ізраїлю й депортували десять їх колін до неволі, що стало причиною злорадства для інших країн, ворожих до Ізраїлю. Аж ось час покарання:

«Коли виповниться сімдесят літ, покараю царя вавилонського і той народ, говорить Господь, за їхнє безчестя, і землю халдейську, і вчиню її вічною пустелею. І звершу над цією землею всі слова Мої, котрі Я проголосив за неї, все написане у цій книзі, що Єремія пророчо вирік на всі народи. Бо заполонять їх у рабство численні народи і царі значні; і Я дам їм відплату за вчинками їхніми, за вчинене руками їхніми» (Єр. 25,12-14 – Гиж.);

«Бо ось, Я підніму і приведу на Вавилон збіговисько великих народів від землі північної, і розташуються проти нього, і він буде взятий; стріли у них, як у майстерного воїна, не повертаються марно. І Халдея зробиться здобиччю їх; і спустошувачі її наситяться, — говорить Господь. […] Ізраїль — розсіяне стадо; леви розігнали його; раніше об’їдав його цар Ассирійський, а цей останній, Навуходоносор, цар Вавилонський, і кістки його розтрощив. Тому так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: ось, Я відвідаю царя Вавилонського і землю його, як відвідав царя Ассирійського. І поверну Ізраїля на пасовище його, і буде він пастися на Кармилі і Васані, і душа його насититься на горі Єфремовій і у Галааді» (Єр. 50,9-10.17-19 – Філ.).

Після того, як Божий суд завершився над Вавилоном, настав час євреям повернутися в Обіцяну землю, звідки вони були виведені рукою загарбника кількома десятиліттями раніше. «Я поверну Ізраїля на його пасовище», – пообіцяв Господь. В іншому місці Єремія пише про це:

«Бо так говорить Господь: коли виповниться вам у Вавилоні сімдесят років, тоді Я відвідаю вас і виконаю добре слово Моє про вас, щоб повер-нути вас на місце це. Бо тільки Я знаю наміри, які маю щодо вас, — говорить Господь, — наміри на благо, а не на зло, щоб дати вам майбуття і надію. І взиватимете до Мене, і підете і помолитеся Ме-ні, і Я почую вас; і будете шукати Мене і знайдете, якщо будете шукати Мене усім серцем вашим. І буду я знайдений вами, — говорить Господь, — і поверну вас з полону і зберу вас із усіх народів і з усіх місць, куди Я вигнав вас, — говорить Господь, — і поверну вас у те місце, звідки переселив вас» (29,10-14).

І ось, спочатку за указом царя Кіра, який був особливим інструментом Господа в цій справі (пор. Іс 45,1-6), а потім за указами наступних правителів (пор. Езд. 7,11-26), незважаючи на великі труднощі та радикальний спротив з боку численних народів та впливових людей, про що сказано в книгах Ездри та Неємії, народ Ізраїлю повернувся з “північних земель”, куди раніше був вигнаний, до своєї країни на Йордані. Там спочатку відбудували храм і місто Єрусалим, а потім відновили основи державності, підняли руїни й відбудували всю країну (Ізраїль «буде пастися на Кармилі і Васані, і душа його насититься на горі Єфремовій і у Галааді»). Це було можливим завдяки тому, що Господь був з ними, захищав і благословляв їх!

Ці події відкрили новий період у житті народу, і тому пророк звіщає, що євреї, які до цього часу переважно згадували звільнення з єгипетського полону, відтепер згадуватимуть звільнення з Вавилону:

«Тому ось, приходять дні, говорить Господь, коли не будуть уже говорити: «живий Господь, Який вивів синів Ізраїлевих із землі Єгипетської»; але: «живий Господь, Який вивів синів Ізраїлевих із землі північної і з усіх земель, в які вигнав їх»: бо поверну їх у землю їхню, яку Я дав батькам їхнім» (Єр. 16,14- 15).

Немає жодного сумніву в тому, що пророцтво говорить про переселення євреїв “з  північної землі та всіх земель, куди Господь вигнав їх через їх невірність,що й здійснилося під час повернення народу з вавилонського полону в п’ятому столітті до нашої ери! Той, хто говорить інакше, не повинен ображатися, коли почує звинувачення в тім, що він «додає» до тексту те, що ні Бог, ні пророк не мали на увазі.

Приписи:

*) Це натяк на те, що євреї мали два повернення – одне з вавилонського полону, а друге з медо-перського. Але факти є інші. Євреї були взяті в полон вавилонянами і залишались там до падіння Вавилону в 538 році, автоматично потрапляючи під владу медо-персів. Вони були звільнені завдяки наказам медо-перських царів. Тож було лише одне повернення євреїв із полону у Вавилоні.

  1. Генрік Турканік, Друге пришестя Ісуса Христа, Варшава 1985, ст. 111.
  2. Грахам Рен,  Єремія та майбутнє Ізраїлю, “Виноградник”, березень 2001, ст. 2-4
  3. Ebenezer Emergency Foud, Ebenezer House, 5a Poole Road Bournemouth BH2 5OJ, Англія. 4. Лист Малгожати С. – приватний архів.

Чиїм натхненням?

Чого прагнуть керівники єврейської держави?

Зусилля останніх кількох поколінь євреїв, особливо після того, як Ізраїль відновив державність у травні 1948 р., зосереджені насамперед на перетворення Ізраїлю у світову державу, що своїми межами впирається на сході в Євфрат, а на заході в Єгипет.

Це не припущення, це факти.

Про це пише серед інших Ізраїль Шахак, єврей, який народився у Варшаві – в’язень концтабору Берген-Бельзен, пенсіонер-професор органічної хімії, який проживав в Ізраїлі з 1945 року, чуйний гуманіст, для якого “імперіалізм є злом, незалежно від того, чи практикується в ім’я Бога Авраама або Джорджа Буша” , людина, яка “з великою ерудицією виступає проти тоталітарних деформацій юдаїзму”1):

«Найбільшою загрозою, якій Ізраїль, як «єврейська держава», піддає, як власних мешканців, так і своїх єврейських та неєврейських сусідів, є його ідеологічно вмотивована територіальна експансія та низка воєн, що стали її неминучим наслідком. Саме завдяки цьому, я з колишнього відданого шанувальника Бен-Гуріона перетворився на його запеклого супротивника. У 1956 році я охоче підтримав усі політичні та військові аргументи Бен-Гуріона щодо початку т. зв. Суецької війни. І я підтримав їх, поки Бен-Гуріон на третій день війни (незважаючи на його атеїзм і публічно проголошене нехтування заповідями віри Мойсея) заявив у Кнесеті, що його справжньою метою є “відновлення царства Давида і Соломона” в його біблійних межах. Коли Бен-Гуріон говорив ці слова, більшість членів парламенту вставали і спонтанно скандували ізраїльський гімн. Наскільки мені відомо, жоден єврейський політик ніколи не відмовився від ідеї Бен-Гуріона про те, що устремлінням ізраїльської політики повинно бути (в межах розважливого прагматизму) відновлення єврейської держави в її біблійних кордонах»2).

Ця обурлива інформація змушує задати запитання: «Якими є ці «біблійні кордони» для Ізраїлю?» І друге питання: «Яким чином ізраїльтяни мають  досягти своєї мети?» Ізраїль Шахак відповідає:

«Існує багато різних версій щодо “біблійних кордонів Ізраїлю”, які рабинські уряди трактують як межі, що визначають територію єврейської держави. Найсміливіші з них містять такі території стосовно “біблійних меж”: на півдні – весь Синай та частина північного Єгипту, включаючи околиці Каїру; на схід – вся Йорданія та великий шматок Саудівської Аравії, потім весь Кувейт та частина Іраку на південь від Євфрату; з півночі – Ліван, вся Сирія та значна частина Туреччини (до озера Ван); а на заході – Кіпр. Однак існують і більш помірні версії “біблійних меж”, які часто називають “історичними межами”. На цьому етапі слід підкреслити, що як в самому Ізраїлі, так і серед єврейської діаспори – за кількома винятками груп, які суперечать самій ідеї єврейської держави – обґрунтованість концепції “біблійних” чи “історичних меж”, що визначали би територіальні кордони Ізраїлю, ніхто не ставить під сумнів. Навпаки, будь-які заперечення проти силового визначення цих кордонів мають суто прагматичний характер. У будь-якому випадку жоден ортодоксальний єврей не має права ставити під сумнів “єврейство” території – куди б не проходили ізраїльські кордони. У травні 1993 р. під час з’їзду партії Лікуд Аріель Шарон запропонував прийняти концепцію “біблійних кордонів” як офіційну політичну платформу для цього блоку»3).

«Впливові організації, такі як Гуш Емунім, не тільки хочуть, щоб Ізраїль завоював спірні території, а навіть вважають це божественним наказом, який повинен досягти успіху, оскільки це буде зроблено з Божою допомогою.  Річ у тім, що, на думку провідного духовенства, відмова Ізраїлю брати участь у “священній війні” або, ще гірше, здати Синай Єгипту, є колективним гріхом, за який народ був справедливо покараний Богом. Однак, у той же час, “багато єврейських «голубів» вважають, що процес завоювання слід відкласти до тих пір, поки Ізраїль не стане сильнішим, ніж зараз, або сподіваються, що колись у майбутньому відбудеться “мирне захоплення”, тобто вдасться “схилити арабські народи або їх керівників віддати спірні території євреям в обмін на пільги, гарантовані їм єврейською державою»4).

Таку мету ставлять перед собою євреї, які не вірять в Ісуса Христа.

І, можливо, нам не слід дивуватися, що деякі з них, а саме ті, які почуваються прив’язаними до Бога за Синайським завітом, марять великодержавними мріями й хочуть повернутися до “біблійних меж” – куди б вони не пролягали. Інші, багато з яких є атеїстами,  можуть думати, що їм, як громадянам однієї з найдавніших держав світу, прислуговують особливі політичні привілеї»5).

Чого прагнуть  месіанські євреї ?

Власне, чого прагнуть ті євреї, які в Ісусі Христі знайшли свого Месію й завдяки вірі стали громадянами духовного небесного царства (пор. Еф. 2,8-10)? Як вчення Спасителя вплинуло на їхнє мислення, сподівання та прагнення? Чи зрозуміли вони, що Христос хотів сказати, відповідаючи на запитання фарисеїв про прихід Божого царства: «Боже Царство не прийде помітно, і не скажуть: Ось тут воно, або там! Адже Боже Царство всередині вас!» (Лук. 17,20-21)?

Знайомство з месіанськими єврейськими виданнями викликає глибоке розчарування. Читаючи їх, виявляємо, що вони теж цілком неправильно зрозуміли слова Ісуса про Царство Боже, яке є Царством Духа, а не земним правлінням Ізраїлю. Вони теж, як євреї ортодокси, замість того, щоб думати про “те, що вгорі”, все ще думають про “земне” (Кол. 3,1-2)! І хоч Ісус сказав, що з Його днів настав вже час, коли Отцю більше не будуть поклонятися  “ні на цій горі, ні в Єрусалимі” (Ів. 4,23- 24), вони все ще мріють про день, коли зможуть поклонятися Богу у новозбудованому Третьому храмі на горі Моріа в Єрусалимі!

Одним із найвідоміших періодичних видань месіанських євреїв в Польщі є журнал “Виноградник”, що видається у Вроцлаві6). Він публікує багато цінної інформації, яку часто передають безпосередньо з Ізраїлю: про єврейські свята та звичаї, про зрошення пустелі, сільське господарство, а також багато цінних для християн досліджень з різних біблійних питань.

Однак основною темою, яку видавці та автори обговорюють найчастіше, є відновлення Ізраїлевої землі та слава “прийдешнього Царства Месії, який сидітиме в Єрусалимі на троні свого батька Давида”. Ізраїльська земля, Єрусалим, Месія, як ізраїльський цар, велич і слава Ізраїлю та його зверхність над усіма народами світу – це те, про що мріють і чого також прагнуть месіанські євреї!

«Одного разу Месія Єшуа повернеться на землю, щоб воювати за Ізраїль у час страшної скорботи Якова. Господь знищить ворогів Ізраїлю і встановить довгоочікуване Царство Месії. Того дня Він сидітиме на видимому земному престолі Давида і правитиме Ізраїлем та цілою землею протягом тисячі років»7).

«Ізраїль буде зібраний знову в свою землю і з ним буде укладений вічний заповіт. Обітниця віщує, що договори купівлі землі будуть укладені і що її власники знову матимуть хороший урожай – але цього разу сам Господь укоренить їх у цій землі і пошле їм все те добро, що Він обіцяв їм. Тоді ізраїльський народ зазнає миру і безпеки. Ізраїль повернеться до своєї землі з повним благословенням. І коли люди переселяться на свою землю і навернуться до свого Бога, вони отримають нове серце, як сказав Господь»8).

«Під час Тисячолітнього Царства всі дороги вестимуть в Ізраїль, а люди з усіх країн світу буду заохочувати одні одних до паломництва в Єрусалиму, щоб там в Храмі Тисячоліття поклонитись Господу. Коли Месія повернеться в Єрусалим, Він поверне дочці Сіону її попередню владу (Мих. 4,8), дасть Ізраїлю захист, мир, політичну силу та процвітання. Це нагадуватиме часи Давида і Соломона – сильної імперії, стабільної держави, якій не загрожують іноземні вторгнення. У майбутньому Ізраїль відчує смак перемоги над своїми ворогами і зможе насолоджуватись відкупленням у своєму Месії. Тоді Єрусалим стане столицею світу»9).

На початку даної праці, говорячи про біблійне розуміння «Решти», я висловив своє особисте переконання, що на сьогоднішній день месіанські євреї є тією «Рештою» Ізраїлю. Я не відмовляюся від цієї думки, хоча з великим жалем відзначаю той факт, що вони теж, як і їхні ортодоксальні співвітчизники, глибоко заплямовані єврейським націоналізмом. Як це сумно – Бог дарує Своїм, народженим від Духа, дітям орлині крила, завдяки яким вони можуть злетіти туди, де  «Христос сидить праворуч Бога», а вони все ще відчайдушно чіпляються за землю.

А чого сподіваються євангельські християни?

Описані вище земні сподівання євреїв поділяла велика кількість християн, язичницького походження. Отже, есхатологія більшості євангельських спільнот також спрямована на державу Ізраїль та земне Царство Месії. Вони теж чекають, коли в Єрусалимі буде побудований Третій храм, у якому, як і раніше, відбуватимуться богослужіння.

Але сценарій останніх подій, з точки зору євангельських християн та месіанських євреїв, на відміну від ортодоксальних євреїв, був розширений. До нього додано тему антихриста – таємничої постаті, завдяки якій народ Ізраїлю та весь світ нібито зазнають особливо драматичного досвіду.

Ця особа, ймовірно, єврей із племені Дана10), несподівано з’явиться в Ізраїлі і, діючи безпосередньо за дорученням диявола, проголосить себе месією та царем Ізраїлю і, використовуючи свою демонічну силу, блискуче вирішить найскладніші проблеми людства: «З появою антихриста почнеться велика скорбота, а разом з нею “сімдесятий тиждень” Даниїла (9,27), відірваний колись, оскільки був відкинутий Христос. У першій половині 70-го тижня, завдяки чудовій організації своєї системи, антихрист принесе світу процвітання, укладе завіт з єврейським народом (Іс. 28,15; Дан. 9,27а). Він стоятиме за відбудовою Єрусалимського храму, а себе він оголосить царем та “очікуваним месією”. Йому поклоняться всі мешканці землі (Об. 13,8). Антихрист притягне до себе євреїв всілякими лестощами і візьме їх під свій злий вплив»11).

Однак незабаром ситуація кардинально зміниться:

«В другій половині тижня все зміниться. Диявол буде cкинутий з неба на землю, і, розуміючи, що його правління не триватиме довго, він всю свою злість виллє на землю та її жителів (Об. 12). Спеціальним інструментом для здійснення його злих планів буде Антихрист, вплив якого в результаті його стосунків з лідером римської церкви пошириться не тільки на Палестину, але й на цілий світ. У результаті зміниться священний час і закони (Дан. 7,25) та припиниться щоденна жертва (Дан. 9,27; пор. зі словами Ісуса в Мат. 24,15). Усяке служіння Богу, як християнське, так і єврейське, припиниться. Зрештою, сам Антихрист, як Бог, сидітиме в Божому храмі й цілий світ поклонятиметься йому (2 Сол. 2,3-412) .

«Але не все піде за задумом Антихриста. Протягом семи років утиску над землею звершуватиметься Божий суд, і Антихрист не зможе його зупинити. Останні три з половиною роки стануть часом великої скорботи, коли третина людства загине в незліченних стражданнях. Саме ці обставини змусять правителів Півночі, Сходу та Півдня збунтуватися проти Антихриста. В Ізраїлі розгорнеться кривава війна, звана битвою Армагедон. Саме під час цієї війни відбудеться друге пришестя Ісуса Христа. Цього разу воно буде не тихим, відомим лише небагатьом людям. Це буде надзвичайна подія, що відбуватиметься на очах у жителів всієї Землі (можливо, дивитимуться її в прямому ефірі по телебаченню). Після другого пришестя Христа війна припиниться, а всі невіруючі будуть вбиті»13).

«Одним з головних завдань Другого пришестя Христа буде знищення Антихриста, якого Господь “вб’є подихом своїх уст і знищить блиском свого приходу” (2 Сол. 2,814).

З цього місця, начебто, розпочнеться період Тисячоліття, «коли Христос особисто буде правити на Землі. Відбудуться деякі геологічні зміни. Наприклад, Єрусалим стане портовим містом; внаслідок тектонічного розколу (існуючого сьогодні) місто отримає вихід в Середземне море. Усі тварини, які були в райському саду, знову стануть травоїдними, і Дух Божий навчить серце кожної людини про Бога. Настане час праведності та справжньої справедливості. Хоча у Тисячолітнє Царство увійдуть лише віруючі, та протягом 1000 років його існування народиться багато тих, які не схочуть вірити. Наприкінці тисячі років Сатана буде звільнений. Він обдурить невіруючих, провокуючи їх до останньої війни, яку закінчить сам Христос. Після закінчення Тисячолітнього Царства Бог почне судити всіх невіруючих. Це так званий суд перед Великим Білим Престолом. Ісус Христос буде суддею. Кожен невіруючий буде засуджений за свої вчинки і вкинутий в озеро сірки та вогню, відоме в народі як пекло. Усі віруючі отримають нові, воскреслі тіла. Стара земля та її оточення будуть знищені, Бог створить нові небо та землю. На землі з’явиться Новий Єрусалим, у якому назавжди поселяться всі віруючі, щоб жити там вічно з Ісусом Христом. Це місто назване також “раєм”. Воно матиме розмір приблизно 3000*3000*3000 км. (можливо, матиме форму високої гори)»15).

Звідки взялося таке розуміння антихриста?

Викладена вище есхатологія насправді не має ніякої біблійної основи, оскільки базується на пророцтвах, які виконалися тисячоліття тому! Пов’язувати їх з майбутніми подіями абсолютно недоречно й помилково!

Цитовані вище автори допустили серйозну помилку, посилаючись на пророчий опис злочинної діяльності “малого рогу” і Божого суду над нимз сьомого розділу пророцтва Даниїла. Цим “малим рогом”, згідно з пророчою специфікацією та історичним виконанням, є Папський Рим!

Вони роблять ту ж помилку, припускаючи, що пророчий період “сімдесят тижнів”, або 490 років (Дан. 9,24-27), завершений дві тисячі років тому, чомусь мав би бути розділеним. Мова саме про “сімдесятий тиждень” (7 років), який чомусь мав би стосуватись есхатологічних подій. Ще більш дивно і незрозуміло це виглядає при спробі пояснити, як Ісус Христос, який, згідно з цим пророцтвом у дні Свого земного служіння, “зміцнив завіт” Ізраїля з Богом, щоб спасти “решту” вибраного народу, став антихристом!

Абсолютно неправильно інтерпретуються слова апостола Павла з другого Послання до Солунян, а також відповідні уривки з книги Об’явлення (розд. 13 та 17).

«У світовій історії знаходимо лише одну інституцію, яка відповідає всім, вище згаданим, характеристикам біблійного антихриста. Християнські інтерпретатори пророцтв з найперших століть ототожнювали її з Папським Римом. Думки, що середньовічна папська система є антихристом, дотримувались найвидатніші богослови (Кальвін, Лютер, Цвінглі, Меланхтон, Кранмер, Тиндейл, Нокс). Ісаак Ньютон, який присвятив кілька десятків років свого життя дослідженням біблійних пророцтв, також був такої думки. Усі ці видатні біблійні вчені застосовували історичний метод тлумачення пророцтва, у якому послідовність в книгах Даниїла та Об’явлення показує історію Божого народу від часу цих пророцтв до Другого пришестя Христа16). Але справа тут не лише в неправильному тлумаченні.

Найгірше, що пропагована вище згадана концепція антихриста, згідно з якою ним в майбутньому має бути якась злочинна особа, закриває справжнього антихриста, названого в Біблії «Вавилоном, розпусницею, матір’ю блудниць і мерзот землі, що сп’яніла від крові святих та Христових свідків» (Об. 17,1-6)! Оскільки пророчі та історичні специфікації не залишають сумнівів, що цим характеристикам відповідає Папський Рим, то постає питання:  чи не маємо справу з навмисним приховуванням цієї очевидної істини?

З одного боку, дивує, що протестанти захищають інституцію, заплямовану такими страшними злочинами! А з іншого, сьогодні, в епоху екуменізму, протестанти роблять настільки дивні речі, що все можливо…

Однак ми не приречені в цій справі на домисли.

З’ясовується, ця “протестантська концепція антихриста” зовсім не протестантська! Фактичним її автором є  Франциск Рів’єра – єзуїт із Саламанки, який в 1590 р. опублікував свій ‘футуристичний метод’ тлумачення пророцтва та оголосив, що Антихрист прийде в кінці часу! Працею над цією концепцією зайнявся Франциск Рів’єра за дорученням папства, яке тоді (в 16 ст.) панічно шукало альтернативу тій істині, яку відкрили реформатори, що це воно є Антихристом:

«Щоб врятувати свій статус, папство шукало альтернативне тлумачення цих пророцтв. Це завдання було доручено двом видатним єзуїтським докторам богослів’я. Перший –

Луіс дель Алькасар, використовував преференсистський метод. За його словами, пророцтва Даниїла про антихриста здійснилися в діяльності царя Антіоха IV Епіфана (175163 рр. до н.е.), а пророцтва Об’явлення стосувалися часу апостола Івана. З цією думкою погоджуються й сьогодні ті вчені та теологи, які сумніваються в натхненності Святого Письма. Другий єзуїт Франциск Рів’єра з Саламанки використовував футуристичний метод, відносячи пророцтва про антихриста до людини, яка з’явиться в кінці часу, щоб ввести людство в три з половиною роки хаосу та скорботи. Уміло маніпулюючи дев’ятим розділом Даниїла, який вказує на час першого пришестя Христа, на три з половиною роки Його служіння, на Його смерть в середині останнього “семирічного тижня” та на закінчення благодатного часу для Ізраїля, Рів’єра застосував цей чудовий месіанський текст до Антихриста. Його праця була надіслана до багатьох європейських університетів, але вона не цікавила реформаторів. Вони знали, що справжньою метою двох (взаємовиключних) творів іспанських єзуїтів було скасування інтерпретації пророцтв про антихриста, орієнтованих на папство. Через два століття Едвард Ірвінг, захоплений футуристичною інтерпретацією Рів’єри, переклав його працю на англійську мову. Цим він зацікавив, між іншим, одного ірландця на ім’я Джон Дербі, який популяризував її тези в США. Так про них дізнався Сайрус Скоуфілд, коментарі якого, засновані на цьому методі, стали авторитетом для більшості протестантів в США у 20 столітті. Це, у свою чергу, пояснює, чому багато хто з них відмовився від реформаторського розуміння пророцтв про антихриста. Богослов Джордж Ледд описує футуристичний метод наступним чином: «У 1590 р. Рів’єра опублікував коментар до Апокаліпсису, написаний проти домінуючої протестантської точки зору, де папство було антихристом. Рів’єра, замість усієї історії Церкви, відніс Апокаліпсис – за винятком кількох перших глав – до часу кінця. Антихрист повинен бути окремою, злою особою, хто буде прийнятий євреями, відбудує Єрусалим, відвернеться від християнства, зречеться Христа, переслідуватиме Церкву й залишиться при владі три з половиною роки» (Джордж Ледд, Благословенна Надія, Гранд-Рапідс, Мічиган, Ердманс, 1956, с.37-38). Рів’єра вважав, що пророцтва про антихриста стосуються виключно тієї однієї людини, що з’явиться в останні дні (футуризм). Але така позиція суперечить натхненним словам апостола Івана: «Ви чули, що має прийти антихрист, а тепер багато антихристів постало» (1 Ів. 2,18 – Хом.). Іван відносить термін “антихрист” не до однієї конкретної людини, а до будь-якої людини чи інституції, яка зазіхає на позицію Христа. Апостол Павло також писав, що в його часи вже існувала сила беззаконня, яка проявилася повною мірою у відступництві після падіння Римської імперії (2 Сол. 2,7). Оскільки зерна відступництва вже існували в першому столітті, пророцтва про антихриста могли стосуватися не лише особи, яка ще має прийти, або Росії, якої тоді ще не було, хоч подібна інтерпретація шириться сьогодні серед прихильників футуризму»17).

Концепція Рів’єри потрапила у протестантські церкви через Едварда Ірвінга, Джона Дербі та Сайруса Скоуфілда.

Тут вона була визнана істинною.

Залишається питання: чому протестанти піддаються цій містифікації і представляють єзуїтські винаходи як істину Божого Слова?!

Наступне питання: розділення пророчого періоду «70 тижнів» з Дан. 9,24-27.

Представлена теорія «пророчої парентези», тобто відокремлення «останнього 70-го тижня» від попередніх «69 тижнів»  (і це на період понад дві тисячі років) – є чимось безпідставним в біблійному сенсі та безглуздим, що має жахливі теологічні наслідки. Ця теорія змусила підняти питання про відбудову ізраїльського храму та відновлення старозавітної системи жертвоприношень, яку згодом передбачуваний антихрист повинен ліквідувати, що мало би бути його великим злочином!

І все ж з моменту смерті Господа Ісуса Христа на Голгофі, коли завіса земного храму розірвалася  «зверху донизу» (Мат. 27,50-51), настав час Новозавітної дійсності, де значення вже має Небесний Духовний Храм – «Храм Тіла Ісуса Христа» (Ів. 2,19-22; 1 Кор. 3,17; Еф. 5,29-30), який, побудований на Христі, на пророках й апостолах (1 Кор. 3,11; Еф. 2,19-22), є єдиним храмом, визнаним Богом.

Тож який сенс відновлювати старозавітний храм і поновлювати його служіння?! Зрештою, це повернення до епохи Старого Завіту, до символів Старого Завіту, які повністю виконалися в Ісусі Христі (пор. Кол. 2,16-17; Євр. 10,4-10)! Сам факт будівництва такого храму та відновлення символічного служіння був би серйозним зловживанням, поверненням до “безсилих і убогих стихій” (Гал. 4,9-10), та піддаванням сумніву єдиної й досконалої жертви Ісуса Христа (Євр. 10,11-18)! Тому повинен перед Господом Богом та Ісусом Христом не передбачуваний антихрист, що мав би це служіння відмінити, а ті, хто відновить цей храм та служіння в ньому!

Невже протестанти, які заявляють, що є християнами та вірять у Біблію, справді не усвідомлюють цього очевидного факту?

Приписи:

  1. Гор Відал, Вступ до єврейської історії та релігії, Варшава-Чікаго 1997, ст.7.
  2. Ізраель Сахак, єврейська історія та релігія, Варшава-Чікаго 1997, ст. 19-20.
  3. Там само, с. 20-22.
  4. Там само.
  5. Відсоток атеїстів серед євреїв набагато вищий, ніж у будь-якій іншій країні світу.
  6. “Виноградник” David House Fellowship Maylands. Австралія
  7. “Виноградник”, жовтень 2002, ст. 14
  8. “Виноградник”, березень 2001, ст.4
  9. “Виноградник”, липень 2005, ст. 10-13
  10. Г. Турканік, Друге пришестя Ісуса Христа, ст. 90 11. Там само, с. 91
  11. Там само.
  12. Давид і Елен Де Вітт, «Огляд біблійних пророцтв», Тимофій, № 1/94, ст. 6
  13. Дейв Хант, Кого ми чекаємо?, Тимофій, № 3/95, ст. 9
  14. Девід та Еллен Де Вітт, «Огляд біблійних пророцтв», Тимофій, № 1/94, ст. 7
  15. Дж. Данкел, Апокаліпсис – останні події на Землі в пророцтвах Святого Письма, ст. 38-39.
  16. Там само, ст. 39-40
0

Залишити відповідь

Ще на сайті

Молитва подяки за народжену дитину в сім’ї брата Степана та сестри Аліни Немеш, це їхня четверта дитина, хлопчик на ім’я Вадим. Добрий Бог подарував їм ще один чудовий подарунок. Це особлива сім’я яка прикрашає нашу Церкву. Слава Богу за їхню родину.
Ещё не утихли бурные дискуссии об интернет-зависимости, как их постепенно заменили более странные разговоры – разговоры о мобильной зависимости. Впервые эта проблема была поднята несколько лет назад, но сейчас, когда мобильный телефон, смартфон, есть у семи из десяти жителей развитых стран, это приобрело масштаб настоящей эпидемии

Категорії

Наші соціальні мережі

Теми