Вступ: Одним з особливих знаків останніх днів нашого старого світу є надмірна турбота про матеріальні досягнення, яка часто заглушає Божий голос у серці людини. Це дуже часто чинить віруючих людей байдужими до справ спасіння. Перед цим застерігав колись Ісус Христос (див. Лук. 21,34-35). Матеріальні блага, на рівні з іншими Божими дарами можуть бути також благословенням, якщо будуть правильно використовуватись. Правильним буде використання наших грошей тоді, коли вони будуть призначені не лише для наших потреб, а також для Божої справи – проповіді Євангелія людям, які гинуть у цьому світі. Бог і в цій справі дав нам дуже багато Своїх мудрих рад.
І. Наш маєток є даром від Бога
- Бог є Творцем і Владикою всього (Пс. 24,1; 50,10-12; пор. Дії 17,25-28)
- Натхненими словами виразив це Божий муж Давид коли складав дари на будівництво храму в Ізраїлі (1 Хрон. 29,10-18);
а. Від Бога походить наше життя. Він береже наше здоров’я, дає нам можливість працювати та заробляти для своїх потреб. Він керує нашою долею і дбає про наше щоденне задоволення (Еккл. 5,18; пор. Пр. 30,7-8);
б. Невже ж це не правильно, щоб не лише прославляти Бога за всі Його дари своїми устами, але так само, як і Давид та ізраїльський народ, служити Богові частиною своєї власності (Втор. 8,18)? - Божий народ знав принцип, що був встановлений самим Богом у справі жертовності. Це був принцип десятини:
а. Про цей принцип знав Авраам. Він приніс Мелхіседекові десятину від всього, що мав (Бут. 14,18-20; пор. Євр. 7,1-2);
б. Визнаючи Бога Господом свого життя, патріарх Яків обіцяв Богові давати десятину (Бут. 28,20-22);
в. Коли Ізраїль виник як нація і всі свої справи влаштовував згідно з Божими наказами, Бог нагадав їм, що десята частина з всього того, що вони мають, становить Його власність (Лев. 27,30-32). - В Ізраїлі десятина віддавалась левітам, які служили в Божому храмі. Вони не мали можливості працювати і заробляти собі на прожиток. Вони також не отримали наділу землі (Чис. 18,20-21).
Примітка: Десятина належить Господу на тій самій засаді, що й орендна плата господареві. Бог є власником всього (Пс. 24,1; Втор. 8,18). Користуючись даними нам дарами, ми відчуваємо глибоку залежність він Нього.
ІІ. Справа доручена людям
- Ісус вчив, що давати десятину, це є моральним обов’язком, однією з повинностей, які ми повинні виконувати (Мат. 23,23).
Примітка: Ісус не осудив фарисеїв за те, що вони давали десятину. Він сам сказав, що „то необхідно було чинити” (Мат. 23,23). Однак, Він докорив їх за те, що вони покинули „віру, справедливість та милосердя”. - У Старому Заповіті Божа справа фінансувалась людьми, які давали десятину (Чис. 18,21). Цей самий принцип залишається дійсним і сьогодні. Так буде аж до кінця (1 Кор. 9,7-14; пор. Фил. 4,15-18);
а. Ісус також користувався матеріальними дарами тих людей, які слухали Його науку (Лук. 8,1-3).
б. Апостол Павло у своїх місійній та душпастирській праці користувався пожертвами церков (Фил. 4,15-18; 2 Кор. 11,7-9);
в. Інші апостоли, які проповідували Євангелію, не займалися іншою роботою, щоб заробити на прожиток. Вони користувалися пожертвами віруючих. Власне такою була Божа воля, про що вже колись було сказано в Законі (1 Кор. 9,4-14; пор. Мат. 10,7-10);
Примітка: Бог є Богом порядку (1 Кор. 14,33.40). Його план спасіння був приготовлений з усіма найменшими дрібницями вже до існування світу (пор. 1 Петр. 1,20; Еф. 1,4-5; Рим. 8,28-30; Об. 13,8; 17,8; 2 Тим. 2,19; Дії 15,18). В часи Старого Заповіту, Божий план реалізувався через служіння в земному храмі, яке звершували священики за чином Аарона. Щоб виконувати цю справу, Бог вибрав окремих людей, які увесь свій час присвятили саме цьому завданню. На їх утримання Бог назначив десятини, які приносив ізраїльський народ. В часи Нового Заповіту Божий план реалізується через проповідь Євангелія усім людям. Також до цієї праці Бог покликав окремих людей. На їх утримання та на заспокоєння всіх потреб Христової Церкви (будівництво, купівля та утримування молитовних будинків, місійні подорожі, видання релігійної літератури, підтримка бідних людей у Церкві і т. д.) Бог назначив десятини віруючих людей. - Однією з головних турбот Церкві повинно бути піклування про убогих та потребуючих (Мат. 25,32-45; Дії 11,26.30; Гал. 2,10).
- Апостольська церква в Єрусалимі є доказом того, що той, хто дійсно народився від Бога, хто віддав Йому своє серце, той з радістю віддає для Бога дар зі свого маєтку (Дії 2,41-47; 4,32-37);
ІІІ. Бог любить того, хто дає з радістю!
- Коли Божий народ занедбувався в складанні дарів та десятин для Божого діла, Господь сильно гнівався на них. Однак, Він нікого не змушував бути жертовним, але звертався до їхніх почуттів, закликаючи, щоб вони Його випробували у цій справі (Мал. 3,7-12). Це мало навчити їх розуміти, що в житті людини дійсно все залежить від Божого благословення (Втор. 8,18; пор. 1 Хрон. 29,10-18).
- Македонські громади в Божій Церкві першого століття були відомі своєю любов’ю до Бога та ближнього. Практичним виразом їхньої любові була вірність у складанні дарів (2 Кор. 8,5); Апостол Павло, радіючи з цього приводу, ставить їх в приклад для всіх інших віруючих (2 Кор. 8,6-12); Він також упорядкував справу пожертв для бідних (2 Кор. 9,1-5).
- Загальний принцип, яким мають керуватись всі, хто жертвує, звучить: „Бог любить того, хто дає з радістю” (2 Кор. 9,7). Бог усім таким людям обіцяє Своє благословення (2 Кор. 9,8-11; пор. Мал. 3,10-12); Через служіння пожертвами збагачується Божа слава (2 Кор. 9,12-15).
- Практичні поради великих Божих мужів:
а. Соломона (Пр. 3,9);
б. Апостола Павла (1 Кор. 16,1-3)
Примітка: Ми повинні найперше відділити десяту частину наших доходів для Господа (Пр. 3,9). Решта – дев’ять частин, благословенні Господом, заспокоять всі наші матеріальні потреби. - Ще один приклад:
а. Авраам, який приніс десятину Мелхіседекові, є зразком для всіх тих, хто хоче бути Божим дитям у Новому Заповіті, коли Первосвящеником за чином Мелхіседека є наш Господь, Ісус Христос (Євр. 7,1-8; пор. Гал. 3,26-29).
Примітка: Авраам є батьком усіх віруючих, як євреїв, так і язичників (Рим. 4,7-12). Той, хто належить до Христа, походить „з насіння Авраама” (Гал. 3,26-29). Хто хоче разом зі святим Авраамом осягнути життя вічне, той мусить іти „слідами Авраама”. Тобто мусить мати такі самі вчинки, як мав Авраам. (Рим. 4,12; пор. Євр. 7,1-8).
Закінчення: Щоб врятувати нас від небезпеки вічної смерті, Бог віддав для нас найбільший скарб – життя Свого Однородженого Сина (Ів. 3,16; 1 Ів. 4,8-10). Від нас Він очікує вірного, відданого життя. Він, між іншим, прагне, щоб ми матеріально підтримували Його справу проповіді Євангелія.
Що Ти зробиш? Як поведеш себе у цій справі? Чи так як Давид (1Хрон. 29,1-18), чи може так, як багатий юнак (Мат. 19,16-24)?
Зроби досвід з Богом (Мал. 3,6-12)!
ЗВОРОТНІЙ ЛИСТ
Питання 1
Наскільки великою є наша залежність від Бога?
Питання 2
Як Бог фінансує Свою справу, яка звершується у важких земних умовах?
Питання 3
Чого вчить нас Бог через пророка Малахію 3,7-12?
