Вступ:
Живемо, працюємо і відпочиваємо, клопочемось і радіємо, визначаємо собі цілі та зміряємо до їх реалізації. Щось нас радує, а щось дратує…
Це звичайна людська доля, протоптаний мільйонами людський шлях. Ми ідемо цим шляхом день за днем, ми вже звикли до його каміння, пороху, до красивих трав і дерев, які ростуть поруч, до сонячного чи похмурого неба над головою, до перешкод, які простяглися на багато кілометрів на цьому шляху…
Незважаючи на все це, маємо свідомість, що все це минає. Здається що цей шлях немає кінця, однак для багатьох людей цей кінець вже наступив. Багато з тих, які ще вчора на цьому шляху йшли поруч з нами, сьогодні їх уже немає. Вони відійшли у більш чи менш драматичних обставинах. Але ми ще є, є ще багато інших, але їх уже немає. Всі ми добре знаємо, що для кожного з нас є визначений той останній день. Він визначений також для Тебе.
Тому послухай:
Якщо би нагле, повністю несподівано, настав кінець Твоєму життю – що далі? Чи маєш певність свого спасіння?!
Кожен відповідає сам за себе!
Скільки ж то можна слухати: Бог? спасіння? вічність? Про це повинні думати люди, які спеціально до цього призначені: єпископи, священники, пастори. То вони несуть за мене відповідальність. Я чиню те, що вони мені кажуть, а якщо я чиню щось зле, то Бог це з них спитає, а не з мене. Я не маю часу на такі речі!
Проте було би добре довідатись, як на такий стан речей дивиться Бог.
Бог у Святому Письмі навчає цілком інакше. У Нього немає колективної відповідальності. Бог звертає Свою увагу окремо на кожну людину. Він спасає чи відкидає кожного індивідуально. В Біблії ми читаємо: „Тому кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові” (Рим. 14,12).
В усіх текстах Слова Божого виразно підкреслена потреба й необхідність особистої свідомості, рішення та відповідальності за своє спасіння. Про Ісуса ми говоримо, що Він Спаситель світу, але Він насамперед є особистим Спасителем кожної людини:
„Промовив тоді Ісус учням Своїм: Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її. Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою? Бо прийде Син Людський у славі Свого Отця з Анголами Своїми, і тоді віддасть кожному згідно з ділами його” (Мат. 16,24-27).
„І казав Він до них: Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте! Хто увірує й охриститься, буде спасенний, а хто не ввірує засуджений буде” (Мар. 16,15-16).
„Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною. Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був, і з Отцем Своїм сів на престолі Його” (Об. 3,20-21).
„кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові” (Рим. 14,12).
Авторитет Бога та людини
Натуральною схильністю людини є пошук опору в комусь, хто є мудрішим і сильнішим. Така позиція вказує на покору, і є цілком натуральною. Також нормальним є те, що ми, живучи серед людей, серед них шукаємо авторитетів, на які можна було би спиратися. На жаль таких людей, чи груп є дуже мало, а при всьому цьому і вони дуже часто не є надійними. А якщо це є релігійні авторитети, що формують наше духовне життя, то розчарування у такому випадку є дуже болючим і тягне за собою трагічні наслідки. Тому варто звернути увагу на біблійні поради у цьому питанні.
Порада перша:
Усім своїм серцем надійтесь виключно на Бога!
„Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся!” (Пр. 3,5).
„Бог непорочна дорога Його, слово Господнє очищене, щит Він для всіх, хто вдається до Нього! Бо хто Бог, окрім Господа? і хто скеля, крім нашого Бога?” (Пс. 18,31-32).
„Хвали, душе моя, Господа, хвалитиму Господа, поки живу, співатиму Богу моєму, аж поки існую! Не надійтесь на князів, на людського сина, бо в ньому спасіння нема: вийде дух його і він до своєї землі повертається, того дня його задуми гинуть! Блаженний, кому його поміч Бог Яковів, що надія його на Господа, Бога його, що небо та землю вчинив, море й усе, що є в них, що правди пильнує навіки…” (Пс. 146,1-6).
Порада друга:
Свою віру опирайте виключно на Божому Слові – Біблії!
„Голос кличе: Звіщай! Я ж спитав: Про що буду звіщати? Всяке тіло трава, всяка ж слава як цвіт польовий: трава засихає, а квітка зів’яне, як подих Господній повіє на неї!… Справді, народ то трава: Трава засихає, а квітка зів’яне, Слово ж нашого Бога повіки стоятиме!” (Іс. 40,6-8).
„Освяти Ти їх правдою! Твоє слово то правда” (Ів. 17,17).
„Хто від Бога, той слухає Божі слова” (Ів. 8,47).
„Усе Писання Богом натхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова” (2 Тим. 3,16-17).
„Свідкую я кожному, хто чує слова пророцтва цієї книги: Коли хто до цього додасть що, то накладе на нього Бог кари, що написані в книзі оцій. А коли хто що відійме від слів книги пророцтва цього, то відійме Бог частку його від дерева життя, і від міста святого, що написане в книзі оцій” (Об. 22,18-19).
Порада третя: Все, у що інші люди пропонують Вам вірити, звіряйте зі Словом Божим!
„Ісус же промовив у відповідь їм: Помиляєтесь ви, не знавши писання, ні Божої сили.” (Мат. 22,29).
„А брати відіслали негайно вночі Павла й Силу до Верії. І, прибувши вони, пішли в синагогу юдейську. Ці були шляхетніші за солунян, і слова прийняли з повним запалом, і Писання досліджували день-у-день, чи так воно є” (Дії 17,10-11).
„До Закону й свідоцтва! Як вони не так кажуть, як це, то немає для них зорі ранньої!” (Іс. 8,20).
Порада четверта: Пам’ятайте, що ані красномовні людські слова, ні чудеса не є доказом того, що люди, які це чинять, є від Бога. Багато знаків та чудес є спритним людським ошуканством, а також багато з них мають своє походження від злого Духа!
„Бо постануть христи неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели б, коли б можна, і вибраних. Оце Я наперед вам сказав” (Мат. 24,24-25).
„І бачив я іншу звірину, що виходила з землі. І вона мала два роги, подібні ягнячим, та говорила, як змій. І чинить вона великі ознаки, так що й огонь зводить з неба додолу перед людьми. І зводить вона мешканців землі через ознаки…” (Об. 13,11.13-14).
„Його прихід за чином сатани буде з усякою силою й знаками та з неправдивими чудами, і з усякою обманою неправди між тими, хто гине, бо любови правди вони не прийняли, щоб їм спастися” (2 Сол. 2,9-10).
„Багато-хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили? І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!” (Мат. 7,22-23).
Порада п’ята: Пам’ятайте, що одним з найголовніших мірил того, хто є, а хто не є Божим слугою, є його життя згідно Божих Заповідей. Слова та повчання, які пропагує ця людина, повинні мати підґрунтя у Святому Письмі.
„Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі” (Мат. 7,21).
„А що ми пізнали Його, пізнаємо це з того, коли заповіді Його додержуємо. Хто говорить: Пізнав я Його, але не додержує Його заповіді, той неправдомовець, і немає в нім правди!” (1 Ів. 2,3-4).
„Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас в одежі овечій, а всередині хижі вовки. По їхніх плодах ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіґи із будяків? Так ото родить добрі плоди кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі” (Мт. 7,15-17).
Якщо ми будемо дотримуватися вищевказаних порад, це допоможе нам уникнути поважних помилок і зрозуміти, що є правда, а що фальш. Це дуже важливо, особливо у наш час, коли є так багато оман.
І не лише в тому річ, щоб зрозуміти теорію Істини. Найбільшою нашою потребою є близький контакт з Богом. Християнство є не лише релігією розуму, а насамперед релігією серця.
Особистий зв’язок з Богом
Якщо ми хочемо мати певність спасіння, ми мусимо мати особистий, близький контакт з Богом. Можливо для Тебе зараз це звучить надто абстрактно. І можливо, задаєш собі питання, чи то взагалі можливо. Я хочу запевнити, що так. Це можливо! Більше того, Бог чекає Твого навернення. Він чекає Тебе, як батько, з притчі Ісуса Христа, чекав свого блудного сина, вдивляючись, чи не він не надходить (Лук. 15,11-14). Кожному з нас необхідно навчитися шукати Бога, шукати Його Присутності і перебувати в Його близькості.
В цьому дуже допомагає:
- Молитва,
- Читання Слова Божого та виконання Божої волі,
- Випробовування віри.
(1) Молитва є спонтанним і щирим зверненням до Бога. У молитві своїми простими словами ми можемо сказати Богу про все, що нас тішить, а що засмучує. Ми можемо представити Йому всі наші проблеми, всі наші хвилювання. У молитві ми повинні просити Бога, щоби був з нами у кожній ситуації, щоб Він нас підтримував Своєю ласкою, мудрістю та силою. Бог не потребує багатослів’я. Він не потребує багатьох, красиво складених, слів. Він хоче бачити наше щире, відкрите серце. На тему молитви Господь Ісус сказав:
„А як молитеся, то не будьте, як ті лицеміри, що люблять ставати й молитися по синагогах та на перехрестях, щоб їх бачили люди. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли молишся, увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. А як молитеся, не проказуйте зайвого, як ті погани, бо думають, ніби вони будуть вислухані за своє велемовство. Отож, не вподобляйтеся їм, бо знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання! Ви ж моліться отак: Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого насущного дай нам сьогодні. І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь.”(Мат. 6,5-13).
Вище приведена молитва, називається Господньою молитвою. Вона не є єдиною правильною. Скоріше за все, вона є взірцем простої, щирої молитви. Кожна людина повинна молитися своїми словами, відкриваючи своєму небесному Отцю свої почуття та прагнення, викладати Йому свої просьби.
Шукаючи Бога, необхідно просити від Нього мудрості та ведення в тих пошуках, просити Духа Святого, котрий „провадить до цілої правди” (Ів. 16,13).
(2) Читаючи Святе Письмо пам’ятай, що воно – не звичайна книга. Воно є Словом живого Бога. Приймай його, як голос Всевишнього.
Пам’ятай також, щоб його зрозуміти, необхідно щиро прагнути пізнати і виконувати Божу волю. Господь Ісус сказав: „Коли хоче хто волю чинити Його, той довідається про науку, чи від Бога вона, чи від Себе Самого кажу Я” (Ів. 7,17).
Під час читання зростатиме Твоя віра, тому що „віра від слухання, а слухання через Слово Христове” (Рим. 10,17). Одночасно у світлі цього Слова побачиш свій правдивий духовний стан. Усвідомиш собі свої провини та гріхи, пробудиться Твоє сумління. „Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця. І немає створіння, щоб сховалось перед Ним, але все наге та відкрите перед очима Його, Йому дамо звіт!” (Євр. 4,12.13)!
У житті людей, які читають Святе Письмо мусять відбутися позитивні зміни.
„Та Божа Книга віддалить Тебе від гріха, або гріх віддалить Тебе від неї!” – звучать слова, написані на зворотній стороні обкладинки одної Біблії, яку старий батько подарував своєму синові, коли той покидав батьківський дім.
(3) Ми живемо у світі, яким править зло. І хоча Творцем і Владикою всього є Бог, то однак князем цього світу є Божий противник – сатана (див. Ів. 14,30; Об. 12,7-12). Було би чимось дивним та незрозумілим, якщо би сатана не обурювався та не переслідував тих, хто відкидає його панування у своєму житті.
Тому в Божому Слові ми читаємо, що „Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані” (2 Tим. 3,12). Це також передбачив Ісус Христос:
„Учень не більший за вчителя, а раб понад пана свого. Доволі для учня, коли буде він, як учитель його, а раб як господар його. Коли Вельзевулом назвали господаря дому, скільки ж більше назвуть так домашніх його!” (Mат. 10,24-25).
„Коли б ви зо світу були, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас ненавидить. Пригадайте те слово, яке Я вам сказав: Раб не більший за пана свого. Як Мене переслідували, то й вас переслідувати будуть; як слово Моє зберігали, берегтимуть і ваше” (Ів. 15,19-20).
Випробування гартують волю і посилюють віру тих, хто повністю довірився Богу. Так було колись за днів апостолів, які свою віру та вірність Христові затверджували власною кров’ю. Так є і сьогодні. Апостол Яків, у зв’язку з цим, написав щось, що на перший погляд може здаватись досить дивним:
„Майте, брати мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування, знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість. А терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були, і недостачі ні в чому не мали” (Як. 1,2-4).
Подібні слова написав також апостол Петро:
„Тіштеся з того, засмучені трохи тепер, якщо треба, всілякими випробовуваннями, щоб досвідчення вашої віри було дорогоцінніше за золото, яке гине, хоч і огнем випробовується, на похвалу, і честь, і славу при з’явленні Ісуса Христа” (1 Пет. 1,6-7)!
Апостол Павло був одним з тих людей, які перенесли найважчі випробування. За свою вірність Христові і своє присвячення проповіді Євангелії, він був битий, каменований, переслідуваний різними методами (див. 2 Кор. 11,21-32), і врешті решт був вбитий (2 Тим. 1,7-12). Знаючи, що його чекає вічне, щасливе життя з Богом, він написав:
„У всьому нас тиснуть, та не потиснені ми; ми в важких обставинах, але не впадаємо в розпач. Переслідують нас, але ми не полишені; ми повалені, та не погублені. Ми завсіди носимо в тілі мертвість Ісусову, щоб з’явилося в нашому тілі й життя Ісусове. Бо завсіди нас, що живемо, віддають на смерть за Ісуса, щоб з’явилось Ісусове в нашому смертельному тілі. Тому то смерть діє в нас, а життя у вас. Та мавши того ж духа віри, за написаним: Вірував я, через те говорив, і ми віруємо, тому то й говоримо, знавши, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскресить з Ісусом і нас, і поставить із вами. Усе бо для вас, щоб благодать, розмножена через багатьох, збагатила подяку на Божу славу. Через те ми відваги не тратимо, бо хоч нищиться зовнішній наш чоловік, зате день-у-день відновляється внутрішній. Бо теперішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги, коли ми не дивимося на видиме, а на невидиме. Бо видиме дочасне, невидиме ж вічне!” (2 Кор. 4,7-18).
І Ти також, якщо прийдеш до Бога зі щирим серцем і почнеш виконувати Його волю, будеш змушений заплатити свою ціну. Якою вона буде, це знає сьогодні один Бог, а Ти дізнаєшся про це у свій час. Коли він прийде, пам’ятай слова Ісуса: „Учень не більший за учителя свого…” (Мат. 10,24)!
ЗВОРОТНІЙ ЛИСТ
Питання до уроку (1/3)
Питання 1
Чому кожна людина повинна особисто старатися про своє спасіння?
Питання 2
Яка небезпека криється в надмірній довірі людським авторитетам?
Питання 3
Чи знаки та чуда є доказом правдивості якоїсь певної релігії чи віросповідання?
Питання 4
Що означають слова Ісуса: „По їхніх плодах ви пізнаєте їх”?
Питання 5
Яку роль у зближенні до Бога відіграє молитва?
Питання 6
Чому люди віддані Богу повинні бути готові зносити переслідування?
