Якого дня помер Христос?

  • 15 Травня 2020
  • 80
0

Традиційно вважається, що Христос помер у звичайну, щотижневу п’ятницю. Однак, це була інша п’ятниця, що випадала лише один раз у році. Того року вона випала на щотижневу середу. Саме в цей день помер Христос, що і доводять ретельні біблійні, і не лише біблійні, дослідження.

Автор: Мечислав Паєвський
Переклад: Моркляник В.

Церква Божа Християн Суботнього Дня, Буштино 2020

Вступ:              

Нижче поданий текст є логічним аналізом деяких біблійних фрагментів. Він показує, що за оцінкою перших християн апостольського періоду, яка знайшла відображення у Святому Письмі, Христос помер в середу. Звичайно, точна дата смерті і, пов’язаного з нею, воскресіння Ісуса не має ніякого значення для християн, для яких Біблійне твердження має остаточний характер. А позаяк Біблія ніде не наказує дню смерті чи воскресіння Ісуса надавати якесь значення, визначення цієї дати може мати тільки деяке практичне значення для тих християн, які святкують суботу, і можуть таким чином відкинути найбільш поширене обґрунтування відступництва від Божої заповіді, яка велить святити день суботній, як сьомий день тижня. Але навіть якщо би Ісус воскрес в неділю, це не було би вагомим аргументом для зміни святого дня. А годі вже, коли це неправда.

Чому саме п’ятниця?

Загальноприйнятою думкою серед християн є, що Ісус Христос помер у п’ятницю. На тему дати смерті Ісуса написано багато праць. В усіх цих працях визначається точна дата – день, місяць і рік. Одне, принаймні, припущення приймається усіма однаково – день тижня, п’ятниця. В якості обґрунтування вказується, що згідно різних Євангелій наступним днем після смерті Ісуса була субота:

«І, знявши Його, обгорнув Його плащеницею, і положив Його у гробі висіченому, де ніколи ніхто не лежав. І був день п’ятниця, а субота світала» (Лук. 23:53-54 – Куліша). 

Слова «субота світала» дещо дезорієнтують, оскільки натякають на ранню пору. Однак євреї, захід сонця вважали початком

доби, тож у цитованому уривку йдеться про вечірню пору. Але як увечері може світати? Біблія Тисячоліття пояснює це наступним чином: “Субота розпочиналась із заходом сонця в п’ятницю і світала вона від світла, яке за звичаєм євреї запалювали з настанням ночі.

“Субота світала” вогниками, що запалювались п’ятничного вечора”.

Данієль Ропс пише про цей звичай:

Оскільки єврейський день розпочинався попереднього дня ввечері, тому в п’ятницю з настанням темряви розпочиналась субота. Офіційно вона розпочиналась з настанням ночі. Але коли насправді починалася ніч? Коли на небі видно було три зірки, – говорили равини. Між “першою і третьою зіркою” хаззан з «шабатньою сурмою» підіймався на дах найвищого будинку в даній місцевості. Він повинен був сурмити три рази по дві ноти. Деякі говорили, що потрібно сурмити шість разів, але це було спірним питанням. У перший раз, щоб сповістити землеробів на полях, що необхідно припинити роботу, другий, щоб крамарям звеліти закрити свої крамниці, а в третій, щоб сповістити всім, що прийшов час запалювання світильників. І в той момент в усіх єврейських хатах загорявся маленький, жовтий вогник – знак молитовної мовчазної присутності. У зв’язку з цим існував гарний вислів: „Шабат починає світитись„

Також про наступаючу суботу пише євангелист Іван:

«А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: Звершилось! І, голову схиливши, віддав Свого духа. Був же день Приготовлення, тож юдеї, щоб тіла на хресті не зосталися в суботу, був бо Великдень тієї суботи просили Пилата зламати голінки розп’ятим, і зняти.. (Ів. 19,30-31 – Огієнка ; див. також Мат. 27,62; Мар. 15,42).

Може здатися, що день тижня, коли помер Ісус Христос, був п’ятницею, якщо відразу після нього наставала субота. Однак, це не є достатнім аргументом. Бо в юдейському релігійному календарі були ще й інші «суботи» окрім сьомого дня тижня. У Старому Заповіті в книзі Левит читаємо:

«І сказав Господь Мойсеєві, говорячи: Скажи синам Ізраїля: Сьомого місяця, першого дня місяця хай буде у вас субота, нагадування про голос сурм, святе зібрання. Жодної роботи не вчиняйте, і приносьте приношення, вчинене на вогні Господові. І сказав Господь Мойсеєві, говорячи: Також десятого дня сьомого місяця цього, день спокути, хай буде у вас святе зібрання; упокорюйте душі ваші, і приносьте приношення, вчинені на вогні Господові. Жодної справи не залагоджуйте цього дня; бо це день спокути, щоб очистити вас перед Господом, Богом вашим. А всяка душа, котра не упокорить себе цього дня, винищиться з народу свого. І якщо котрась душа буде щось робити цього дня, Я знищу ту душу з народу її. Жодного діла не робіть, це настанова вічна в роди ваші у всіх житлах ваших. Це для вас субота спочину, і упокорюйте душі ваші, з вечора дев’ятого дня місяця, від вечора до вечора святкуйте суботу вашу» (Лев. 23,23-32).

З цитованого фрагменту чітко видно, що Євреї відзначали також несуботні шабати. Перший день сьомого місяця (так зване свято Труб, святкується 1-го Тішрі) не повинен був припадати на суботу. І навіть якщо б котрогось року так було, то наступний шабат – День примирення (Йом Кіпур), який відзначався 10 Тішрі, не міг припадати на суботу. Та, незважаючи на це, як ми читали, це була урочиста (велика) субота!

Чи того тижня, коли помер Христос, припадав такий несуботній шабат? Допомогою у відповіді на це питання може бути інформація: “був бо Великдень тієї суботи” (Ів. 19,31). Тож наступний день після смерті Ісуса не був звичайною суботою.

«Як зачув же Пилат оце слово, то вивів назовні Ісуса, і засів на суддеве сидіння, на місці, що зветься літостротон, по-гебрейському ж гаввата. Був то ж день Приготовлення Пасхи, година була близько шостої» (Ів. 19,13-14).

Пасха була найбільшим щорічним юдейським святом, як згадка про вихід з Єгипту. Біблія пише, що Єгиптяни втратили тоді своїх первістків з людей та худоби, а в домах Ізраїльтян не було смерті завдяки тому, що їхні пороги та одвірки були помазані кров’ю агнця, якого євреї споживали тієї ночі. Щорічно після 14 Нісана (Авіва), коли необхідно було вбивати та споживати агнця, наступали сім днів Опрісноків, з яких перший (15 Нісана) і останній (21 Нісана) були великими, урочистими святами – суботами, в які була заборонена всіляка праця. Бо ж шабат означає відпочинок.

«І наказав Господь Мойсеєві та Ааронові в землі Єгипетській: …Десятого дня цього місяця візьміть собі кожен для своєї сім’ї ягня: одне на хату. …І держатимете його до чотирнадцятого дня цього місяця… Тієї ночі перейду по землі Єгипетській і уб’ю всякого первенця в землі Єгипетській, від людини до скотини, і над усіми богами єгипетськими вчиню суд; я – Господь. Кров буде вам знаком по домах, де будете, і як побачу кров, мину вас, і не впаде на вас ніяка смертна язва, як каратиму Єгипетську землю. І стане вам цей день на спомин, і ви святкуватимете його як свято Господнє; як установу вічну для всіх ваших родів святкуватимете його. Сім днів їстимете опрісноки… Першого дня відбудуться в вас святі збори, і сьомого дня будуть святі сходини. Нічого в ті дні не робитимете» (Вих. 12,1-16; див. також Лев. 23,4-8 і Числ. 28,16-25).

Отже, «субота», що наближалася в момент поховання тіла Ісуса, тобто 15 Нісана, могла припадати на будь-який день тижня, не обов’язково в суботу. Звернімо ще раз увагу на згадану вже характеристику: „бо та субота була днем великим” (Ів. 19,31). Суботній день, наступний за днем смерті Ісуса, не був “звичайною” щотижневою суботою.

Однозначно, що дотеперішні роздуми не доводять, що у рік смерті Ісуса Христа 15 Нісана  не припадало на суботу. Могло і так бути. Ми хотіли вказати тільки, що таке розуміння на підставі цих біблійних текстів є необґрунтованим. Однак, для того, щоб довести, що цей великий шабат насправді не прийшовся на суботу, необхідні подальші аргументи.

Коли були куплені миро і пахощі?

Традиційна думка, що Ісус помер в п’ятницю, призводить до несумісності двох наступних текстів:

а) «Як же минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів, щоб піти та намастити його» (Марк. 16,1 – Хоменка)

б) «День той був Приготування, і наставала субота. А жінки, що прийшли були з Ним із Галілеї, ішли слідом, і вони бачили гроба, і як покладене тіло Його. Повернувшись, вони наготували пахощів і мира, а в суботу, за заповіддю, спочивали» (Лук. 23,54-56 – Огієнка)

Варто звернути увагу на те, що з першого фрагменту випливає, що пахощі були придбані після суботи, а з іншого – до суботи. Звичайно можна викручуватись з цього, вказуючи, що ці слова належать різним авторам. Невідповідність цю можна також скинути на погану пам’ять, бо ж Євангелія писалась з усних переказів кілька десятків років після описуваних подій.

Можливо, але такі пояснення не прийнятні для християн, що вірять у натхненність Святого Письма. Потрібно також врахувати ще одну складність – якщо субота вже світала в момент складання тіла в могилу (Лук. 23,54), то коли, згадані Лукою, жінки мали час перед суботою повернутися і приготувати пахощі? Тож, тут немає розбіжностей у висловлюваннях двох різних авторів. На цей раз один і той же автор в трьох послідовних реченнях озвучив два суперечливі твердження, не помічаючи того. Чи це можливо? Думаю, що ні. Мабуть, для нього, як і для перших християн, тут не було жодного протиріччя.

Слід додати, що навіть якщо б жінки встигли до заходу сонця знайти десь недалеко можливість придбати пахощі, вони не могли цього зробити з принципових причин. В Іудеї 14-го Нісана можна було працювати тільки до полудня. Це пояснює, чому Симон киринеянин повертався того дня з поля вже до полудня (див. Марк. 15,21). Правда, жінки могли цю заборону порушити з огляду на акт милосердя. З рештою Йосип з Ариматеї купив все ж таки після обіду простирадло, щоб загорнути тіло Ісуса. Але навіщо вони мали поспішати і порушувати цю заборону, купуючи пахощі, якщо і так в шабат вони мали відпочивати згідно з заповіддю? Купити пахощі могли вже після шабату, як зайшло сонце в суботу, як про це й інформує нас Євангелія від Марка 16,1.

Знак Йони

Майже всі християни розуміють не тільки, що Ісус помер у п’ятницю, але й що воскрес у неділю. Однак, якщо це правда, то слід також визнати, що сам Ісус не міг заздалегідь точно окреслити, як довго Він перебуватиме в могилі:

«Тоді озвалися деякі з книжників та фарисеїв, кажучи: Учителю, хочемо від тебе бачити знак. А Він у відповідь їм сказав: Поганий і перелюбний рід шукає знаку, та знаку не дасться йому, хіба лише знак Йони пророка. Бо так, як Йона був у нутрі кита три дні і три ночі, так буде Син Людський у серці землі три дні й три ночі». (Мат. 12,38-40)

Процитовані саме слова Христа повинні бути авторитетом не тільки для християн. Також конфесійно незаангажований читач повинен серйозно розглянути цей уривок. Позаяк він був написаний кілька десятків років після смерті Христа, тому відображає в цьому питанні свідомість християн другої половини I століття н.е. Якщо насправді Христос помер у п’ятницю, то кожен, хто лише вміє рахувати, повинен ствердити, що Ісус не знав в точності, що Його чекає, або не знав, як довго триває ніч чи день,або – що вже зовсім малоймовірно – що Євангелист Матвій, пишучи вже після виконання цих слів, не розумів, що пише. Адже у Матвія ми знаходимо знаменні слова ангела до жінок: “Нема його тут, бо він воскрес, як сказав” (Мат. 28,6).

Відомо, що Христос помер в другій половині дня:

«Від шостої години темрява настала по всім краю аж до дев’ятої години. А близько дев’ятої години Ісус скрикнув міцним голосом, вимовляючи: “Елі, лема савах-тані”, – тобто: “Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?” Деякі з тих, що там стояли, почувши це, казали: “Він Іллю кличе”. І негайно один із них підбіг, узяв губку й, намочивши її оцтом, настромив на тростину й дав йому пити. Інші ж казали: “Лиши, побачимо, чи прийде Ілля його рятувати.” А Ісус, скрикнувши сильним голосом, віддав духа» (Мат. 27,45-50)

Тут вказано, що Ісус помер біля дев’ятої години дня. Це відповідає нашому часу 15:30-16:30, бо ж євреї того часу відраховували години дня в цей період року приблизно з 6:30-7:30 ранку. Найчастіше вони відзначали лише чотири основні години: першу, третю, шосту і дев’яту – кожна з яких містила наших три години.

День смерті важко, однак, вважати першим днем перебування в могилі. Тому що слово “день” у тексті про “три дні й три ночі” означає не цілу добу, а лише її світлу частину, яка починається вранці й закінчується ввечері (приблизно від 6 години ранку до 18 години вечора, з невеликими змінами, залежними від пори року). Легко помітити, що після смерті Ісуса залишилось максимум три години дня, а, ймовірно, навіть менше. Адже не відразу ж Його тіло було поховано в могилу:

«Коли настав вечір, прийшов заможний чоловік з Ариматеї, на ім’я Йосип, який і сам був учнем в Ісуса; він, приступивши до Пилата, попросив тіло Ісуса. Пилат наказав дати. Узявши тіло, Йосип обгорнув Його чистим полотном і поклав Його до своєї нової гробниці, що її висік у скелі» (Мат. 27,57-60).

Всі ці заходи – прийти до Пілата, повернутись, придбати полотно (див. Мар. 15,46), здійняти тіло з хреста, обгорнути його полотном та покласти до гробу – повинні були зайняти більшу частину з цих трьох годин. Тіло Ісуса було покладено до гробу, незадовго перед настанням ночі. Адже Йосип з Ариматеї прийшов коли вже “звечоріло” (Мар. 15,42).

Тож, день смерті Христа аж ніяк не може вважатись першим днем Його перебування „в серці землі”. Як вже була про це мова, в момент складання тіла в могилу починалася ніч, „шабат вже починав світати”. А що з воскресінням? Виявляється, що неділю ми ще більше не можемо вважати третім днем: «А першого дня в тижні, рано-вранці, вони прийшли до гробниці, несучи пахощі, що їх вони приготували, й застали камінь, відкочений від гробниці. Ввійшовши, не знайшли тіла Господа Ісуса» (Лук. 24,1-3 – Хом.). Ще чіткіше це видно в Євангелії від Івана: «А дня першого в тижні, рано вранці, як ще темно було, прийшла Марія Магдалина до гробу, та й бачить, що камінь від гробу відвалений» (Ів. 20,1 – Огієнка).

Якщо Ісусового тіла вже на світанку, коли ще було темно, не було в гробі, це значить, що недільний день теж не можна зараховувати. Бо нас цікавить, як ми вже говорили, світла частина доби.

Загальноприйнята в християнстві версія – смерть у п’ятницю і воскресіння в неділю – змушує погодитись, що Ісус лежав в могилі тільки один день (суботу) і дві ночі (з п’ятниці на суботу і з суботи на неділю) замість трьох днів і трьох ночей, як Він раніше передбачив. Навіть якщо би хтось дуже впирався і визнав останні хвилини п’ятничного дня першим днем перебування Ісуса в могилі, то все рівно маємо лише два дні й дві ночі. Це тим дивніше, що час перебування в могилі був бути, як ми читали, єдиною ознакою месіанської місії Ісуса (Мат. 12,40). Чи така єдина ознака може бути неточною, приблизною? А якщо так було, то Євангелист, пишучи постфактум, повинен був розуміти, що пише щось, що дискредитує його Вчителя: Ісус неточний (приблизний) Месія? Однак, якщо ця ознака була точною, якщо Матвій був твердо переконаний в істинності Месії, то це не дозволяє нам прийняти, що Ісус помер у п’ятницю.

Ісус помер в середу

З усіх цих комплікацій можна вийти, якщо ми приймемо, що того тижня, коли помер Христос, були дві суботи (шабати) – в четвер і в суботу. Тоді перебіг подій був би наступним: Христос помирає в середу перед шабатом (суботою) що був у четвер. Тобто 14 Нісана, прямо перед великою суботою, що була в перший опрісночний день – 15 Нісана. Після цієї суботи, що була в четвер, в п’ятницю, згадані жінки готують пахощі й ефірні масла і знову відпочивають в суботу за заповіддю. А після суботи, на початку неділі приходять до гробу, який вже певний час знаходився порожнім. В такому випадку Христос перебував би у гробі цілих три дні й три ночі. Цей період виглядав би наступним чином: дні – четвер, п’ятниця, субота; ночі – з середи на четвер, з четверга на п’ятницю, з п’ятниці на суботу.

Таке розуміння сумісне з оригінальним грецьким звучанням Мат. 28,1. Цей текст традиційно перекладається: 

«Як минула ж субота, на світанку дня першого в тижні, прийшла Марія Магдалина та інша Марія побачити гріб» (Огієнка). 

«Після ж вечора суботи, як зайнялося на світання першого дня тижня, прийшла Марія Магдалина та інша Марія навідатися до гробу» (Хоменка).

«Після суботнього вечора, як розвиднялося першого дня після суботи, прийшла Марія Магдалина й інша Марія, щоб навідатися до гробу» (Турконяка).

 Однак слово “шабат” (субота) в оригіналі виступає в множині (“sabbaton”) і якщо б це переклали: “після закінчення субот…”, це вказувало би на наявність більше ніж однієї суботи цього тижня. Але перекладачі чомусь цю множину в даному випадку відносять не до кількості субот (шабатів), а до чисельності різних церемоній, що проходили протягом однієї суботи.

Євангелисти не повідомляють коли Христос воскрес. Відомо тільки, що на початку неділі, коли було ще темно, тіла Христа в гробі вже не було. Якщо християни першого століття серйозно сприймали ознаку Йони – а ми не маємо підстав стверджувати, що було інакше, як це сьогодні маємо – це можна припустити, що на їх думку, Христос воскрес з мертвих після суботнього дня, в момент настання першого дня тижня, тобто в суботу ввечері за нинішнім поділом днів тижня.

Певним чином це підтверджує цитований вже фрагмент Мат. 28,1. Коли ми читаємо там про світанок, ми розуміємо, що тут йдеться про ранок наступного дня. Однак, не зовсім так мусить бути. “Світанок” може означати “початок”, як у вислові “на зорі нової ери”. При такому розумінні, слова „як минула ж субота, на світанку першого дня в тижні…” вказували б на суботній вечір, коли закінчився суботній день і розпочався новий тиждень. Слово “світанок” перекладено з грецького “epiphosko“. Цей термін означає: «наближатись, наступати, підходити, розпочинатись». В Лук. 23,54 це дієслово вказує на наближення суботи, яка розпочиналась ввечері. Так само його можна розуміти і в Мат. 28,1

В який день відбулася Остання Вечеря?

Існує разюча розбіжність між, так званими синоптичними євангеліями (тобто від Матвія, Марка і Луки) та Євангелією від Івана щодо дня Останньої Вечері Ісуса з Його учнями. Перші Євангелісти стверджують, що вона відбулася 14 Нісана, як пасхальна вечеря, згідно юдейської традиції, а розп’яття відбулося 15 Нісана. Натомість з Євангелії від Івана випливає, що Остання Вечеря відбувся днем раніше, тобто 13 Нісана, а судовий процес і смерть Христа мали місце 14 Нісана. Свідчить про це інформація, що члени Синедріону в день суду над Ісусом, тобто вже після пасхальної вечері, «не ввійшли до преторія, щоб не опоганитись, а щоб їсти пасху» (Ів. 18,28).

Опис таємної вечері першими трьома євангелистами без сумніву, вказує на її пасхальний характер. Однак, наступного дня, 15 Нісана, в день смерті Ісуса, воїни носили зброю, розпалювали вогонь (Лук. 22,55), Симон Киринеянин йшов з поля (Мар. 15,21), а Йосип ариматейський купив полотно (Мар. 15,46). Всі ці дії були суворо заборонені в цей день (Вих. 12,16). Дати, що випливають з Євангелії від Івана (13 Нісана – вечеря, а 14 Нісана – судовий процес і смерть Ісуса) погоджуються з цими фактами, але в такому випадку напрошується думка, що Таємна Вечеря не була пасхальною.

Пропонувалось багато варіантів хронології Івана та інших євангелистів. Але жодна з цих спроб так і не зустріла загальне прийняття. Всі вони у тому чи іншому мають певні недоліки. Ось коротко про деякі вагоміші.

1. Слово “пасха” в Ів. 18,28 означає не пасхального агнця, але святкові пасхальні жертви, що приносились і споживались протягом семи пасхальних (опрісночних) днів  від 15 до 21 Нісана. В такому випадку необґрунтованим є ототожнення з пасхальною вечерею, що відбувалась на початку 14 Нісана. 

В якості спростування цієї версії висувається той факт, що Іван писав до християн з язичників, які не розуміли тих нюансів. Також не пояснюються згадані вище факти, які вказують на те, що порушувалась заборона праці в день 15 Нісана.

2. Іван навмисне помилково представив день смерті Ісуса як 14 Нісана, щоб жертва Ісуса вважалася пасхальною. Але залишаються питання що до праці 15 Нісана.

Неприпустимим є, щоб Іван навмисне фальсифікував факти, навіть якщо це випливало „з добрих (?) мотивів”. Залишається також проблема з працею 15 Нісана.

3. Ісус відступив від юдейської традиції та споживав пасхальну вечерю днем раніше, тобто 13 Нісана. А помер Він 14 Нісана, як пише Іван богослов.

Так це розуміє православна церква, тому й не використовує у своїх пасхальних ритуалах прісний хліб. Зазначається, однак, що прискорення на один день пасхальної вечері, було би важким порушенням Мойсеєвого Закону. Також ця гіпотеза несумісна з твердженням Марка: «А першого дня Опрісноків, коли пасху приношено в жертву, сказали Йому Його учні: Куди хочеш, щоб пішли й приготували ми Тобі пасху спожити?» (Мар. 14,12).

4. Деякі припускають, що фарисеї відзначали Пасху раніше, ніж садукеї. Існують дві різні версії цього припущення.

а) Позаяк в рік смерті Христа 15 Нісана випадало на суботу, жертовних агнців заколювали днем раніше, ніж звичайно, тобто 13 Нісана, щоб не порушити суботу. Фарисеї і Христос так само, споживали їх невдовзі після забиття, а садукеї – у нормальний термін, 14 Нісана.

Однак історичні дослідження показали, що в тому випадку, коли 15 Нісана припало на суботу, практика була іншою. До другого століття до н. е. заколювання агнців прискорювали лише на 4-6 годин, а не на цілу добу. А від другого століття до н.е. заколювання агнців проводилось біля третьої години після обіду 14 Нісана. Крім того, необхідно виключити, що садукеї споживали жертви через 24 години від моменту їх смерті, тому що це категорично заборонено приписом з книги Вихід 12,10: «І не лишайте з нього нічого до ранку, а полишене з нього до ранку спаліть на огні». Той варіант, вище згаданого припущення несумісний також з усіма положеннями, що складають основу гіпотези, що Христос помер в середу, а не в п’ятницю (тобто Мат. 12,40 Мар. 16,1 та Лук. 23:54-56).

б) Оскільки 1 Нісана визначалось на підставі спостережень за новим місяцем, фарисеї могли того року встановити його на один на день раніше, ніж садукеї. В результаті відзначали день Пасхи також днем раніше.

Недоліком цього припущення є те, що це чиста гіпотеза, нічим не підтверджена.

5. Також чистою гіпотезою є те, що в період святкування Пасхи заколювали так багато ягнят, що Галілеяни (і Христос з ними) робили це 13 Нісана, а Іудеї – 14 Нісана.

6. Вечеря Ісуса була звичайним споживанням їжі, а пасхальні святкування лише символічними.

Однак багато деталей свідчать, що таємна вечеря мала особливий характер. Вона звершувалась в Єрусалимі вечірньої пори в напівлежачому положенні. Ламання хліба відбувалося після першої страви, потім пили вино і на завершення співали гімн (Халлель).

7. Найвірогідніше, що така інтерпретація базується на існуванні двох календарів. І тут також є декілька варіантів з якими згідні богослови. Найбільшу апробацію отримала гіпотеза французької вченої, Енні Жуберт, згідно якої поряд з місячним календарем, що діяв у храмі, деякі релігійні групи, особливо налаштовані опозиційно до храму, як, наприклад, есеї з Кумрану, використовували сонячний календар.

Місячний рік складався з 12 місяців, що мали поперемінно по 29 і 30 днів. Оскільки таким чином він мав 354 дні, приблизно кожні 3 роки додавали додатковий місяць, “компенсуючи” недостатню кількість днів. Сонячний рік мав 364 днів, розділених на 12 місяців по 30 днів. В кінці року додавали 4 дні, які не належали ні одного місяця. Число 364 днів ділиться на 7, в результаті чого дати всіх свят, в тому числі й Пасхи, були незмінні, припадали завжди в той самий день тижня.

Згідно з думкою Жуберт у синоптичних євангеліях, там де мовиться про пасхальну вечерю, час рахувався за сонячним календарем. Натомість Іван орієнтується за діючим у храмовому служінні місячним календарем. Ця гіпотеза має багато переваг. Погоджує Івана з іншими євангелистами та пояснює, чому в день смерті Ісуса могли мати місце такі явища, як носіння зброї, розпалювання багаття і т. д. Просто згідно храмового календаря тоді ще не було суботи 15 Нісана. 

Цікаво, що за сонячним календарем, Пасха щороку припадала в середу (у вівторок ввечері), що відповідає вище представленій гіпотезі! Однак, та середа була проблематичною для Жуберт, оскільки вона, традиційно вважаючи п’ятницю днем смерті, була змушена “розтягнути” суд і страту Ісуса на три дні, замість одного дня, як про це сповіщають євангелисти (пор. слово “сьогодні” в Лук. 22,34: «Говорю тобі, Петре, півень не заспіває сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене»).

Гіпотеза триденного судового процесу над Ісусом була піддана гострій критиці. Була звернута увага, що, читаючи Євангелія, складається враження, що весь процес відбувається з великим поспіхом з приводу наближення великого свята. Як на період у 12 годин кількість подій є вражаючою, але якщо їх розтягнути на три дні, то може скластись враження, що нічого не відбувалося.

Для захисту гіпотези, що Ісус помер у середу, це не є проблемою. Навіть навпаки. Ситуація стає прозорою. Ісус спожив пасхальну вечерю у вівторок ввечері (це було 14 Нісана за сонячним календарем, а 13 Нісана за місячним помер), вночі його арештували і зранку вже судили (протягом одного дня). Цього ж самого дня (середа) Його розп’яли і Він помер. За сонячним календарем це було 15 Нісана, але 14 Нісана згідно місячного календаря. Немає необхідності видовжувати цей процес, що є основним недоліком гіпотези Жуберт.

Припущення, що Ісус звершив пасхальну вечерю з вівторка на середу і того самого дня помер, знаходить підтвердження також у певній традиції, яка задокументована в II ст.н.е., згідно якої Ісус був арештований у ніч з вівторка на середу.

Спростування звинувачення

Прихильники традиційного розуміння щодо дня смерті Ісуса Христа, можуть висувати певні претензії стосовно викладеної тут гіпотези. Розгляньмо, принаймні, деякі з можливих.

1. Згідно деяких євангельських фрагментів, Ісус мав воскреснути “у третій день”, що відповідає традиційній інтерпретації (Мат. 16,21; Лук. 9,22; Ів. 2,19-21).

Та, одночасно, варто звернути увагу на інші тексти (Мат. 27,63; Мар. 8,31; 9,31) згідно яких Ісус мав воскреснути після трьох днів, що суперечить традиційній інтерпретації. Тож на третій день, чи через три дні? Як це розуміли перші християни?

Проблема зникає, якщо ми приймемо, що воскресіння відбулося наприкінці суботнього дня, майже на зламі суботи й неділі (за сьогоднішнім розкладом днів – в суботу ввечері). Тоді різницю між термінами “третього дня” і “після трьох днів” можна знехтувати. Це не заперечує одне одного. Однак ці розбіжності неможливо погодити, погоджуючись з гіпотезою «п’ятниці».

Слід пам’ятати також, що точне, що до хвилини вираховування часу, яке характерне людям XX століття, є абсолютно несумісне з ментальністю Юдеїв апостольського періоду.

2. Проти аргументу “середи” можна привести уривок Марка 16,9: «Як воскрес Він уранці дня першого в тижні, то з’явився найперше Марії Магдалині». Бо якщо Ісус воскрес із мертвих рановранці в перший день тижня, то від середи маємо на одну ніч більше. Ніч з суботи на неділю була би четвертою ніччю перебування Ісуса “у серці землі”. Таким чином «ознака Йони» не була би докладною (Мат. 12,40).

Слід відзначити, що якщо Ісус воскрес уранці в неділю, то пророцтво Ісуса з ознакою Йони не збулося. Крім того, достеменно не відомо, що Марк хотів сказати – чи що Ісус воскрес рано-вранці в перший день тижня, чи рано-вранці в перший день тижня явився Марії Магдалині (а воскрес, відповідно, раніше). Якщо друге, то комплікації нашої гіпотези зникають. Ісус, в його розумінні, міг воскреснути в суботу увечері, а вранці наступного дня з’явитися Марії Магдалині. Суть Мар. 16,9 змінюється в залежності від пунктуації та синтаксису. У цитованому вигляді, текст неоднозначний – його можна розуміти двояко. Інші переклади, наближені до оригінальних текстів, подають: „Першого дня в тижні, рано вранці Воскреслий явився Марії Магдалині”; «У неділю, рано-вранці, після воскресіння Ісус спершу з’явився Марії з Магдали».

Можна припускати, що оригінальний грецький текст Євангелії, настільки ж двозначний, як і маємо досить двозначні переклади.

Відзначимо ще одне. Відомо з інших Євангелій, що ніхто не бачив моменту воскресіння – і, в будь-якому випадку, не бачили цього жінки, незважаючи на те, що прийшли до гробу, коли було ще темно. Як це можливо, якщо би Христос мав воскреснути вранці? Згідно Мат. 28,2 камінь від гробу був відкочений тільки вранці, але Ісуса в могилі вже не було.

Варто також згадати, що Мар. 16,9 та решти цього розділу немає у двох найстарших і найповажніших манускриптах. Надто чітко помітне досить штучне поєднання Мар. 16,9-20 з попереднім контекстом та суттєва розбіжність у стилі написання.

3. В 24 розділі Євангелії від Луки описана історія двох учнів, що йдучи в Еммаус, зустріли Ісуса та не впізнали його:

«І озвався один, йому ймення Клеопа, та й промовив до Нього: Ти хіба тут у Єрусалимі єдиний захожий, що не знає, що сталося в нім цими днями? І спитався Він їх: Що таке? А вони розповіли Йому: Про Ісуса Назарянина, що Пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім народом. Як первосвященики й наша старшина Його віддали на суд смертний, і Його розп’яли. А ми сподівались були, що Це Той, що має Ізраїля визволити. І до того, оце третій день вже сьогодні, як усе оте сталося» (Лук. 24,18-21).

Описана подія мала місце в неділю. Якщо Христос помер в середу, то неділя була четвертим, а не третім днем, як «усе оте сталося».

Але, що саме мається на увазі оте, «що сталося»? Неділя є четвертим днем від смерті. Клеопа, однак, говорив не тільки про смерть, але і про все, що було пов’язане з арештом, судом та стратою Ісуса. Та чи зі смертю закінчилося переслідування Ісуса? Виявляється, що ні:

«А наступного дня, що за п’ятницею, до Пилата зібралися первосвященики та фарисеї, і сказали: Пригадали ми, пане, собі, що обманець отой, як живий іще був, то сказав: По трьох днях Я воскресну. Звели ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні Його не прийшли, та й не вкрали Його, і не сказали народові: Він із мертвих воскрес! І буде остання обмана гірша за першу… Відказав їм Пилат: Сторожу ви маєте, ідіть, забезпечте, як знаєте. І вони відійшли, і, запечатавши каменя, біля гробу сторожу поставили (Мат. 27,62-66).

Сторожа біля гробу Ісуса була покладена на наступний день після Його смерті, тобто в четвер, згідно за нашої гіпотези. Після всього, “як оте сталося” в неділю дійсно минав третій день. Натомість текст Лук. 24,21 є проблемою для прихильників “п’ятниці”. Якщо Христос був розп’ятий в п’ятницю, то неділя була другим, а не третім днем після того, «як все це сталося», тобто після розп’яття і смерті. Першим днем після розп’яття, була б субота, другим – неділя, а третім – понеділок. Ситуація видається ще складнішою, якщо до цього ще включити час, коли біля гробу була покладена сторожа. В такому випадку третім днем після всього того мав би бути вівторок.

Як перевірити, чи Христос помер в середу?

Гіпотеза, що Христос помер в середу, узгоджується з іншими біблійними фрагментами і дозволяє уникнути багатьох інтерпретаційних проблем. Однак вона заперечує загальновідому традицію (передання). Чи можна її підтвердити або спростувати незалежно від Біблії?

Виявляється, що так, якщо знаємо рік смерті Христа. 14 Нісана у місячному календарі припадає кожного року в інший день тижня. Якщо в рік смерті Христа 14 Нісана випало на середу, то гіпотеза, тут представлена, буде підтвердженою, а якщо 14 Нісана було того року в п’ятницю, підтверджений буде традиційний погляд. А якщо 14 Нісана не випаде ні на середу, ні на п’ятницю, спростовані будуть обидва ці погляди. Гіпотеза що Христос помер в середу, відповідає (умовно, правда) найпоширенішому на сьогодні запропонованому Карлом Р. Поппером науковому критерію емпіричної фальсифікації. Але в якому році помер Христос і в який день тижня припало тоді 14 Нісана?

В якому році помер Ісус Христос?

На жаль, поза біблійні джерела дуже мало говорять на цю тему. Також Святе Письмо має небагато інформації для визначення року смерті Христа. Одним з найбільш важливих тут є вислів Луки, який писав про початок діяльності Івана Хрестителя, який прийшовся на «п’ятнадцятий рік панування кесаря Тиверія» (Лук. 3,1). Оскільки відомо, що Тиверій спів правив разом зі своїм батьком з 12 року до н.е., а самостійне його правління почалося в 14 році н.е., значить, п’ятнадцятий рік його правління – це 28-29 рр. н.e.

Друга важлива біблійна інформація міститься в Євангелії від Івана: «Сорок шість років будувався цей храм» (Ів. 2,20). Оскільки єрусалимський храм Ірод почав реконструювати в 20 році до н. е., то вище згадане було сказано 27 або 28 р. н. е. Тоді розпочинав свою діяльність Ісус. Євангелія від Івана чітко розрізняє три свята Пасхи, не залишаючи сумнівів у тому, що ця діяльність тривала біля трьох років.

Іншу підказку можна знайти в першій проповіді Христа, де Він віднісся до пророцтва Ісаї:

«Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю оповістити рік Господній сприятливий» (Лук. 4,18-19).

Коментатори вважають, що цей „рік благодать від Господа” – це або рік суботи (кожен сьомий), або рік ювілейний (кожен п’ятдесятий). В обговорюваному періоді суботніми роками були  2627 та 33-34 рр., а ювілейним роком 34-35.

Всі ці аналізи приводять до висновку, що смерть Христа настала в період 29-32 рр. Точну дату на основі Нового Завіту, на жаль, неможливо визначити. Відомо лише, що вона мала статися у період 26-36 н. е., під час правління Пілата. При визначенні точної дати смерті історики християнства використовують додатково гіпотезу, що 14 Нісана, день смерті, був п’ятницею. У період 26-36 рр. н. е. 14 Нісана припадало на п’ятницю тільки в 27, 30 і 33 роках. Найчастіше 27 і 33 роки відкидаються як занадто ранній або занадто пізній, бо ж – як ми вже обговорювали – після появи Івана Хрестителя, Ісус діяв близько трьох років. Існують також проблеми з хронологією навернення та діяльності Апостола Павла.

70 тижнів-років, за словами Данила

Інформація з Нового Завіту дозволяє лише визначити період 29-32 рр., а цього недостатньо. На щастя, пророцтва Старого Завіту дозволяють визначити точнішу дату.

Помічним тут є пророцтво з 9 розділу книги Даниїла. Тут мова, між іншим, про пророцтво Єремії, де двічі згадується про 70 років (Єр. 25,11 і 29,10) – найчастіше вважається, що мається на увазі період вавилонської неволі. В 9 розділі книги Даниїла, цей строк визначений, на перший погляд, досить дивно:

«Сімдесят седмиць призначено для твого народу і для твого святого міста, аж доки не буде кінець злу, не запечатають гріх і не спокутують беззаконство, та поки не буде приведено вічну справедливість, покладено печать на видіння та на пророків і помазано святе над святими. Тож знай і зрозумій: від виходу слова, щоб відбудувати Єрусалим до Помазаного князя – сім седмиць. А через шістдесят дві седмиці знов буде відбудований майдан і рів, але в тісноті часів. А по шістдесят двох седмицях Помазаний буде знесений, і нічого не буде для нього. А місто й святиню зруйнує народ вождя, що прийде; кінець же його буде в повіні, і аж до кінця буде війна – вирішення спустошень. І з багатьма він утвердить союз протягом седмиць, а в половині седмиці скасує жертву й офіру. І на святині буде гидь жахлива, аж доки вирішена руїна не спіткає й самого спустошника». (Дан. 9,24-27)

У цьому пророцтві мовиться про 70 тижнів, а з контексту зрозуміло, що це тижні-роки, де кожен день означає один рік. Весь цей період у 490 років (70×7) був розділений на три періоди: 7 тижнів (49 років), 62 тижні (434 роки) і 1 тиждень (7 років).

Останній період був розділений ще навпіл (3,5 року).

Це знамените пророцтво тлумачили по-різному. Іноді вважалось, що це взагалі не пророцтво, а історія одягнена в пророцтво. Відносилось би воно до періоду між пророцтвом Єремії (587 рік до н. е..) та відновленням храму в 164 році до н. е. після його сплюндрування Антіохом IV Епіфаном. Ця інтерпретація має одну перевагу – від пророцтва Єремії (587 до н. е.) до указу Кіра, який дозволив вигнанцям повернутись до дому (538 до н. е..) закінчується рівно 49 років. Це перші 7 “тижнів”, але іншим періодам нічого вже присвоїти неможливо. 

Прихильники цієї інтерпретації стверджують, що вказані періоди не можна рахувати математично. Чому, однак, перший період так рахують? Крім того варто зазначити, що перший цитований вірш (Дан. 9,24) перераховує так звані благословення месіанської доби: зло закінчиться, гріх буде належати до минулого, провина буде прощена і помазаний буде святий над святими. Ці слова змушують відносити це пророцтво до епохи Ісуса Христа.

Згідно цієї інтерпретації „слово про відновлення Єрусалиму” розуміється як указ Артаксеркса, який в 457 році до н. е. дозволив євреям відновити місто і храм (про це пише 7 розділ книги Ездри). Перший період 49 років було призначено для відновлення міста і храму (він закінчується в 408 р. до н. е.). Другий період 434 років закінчується у 27 р. н. е. Після цього повинен був розпочатись останній період (7 років). Це час укладання “заповіту для багатьох” – означає це діяльність Івана Хрестителя, Ісуса Христа та Його учнів. Нагадаємо тут собі, що імператор Тіберій співправив зі своїм батьком з 12 року н. е., а в 15 році його царювання почав свою діяльність Іван Хреститель (Лук. 3,1). На 27 рік припав 46 рік реконструкції храму (див. Ів. 2,20), закінчувався також суботній рік (Лук. 4,18-19). В середині цього останнього періоду, тобто 31 р. н. e., повинен був настати кінець служінню жертвопринесень в єрусалимському храмі.

Ця остання фраза вказує саме на жертву (смерть) Ісуса Христа «який не має потреби, як архиереї, щодня приносити перше за власні гріхи жертви, а потім за гріхи народу, бо він зробив це раз, принісши себе самого в жертву» (Євр. 7,27). Христос, на відміну від інших священиків, «принісши лиш одну за гріхи жертву, возсів назавжди по правиці Бога (…) Бо він лиш одним приносом удосконалив назавжди тих, що освячуються” (Євр. 10,12.14).

Якщо таке розуміння 9 розділу книги Данила є вірним, то звідси випливає один важливий для нас висновок – Христос помер 31 року н. е. Легко помітити, що цей рік міститься в межах 29-32 років, про що повідомляє Новий Заповіт.

Цікавим було би дізнатись, що в ці роки 14 Нісана хоча б раз випадало в середу. А якщо так, то в якому це було році?

14  Нісана 31 року н. е. – середа, 25 квітня

Насправді нелегкою справою є визначення дня тижня для певної дати єврейського календаря. Важливу роль у визначенні початку року мали спостереження неозброєним оком за місяцем а також за станом посівів (йшлося про те, щоб 16 Нісана можна було принести в жертву зрілі колосся пшениці – якщо це було неможливо, до старого року додавали ще один місяць). З огляду на різні умови спостереження, залежні від погодних умов теоретичні вирахування дати сьогодні можуть відрізнятися від тих, що були дві тисячі років.

На початку нашого століття на підставі астрономічних даних можна чітко визначити дні тижня для 14 і 15 Нісана. За цими розрахунками 31 року н. e. 14 Нісана припадало на вівторок 27 березня або на середу 25 квітня. У звітний період правління Пілата 26-36 н. е. гіпотеза середи, як дня смерті Христа, відповідає також 28 та 34 рокові. Перший, однак, є надто раннім – до 15 років правління Тіберія (від 12 або 14 р. н. е.) необхідно додати принаймні 2 роки діяльності Ісуса. Натомість 34 рік є надто пізнім – якщо Христос народився 6-7 року до н. е. то на момент смерті Йому було не менше 40 років. 

31 рік єдиний з періоду 29-32 рр. н. e. підходить для представленої тут гіпотези. Дата 14 Нісана 31 року н. е. (середа, 25 квітня) як день смерті Христа, сумісна не лише з багатьма новозавітніми текстами про діяльність Ісуса, а також дозволяє усунути удавані протиріччя в описах Його смерті та визначенні дати Останньої Вечері. Ця дата відповідає також астрономічним даним стосовно цього періоду, що дозволяють визначити початок єврейського року.

Справедливості заради слід також сказати, що згідно тих же астрономічних даних підходить також “гіпотеза п’ятниці”. У 30 році н. е. 14 Нісана прийшлося на п’ятницю. Однак ретельний аналіз всіх аргументів показує беззаперечну перевагу “гіпотези середи”.

0

Залишити відповідь

Ще на сайті

  • 17 Травня 2020
  • 76
Тема о Законе Божьем глубока, как море. Передвижение по нему требует хороших библейских знаний, в том числе и точного знания принципов библейской герменевтики. Халатность или пренебрежение этими принципами приводит к ошибочным выводам, из которых возникают учения, являющиеся отрицанием “здравого учения” Слова Божьего
  • 15 Травня 2020
  • 80
Традиційно вважається, що Христос помер у звичайну, щотижневу п’ятницю. Однак, це була інша п’ятниця, що випадала лише один раз у році. Того року вона випала на щотижневу середу. Саме в цей день помер Христос, що і доводять ретельні біблійні, і не лише біблійні, дослідження.

Категорії

Наші соціальні мережі

Теми