Вступ
- Чи Біблія постулює повну абстиненцію?
- Чи кожне використання вина – це пияцтво?
- Яке вино зробив Ісус у Кані Галілейській?
- Що означає єврейське слово тійрош?
- Чому для храмових жертв використовували вино, а також міцний алкогольний напій шейкар?
- На Вечері Господній, слід вживати сік чи вино?
Спочатку одне ключове застереження. Святе Письмо, яке категорично засуджує пияцтво і передбачає за нього найсуворіше покарання – “…п’яниці… Царства Божого не успадкують!” (1 Кор. 6,10), – в жодному випадку не наказує віруючим повністю стримуватись від алкоголю. Виключення в цьому відношенні були чітко вказані:
- алкоголю не могли вживати люди, які дали обітницю назорейства (Числ. 6,1-21). Вони не могли навіть вживати рідину (мішра), в якій ополіскували виноград (про воду з соком вже не може бути й мови – Числ. 6,3);
- священики, коли служили у храмі (Лев. 10,8-11);
- інші особи, які отримали від Бога таку вказівку, наприклад, матері суддів і пророків (пор. Суд. 13,2-7), та деякі з них (пор. Лук. 1,13-15).
Це зауваження роблю з дуже конкретної причини. Позаяк існують спільноти, в яких демонізується будь-яке вживання алкоголю. Деякі християни, стикаючись з кимось, хто відкрито говорить, що час від часу може випити келих вина, сприймають таку людину, як алкоголіка! Відразу теж приводять тексти Писання, що засуджують пияцтво. На мій погляд, такі люди не повинні їсти, тому що обжерливість також Біблією засуджується!
Погано, якщо, в іншому випадку, розумні люди плутають основні поняття і не відрізняють вживання (їжі та напоїв) від зловживання (обжерливість та пияцтво). У цьому контексті варто прочитати слова Ісуса з Мат. 11,18: «Бо прийшов Іван, що не їсть, не п’є, а вони кажуть: Біса має. Прийшов Син Людський, що їсть і п’є, і вони кажуть: Ось ця людина ненажера і п’яниця, друг митників та грішників. І виправдалася премудрість власними ділами» (Турк.)
Цей текст, як й інші, не залишає ні найменшого сумніву, що Ісус їв (також м’ясо і рибу – пор. Лук. 22,14-15; Лук. 24,41-43), і що Він пив вино. Думаю, зайвим буде сказати, що Він не зловживав, ні одним, ні іншим. Але це не заважало Його недругам поширювати фальшиві судження про Нього: “…ненажера й п’яниця!”.
Біблія про вино
Оскільки людськими судженнями про алкогольні напої та їх використання ми не дуже переймаємось, для нас важливою є думка Писання. У Біблії ж читаємо виключно про вино. Назви соку відсутні в Торі. Вони фігурують лише в сучасному івриті, про що можна прочитати у відповідних енциклопедичних матеріалах.
ЦЕ “міц” або – “цуф”
Натомість для визначення алкогольного напою, Старий Заповіт використовує цілих вісім термінів:
а. Тійрош
від слова «яраш» (заволодіти, одурманити) – виноградний муст, тобто молоде вино з невеликим вмістом алкоголю, яке легко “б’є в голову” (Пр. 3,10),
б. Яїн
похідне від дієслова «яян» (ферментувати) – зазвичай означає просто вино (напр. Буття 9,21 і майже 150 інших випадків використання в Старому Заповіті),
в. Хемер
від «хамар» (дозрівати) – це слово означає міцне червоне вино (Втор. 32,14),
г. Шейкар (Сикера)
Від дієслова «шахар» – напитися. Це дуже міцний алкогольний напій (в тому числі й міцне вино), може бути навіть аналогом коньяку чи бренді (Числ. 28,7),
д. Асіс
від дієслова «асас» – вичавлювати) – це солодке, однак, молоде вино (Ісая 49,26),
е. Соб’є
(від слова «саб’я» – напитись до п’яна) означає будь-який напій з вином, що швидко приводить до стану сп’яніння (Ісаї 1,22),
є. Місмак
вино, змішане (ймовірно, з іншим алкоголем) та приправлене спеціями (Притчі 23,30),
ж. Шемарім
(від «шамар» – зберігати) – старе, вистояне, фільтроване вино (Ісаї 25,6).
Деякі вважають, що єврейський термін Тійрош, стосується тільки свіжовичавленого соку, але ця думка суперечить тому, що написано в книзі Осії 4:11, де сказано:
«Блуд і вино та напої відбирають у них розум» – (Куліша)
«Блуд і вино та сік виноградний володіють їхнім серцем» – (Огі.)
«Блуд, вино й муст розум відбирають» – (Хоменка)
«І вино і оп’яніння охопило серце мого народу» – (Турконяка)
«Блуд, вино і напої заволоділи серцем їхнім» – (Гижі)
Отже, маємо тут докази того, що термін Тійрош не може бути нешкідливим соком, позаяк згадується на одному рівні з аморальністю, має властивості позбавлення розуму, та “володіє серцем”.
Як вже було сказано, Біблія вказує на негативні наслідки зловживання вина та засуджує пияцтво:
- тексти Бут. 9,20-25; Бут. 19,30-36 описують трагічні наслідки, коли Ной і Лот випили забагато вина;
- фрагмент Пр. 23,29-35 є сатирою на пияцтво: зловживання вином призводить, до деградації особистості, а також до бідності (Пр. 21,17), до нечестя (Іс. 28,7), розпусти (Еф. 5,18), та багатьох інших гріхів!
Засуджуючи зловживання, Біблія спокійно відноситься до вживання вина та «міцного напою». Багато текстів інформують нас про вживання вина віруючими в різних ситуаціях (напр.: 1 Сам. 16,20; 2 Хрон. 2,9; пор.: 1 Тим. 5,23), також у період будівництва храму (Неем. 5,18). Інші ж, прямо рекомендують помірне вживання вина. У Пс. 104,15 говориться, що “вино веселить серце людини”, а в Екл. 9,7 сказано прямо: «Тож іди, їж із радістю хліб свій, та з серцем веселим вино своє пий, коли Бог уподобав Собі твої вчинки!» – ОГІЄНКА. .
Якщо хтось, незважаючи на це, хоче й далі стверджувати, що вживання вина було заборонено Богом, то він просто помиляється. А якщо хоче залишатися абстинентом, має на це право – бо це про таких же людей писав апостол Павло в Посланні до Римлян в 14 розділі. З одним лише застереженням, що цього свого бачення, не можна нав’язувати іншим. Тому що: «Добре не їсти м’яса, не пити вина, – не робити нічого, через що твій брат спотикається, [або спокушується, або слабне]. Ти маєш віру? Май її для себе самого перед Богом. Блаженний той, хто не засуджує себе за те, в чому випробовується (Рим. 14,21-22 – ТУРК.)!
Цікавою є також Божа вказівка стосовно частини десятин, які Ізраїльтяни, що проживали у відлеглих місцевостях мали приносити до Єрусалиму, і з них готувати свято для себе, бідних та левитів. Бог наказав: «…то ти виміняєш десятину за гроші, і, затиснувши гроші в руку, підеш до того місця, що його вибере Господь, Бог твій. І купиш там за гроші, чого тільки забажає душа твоя, чи волів, чи овець, чи вина (яін), чи п’янкого напою (шейкар), одне слово – усього, чого тобі захочеться, і їстимеш там перед Господом, Богом твоїм, і веселитимешся сам і сім’я твоя» (Втор. 14,25-26 – ХОМ.).
Шейкар
Шейкар (сикера), це “міцний, ферментований напій, приготований з фруктів, особливо фініків, з деяких злаків або меду”. Враховуючи той факт, що процес дистиляції не був відомим у біблійні часи, шейкар не означає високоградусного алкогольного напою в сучасному розумінні (горілка, спирт), але, скоріше, відноситься або до міцних вин, або ж, що більш ймовірно, до пива.
Роль вина у храмовому служінні
З книг Мойсея дізнаємося, що вино (яїн), як і міцний напій (шейкар), відігравали суттєву роль у храмовому служінні в Ізраїлі. Для самих священників, правда, діяла сувора заборона для їх вживання на час “коли вони будуть входити до скинії заповіту” (Лев. 10,8-11), але жертвопринесення не могли обійтися без вина, і – в деяких випадках – без міцного напою.
Тому що з кожною “кровною жертвою”, приносилась також “жертва хлібна” – борошно змішане з оливковою олією (Числ. 28,5.12.13.20.28 і т. д.), а також “лита жертва” – з міцного напою (Числ. 28,7-8) чи вина (Числ. 28,14). Книга Чисел, її 28 та 29 розділи доводять, що без вина (яїн) та міцного напою (шейкар), ритуал жертвопринесення просто не міг звершуватись! Навіщо це було потрібно, і яке значення мали ці жертви?
Книга Левіт (2 розділ) інформує, що “хлібна жертва” була жертвою в повній мірі цього слова, а Лев. 5,11-13 доповнює, що борошно було жертвою за гріх! Це може дещо дивувати, бо ми звикли до думки, що лише тваринна жертва може бути жертвою за гріх людини. Тим більше, що – як написано – “за законом, майже все очищується кров’ю, і без кровопролиття відпущення немає” (Євр. 9,22). Але саме цей текст, використовуючи слова “майже все”, допускає деякі винятки, зокрема той, коли та борошно було визнане Богом жертвою за гріх! Привертає увагу, що для того, щоб “жертва хлібна” та “лита жертва” були прийняті Богом, вони повинні були постійно приноситись разом з кровною жертвою:
«Одне ягня принесеш уранці, а ягня друге принесеш надвечір. І десяту частину ефи пшеничної муки на хлібну жертву, мішану в товченій оливі чверть гіна. … А лита жертва його чверть гіна для одного ягняти. У святині принесеш литу жертву вина для Господа. (Числ. 28,4-7 – ХОМ).
Це постійне правило системи жертвопринесень, де була кровна жертва, а паралельно з нею “приношення хлібне” та “лита жертва”, приводить нас до новозавітної дійсності, яка настала в Ісусі Христі. Бо Він, виповнюючи символізм всіх кровних жертв, став “Агнцем Божим, який взяв на себе гріх світу” (Ів. 1,29), та одночасно став спасаючою їжею і питвом для Своїх послідовників. Тому на останній вечері Він дав Своїм учням хліб (“приношення хлібне”) та вино (“лита жертва”), як символ Свого тіла і крові (Мат. 26,26-28): «Бо моє тіло є правдивою поживою, а моя кров є правдивим напоєм» (Ів. 6,55 – Турк.).
Який хліб і яке вино?
Хліб, що використовується під час Вечері Господньої повинен бути прісним – це не підлягає дискусії. Маємо однозначну біблійну вказівку про те, що хліб, який вживався під час свята Пасхи, був прісний (Вих. 12,8). Саме такий хліб взяв тоді Господь Ісус (див. Мат. 26,17-26). Пам’ятаємо також, що згідно біблійної символіки квас означає гріх (пор.: 1 Кор. 5,1-8) а Ісус був безгрішним (1 Пет. 1,18-20).
Вживання під час Вечері Господньої дріжджового хліба, було би профанацією (приниженням) тіла Ісуса Христа! Це повинно насторожити всіх тих, хто вживає на «Вечері Господній» булочки, тістечка та інші вироби!
З цієї ж причини вважаємо, що і вино, яке використовується під час цього ж обряду, повинно бути вином (яїн) – таким що пройшло процес ферментації, в результаті чого, стало чистим продуктом. Натомість, неприпустимим є використання виноградного соку (міц, цуф)!
Між тим, тут є полеміка, породжена дивним міркуванням, начебто алкоголь, що міститься у вині, є також певною формою квасу. Звідси деякі спільноти використовують для обряду сік, або купують вино і випалюють з нього спирт; у цьому випадку пастори подають віруючим якусь невизначену рідину, яку навіть важко окреслити!
Без сумніву маємо тут справу з величезною і дивною спекуляцією.
Давайте поглянемо на “невинний” сік (міц, цуф). Він містить ензими (ферменти), які за певних умов викликають процес бродіння. Алкогольна ферментація, що відбувається під впливом цих ферментів, призводить до перетворення простих цукрів на спирт, що супроводжується виведенням вуглекислого газу. (Іноді трапляється вторинна ферментація, оцтова, тобто перетворення раніше виробленого спирту в кислоту /оцет/. Бродіння це відбувається тільки при потраплянні кисню з повітря та за участі відповідних ферментів, які також містяться в соці.)
Чим же по своїй суті є бродіння? Воно є процесом виведення некорисних компонентів, що знаходяться в суслі. Це процес очищення сусла! Разом з тим, в процесі бродіння сік перетворюється у вино з певним вмістом алкоголю. Бродіння є відображенням хімічних реакцій, які відбуваються в суслі, а наглядним доказом очищення шляхом ферментації є осад, який залишається на дні посудини після закінчення бродіння.
Все це було “невинним» і “чистим”, як стверджують деякі, соком; всі ці некорисні компоненти були в ньому розчинені, і тому непомітні! Процес бродіння відділив їх, створивши прозоре, ароматне та міцне вино.
Варто ще відзначити, що борошно що використовувалось для жертвопринесень мало бути вищого ґатунку (Лев. 2,1-7), що означало, що його неодноразово просіювали, а значить, максимально очистили. Якщо це відноситься до хліба, використовуваного для Вечері Господньої, то очевидно, що і другий компонент обряду – вино (яїн) – повинен бути ідеально чистим.
І тут для соку, який від природи є занечищеним, немає місця!
Вино, що використовується для Вечері Господньої, повинно бути виноградним. Це підтверджують слова Господа Ісуса: «Не питиму віднині з цього виноградного плоду …» (Мат. 26,29).
У цьому місці природним є питання, чому саме вино символізує кров Ісуса Христа? Це питання про те, якими властивостями володіє цей продукт, щоб бути максимально відповідним для цього обряду.
Відповідаючи, нагадаю, що є три основні особливості вина, – його чистота, аромат і сила. І саме завдяки цьому вино може зобразити (символізувати):
а. невинну кров Месії (1 Пет. 1,18-20),
б. приємні пахощі Його жертви (Еф. 5,2),
в. силу Його крові для очищення нас від гріхів (Євр. 9,13-14; 1 Ів. 1,7).
Апостоли використовували вино (ойнос)!
Для того, щоб довести обґрунтованість, або ж безпідставність, певної релігійної практики, окрім чітких біблійних текстів, ми звикли ще посилатись на прецеденти з апостольських часів, правильно думаючи, що життя ранньої Церкви містить цінну для нас інформацію. Що ж цікавого можемо довідатись у зв’язку з досліджуваним нами питанням, дивлячись на Апостольську Церкву? Особливо повчальним тут є фрагмент 11 розділу Першого послання до Коринтян, в якому апостол Павло вчить, як належить звершувати Вечерю Господньою.
Спочатку, однак, Павло пред’явив Коринтянам кілька серйозних звинувачень. Найсерйознішим було звинувачення у відсутності єдності коринфської церкви, яка поділилася на кілька фракцій (1 Кор. 1,10-13; 3,3.4). Це призводило то того, що:
- Коли вони сходилися, щоб відзначити пам’ять про смерть Ісуса Христа (що було пов’язане, як правило, з «вечерею християнської любові – /Агапе/»), приносили надто багато їжі, внаслідок чого, Вечеря Господня перетворювалась на непристойне застілля (1 Кор. 11,20-21);
- Вони не розпочинали разом свої богослужіння, і коли хтось з останніх приходив в зібрання, перші так були зайняті собою, що їх майже не помічали; в результаті хтось був голодним, а хтось п’яним (1 Кор. 11,21);
- В такій ситуації атмосфера святого обряду Вечері Господньої була цілком неправильна, що призводило до Божої інтервенції та Його суворого суду (1 Кор. 11,29-32).
У прагненні кардинально змінити цю невластиву ситуацію, апостол не обмежується критикою недостойної поведінки Коринтян, і не лише дає їм поради, що до їжі та пиття (1 Кор. 11,22.33.34), але, насамперед, намагається їм усвідомити, що Вечеря Господня є священним обрядом віруючих, які під час його звершення в глибокій пошані та зосередженості згадують страждання і смерть Ісуса Христа!
Це вимагає зосередженості та глибоких духовних роздумів над споживаною, кожним з віруючих, частинкою хліба, який символізує видане за нас тіло Ісуса Христа, та тою невеличкою мірою вина з чаші, яке символізує пролиту, для нашого очищення, кров Христову! Це потребує також попереднього “самоаналізу”, який повинен зробити кожен віруючий, і усунення всіх перешкод (невизнаний гріх, неврегульована кривда та різні незалагоджені непорозуміння), які могли б віруючого зробити “недостойним” для участі в цьому святому обряді: «Нехай же людина випробовує себе, і так нехай хліб їсть і з чаші хай п’є. Бо хто їсть і п’є негідно, не розважаючи про тіло, той суд собі їсть і п’є» (1 Кор. 11,28-29)!
Очевидним є, що те, що відбувалося в Коринтській церкві, було тяжкими порушеннями основних принципів Вечері Господньої.
При цьому насуваються дві надзвичайно важливі речі:
- По-перше, що Коринтяни, збираючись на Вечерю Господню, приносили вино (ойнос)! Зрозуміло, що принісши, вживали його надмірно, так, що деякі навіть напивалися, що апостол різко засудив.
- Однак, що характерно, Апостол не засуджує наявність і використання вина в Церкві під час Вечері Господньої! Він не велить Коринтянам, щоб вони приносили і використовували сік (міц, цуф)! Бо ж, якщо вино було би недоречним напоєм для цього обряду, якщо би це було профанацією (приниженням) крові Ісуса Христа, Павло обов’язково сказав би про це.
Він не зробив цього, оскільки добре знав Закон і досконало розумів старозавітну символіку “литих жертв”, які були символом крові Ісуса Христа; а там використовувалось вино (ойнос) та міцний напій (шейкар). Тут, за велінням Ісуса Христа, використовувалось також вино (ойнос)!
Апостол Павло знав, що під час свята Пасхи на столах Ізраїльтян було вино (ойнос), а не сік (міц, цуф). І саме вино Христос зробив символом “крові, що за багатьох проливається на відпущення гріхів” (Мат. 26,27-28)!
Вино на весіллі в Кані Галілейській
Море чорнила виписали прихильники соку, оспорюючи той факт, що на весіллі в Кані Галілейській Ісус Христос зробив з води алкогольне вино.
Ось деякі з міркувань:
“Припущення, що Христос довів свою божественність, як єдиний Божий Син (Ів. 1,14) чудесним перетворенням 480-720 літрів вина для п’яного товариства (в якому Він перебував з учнями та матір’ю, яка жаліла, що закінчився алкогольний напій і просила Сина, щоб Він дав п’яним ще більше алкогольного вина), і що це мало величезне значення в Його місії, свідчить про відсутність поваги, на що здатні небагато людей.
Припущення, що Ісус опирався Божому моральному наказу «Не приглядайся до вина, яке воно червоне, як гарно світиться у кубку, як лагідненько ллється» (Пр. 23,31), суперечить біблійним одкровенням щодо повного послуху Христа небесному Батькові (пор.: 2 Кор. 5,21; Євр. 4,15; 1 Пет. 2,22).
Христос, швидше, підтвердив би ті біблійні уривки, які засуджують вино та п’янкі напої (Пр. 20,1) та слова Авакума 2,15, «Горе тому, хто свого ближнього напоює…».
У світлі Божественної природи, праведності Христа, Його турботи про людей та доброти, очевидно, що прийняття точки зору, мовляв вино в Кані було алкогольним, є блюзнірством. Єдиним логічним, біблійним і богословським висновком є погодження з тим, що вино, яке вчинив Ісус на весіллі, щоб явити Свою славу, було чистим, неперебродженим соком виноградної лози.
Скільки ж то потрібно натрудитись, щоб так ускладнити цілком прості речі, а ще придати цьому цілком небіблійному твердженню побожного вигляду?!
Характерною для прихильників соку є вперта нерозбірливість між вживанням і зловживанням алкогольних напоїв. Це нагадує дискусії про виховання, в яких противники здорового, рекомендованого Божим Словом, покарання, посилаються на патологічні приклади катування дітей, які, внаслідок цього, багато тижнів мусять провести в лікарні! В обох випадках стикаємось з жахливою маніпуляцією та свідомим перекручуванням цілком очевидних речей.
Але повернемось до Кани Галілейської. Відповідь на питання, яке вино зробив Ісус, випливає з контексту. Розпорядник весілля, який нічого не знав про чудо, що зробив Ісус, після того, як скоштував, заявив, що це дуже гарне, шляхетне вино – таке ж, яке подається завжди на початку бенкету (вино, яке “веселить серце людини” – пор. Пс. 104,15); «а як понапиваються, тоді гірше; а ти добре вино аж на досі зберіг» (Ів. 2,9-10).
Якщо прихильники соку, незважаючи на настільки очевидний доказ, що це було алкогольне вино, з такою завзятістю і далі поширюють свої погляди – не забороняймо їм. Зрештою, не вони єдині, хто в цьому питанні закриває очі на так очевидні речі.
Звичайно, варто задуматися, чому Ісус зробив таку кількість вина: 480-720 літрів – як вважає автор приведеної вище цитати, або біля 240 літрів, як підрахували біблійні коментатори (див. У. Барклі, Євангеліє від Івана); різниця досить суттєва, хоч в цьому випадку не має майже ніякого значення. Суть справи лежить в чомусь абсолютно іншому. Бо коли на таку кількість вина дивляться люди, які знають тільки українські звичаї і норми, то відразу уявляють собі весільних гостей, що лежать вже під столами…
Але справа в тому, що весілля відбувалося в Ізраїлі, а там на весільний бенкет часто запрошували цілі села, плюс багато родичів, які були розпорошені по всьому Ізраїлю та за його межами, а весілля тривало від кількох днів до тижня. Варто додати, що справою честі господаря було запрошення навіть абсолютно випадкових людей, наприклад, подорожніх, які, проходячи через село, опинились неподалік від весільного дому. Таких садили за столи і пригощали, а вони, дотримуючись традиції, після короткого перебування та виразу своєї радості, прощались та відправлялись у свою дорогу.
Давайте, зробимо простий розрахунок:
Якщо на весіллі в Кані було хоча б 400 осіб (а це за мірками того часу дуже небагато), і якщо вино закінчилося, наприклад, під кінець третього дня весілля, то навіть якщо би Ісус зробив 720 літрів вина (а це найбільша кількість із запропонованого), то на кожен з останніх чотирьох днів весілля, на статистичного гостя припадало би 0.45 літра вина! А якщо цього вина, як стверджують біблійні коментатори, було біля 240 літрів, то ця кількість зменшується до 0,15 літра на одного гостя в день”!
Дійсно, страшне пияцтво!
Варто також згадати, що вино в Ізраїлі (колись і сьогодні) було звичайним щоденним напоєм. Натомість, його не вживали, як сьогодні вживають чай або каву. А під час бенкету, де споживали також багато жирних, м’ясних страв, вино було особливо бажаним, так як відмінно сприяло травленню. Вино подавали також розбавленим (застосовували пропорцію з двох частини вина та трьох частин води). Тож, маючи на увазі вищевказані розрахунки, для одного гостя в день приходилось би 1,125 літра, або 0,375 літра такого напою! Неможливо не посміхнутись, слухаючи аргументи прихильників соку, які, порушуючи правила біблійної екзегетики, і, не звертаючи уваги на основні реалії соціального єврейського середовища, стверджують, що, якби Ісус зробив в Кані алкогольне вино “для п’яного товариства”, то поступив би проти Божої волі.
Ті, хто не повинен вживати алкоголю
Даний матеріал не був би повним, якби в ньому не було кількох уваг та застережень загального характеру. Бо ж живуть навколо нас люди, які дійсно повинні повністю утримуватись від алкогольних напоїв. Це, насамперед, ті, хто вже мали алкогольні проблеми, люди слабкого характеру, які, спробувавши алкоголь, не можуть втриматись від подальшого споживання. Це також ті, чий організм не переносить алкоголю, вагітні жінки і т. д.
Рішення в кожному такому випадку повинен приймати сам зацікавлений і найближчі йому люди. Тому що, було б нерозумно робити речі, які людині шкодять?! Це стосується як вживання алкогольних напоїв так і вживання тих чи інших страв, які завдають шкоди організму конкретної людини (я не маю тут на увазі біблійний поділ тварин на чисті і нечисті). Тим не менш, норми і стиль життя однієї людини, не можуть нав’язуватись комусь іншому, як писав апостол: «Добре не їсти м’яса і вина не пити, ані того, через що твій брат спотикнувся б. Ту віру, що ти маєш, тримай її про себе перед Богом. Щасливий той, хто не має викидів сумління в тому, що задумує робити» (Рим. 14,21-22).
Потрібно взяти ще до уваги кілька речей.
Завдяки Йосипу Флавію можемо визначити, що грецький термін “metretes” (міра) еквівалент єврейської одиниці виміру “бат” – це 32 літри рідини. Якщо кам’яних посудин було шість, і кожна з них вміщала дві або три “metretes” (міри) це означає, що кожна посудина була об’ємом в межах 64-96 літрів. Таким чином, шість таких посудин мали об’єм у межах 384 – 576 літрів.
Тож припущення про 720 літрів є завищеним і не відповідає дійсності.
Євангелія від Івана говорить про чудове перетворення води в вино максимальної кількості 576 літрів. Нічого, однак, не відомо, що далі відбувається з вином. Єдина згадка про старосту, який скуштував вино, а це була невелика його кількість. Текст жодним словом не говорить, щоб гості були п’яні.
Зате заслуговують на увагу слова цього старости: “А ти зберіг добре вино (ойнос) дотепер». Отже, якщо весільне вино було добрим «дотепер», це значить, що від самого початку воно (ойнос) було таким самим. А якщо б це був сік, то як можна було би від нього сп’яніти? Проте слова: «Кожна людина подає перше добре вино, а як понапиваються, тоді гірше», свідчать про те, що вино (ойнос) було алкогольним напоєм, яким можна напитись.
Заключні зауваження
- Нагадаємо ще раз Божу позицію щодо алкогольних напоїв:а. Бог засуджує зловживання алкоголем і пригрозив, що засудить навіки п’яниць (Пр. 23,29-35; 1 Кор. 6,10)!б. Бог не вимагає цілковитого утримання і не має нічого проти вживання алкоголю віруючими (Втор. 14,22-27; Пс. 104,15; Екл. 9,7; 1 Тим. 5,23)!
- Проте, якщо в особистому житті ми можемо вільно приймати рішення про вживання або утримання від алкогольних напоїв, то цієї волі немає, коли мова йде про Вечерю Господню. Тут ми повинні підкорятися Слову Божому, яке наказує у вині (ойнос) вбачати символ крові Ісуса Христа. Той, хто в цьому питанні ігнорує вчення Слова Божого, не повинен розраховувати на Боже схвалення.
- Я можу зрозуміти релігійні спільноти, які з певних причин, зокрема, щоб виключити потенційну загрозу алкогольної залежності своїх прихожан, запровадили закон повної абстиненції. Не можу, однак, зрозуміти, чому вони не говорять відкрито, що це їх власні закони (постанова старших)? Чому вони хочуть, щоб їхні уявлення і погляди затверджував Бог; чому кажуть, що “так хоче Бог” коли Бог цього не вимагає? Чи можливо йдеться про намагання підперти свої ідеї авторитетом Всевишнього?Я помітив, що члени таких церков, як правило, діляться на три групи.а. Перша – це ті, хто впевнені, що “так хоче Бог”, і цілком підпорядковуються церковним постановам.
б. До другої відносяться люди, які переконались у тому, що їх Церква допускає тут зловживання та маніпуляції, і не думають дотримуватись людських постанов. Але вони надто обережні, щоб свою позицію озвучити офіційно. Зате ввечері, біля каміна, в хорошій та надійній компанії, пригощаються чаркою коньяку або домашнім вином, старанно стежачи за тим, щоб особливим чином не «засвітитись»!
В найгіршій ситуації є третя група. До неї відносяться найперше ті, які не можуть самостійно відкрити для себе біблійну позицію у цьому питанні, а тому й не знають, як їм поводитись. Один раз їм здається, що можна, а іншим разом, що ні («і хочу і боюся!”). Але сюди відносяться також ті, хто чудово знає, що це тільки вчення церкви, але позаяк, будучи пасторами чи керівниками в спільноті, вони мають почуття субординації і навчають менших тому, у що самі не вірять!
Не сумніваюся, що лідери таких громад добре знають, як і я, про існування цих трьох груп. Я помітив також, що вони легко погоджуються на таке психологічне роздвоєння одновірців. Скільки ж можна? Із спостережень випливає, що навіть дуже довго. А для виправдання мають, зокрема, аргумент, що мета виправдовує засоби, а мета – це стриманість, тож “хіба Бог образиться на нас, якщо в такій шляхетній справі ми трохи натягуємо аргументацію?”
- Питання, якому ми спільно присвятили так багато уваги, це не тільки справа особистого вживання чи невживання алкогольних напоїв. Якщо б мова йшла тільки про те, було б шкода часу на написання цього матеріалу. Справа набагато серйозніша. Бо йдеться про правильне або неправильне поводження під час Вечері Господньої, від чого, значною мірою, залежить наше спасіння!
