Вступ:
Господь Ісус, який з волі Бога Отця є Творцем всього (Кол. 1,15-19), дуже любив природу. Мандруючи разом зі Своїми учнями містечками і селами Галілеї, Самарії та Юдеї, Він часто навчав на березі озера, на горі, проходячи полями, що були засіяні збіжжям.
У Своїх повчаннях, часто ілюстрації пов’язував зі справами щоденного життя. Його повчання були пов’язані з практичними порадами відносно нашого щоденного, мудрого та праведного життя. Таким чином Він показав і довів, як сильно посів пов’язаний зі жнивами, а працьовитість та витривалість з нагородою, милосердя з вдячністю, а немилосердність з карою. Він показав, як небезпечними можуть бути лінощі та самолюбство. Він будив серця, робив їх чутливими на потреби інших, особливо бідних та одиноких.
Однак, насамперед у Своїх притчах Він розповідав нам про Божу любов та Його зацікавленість нашою дочасною та вічною долею. Він показував на Бога як люблячого Батька, який з нетерпінням чекає Своїх заблудлих дітей…
І. ПРИТЧА „ПРО ЗАГУБЛЕНУ ВІВЦЮ” (Мт. 18,12-14).
Це ми, цілий наш світ, все людство, а одночасно кожен з нас індивідуально є загубленою вівцею, яку Бог старається віднайти через Ісуса Христа – Доброго Пастиря, щоб спасти від вічної смерті.
Та причта багато чому нас повчає.
1. По-перше, що наш Бог, є Богом любові.
„Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне” (Ів. 3,16).
„Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов! Любов Божа до нас з’явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили. Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи.” (1 Ів. 4,8-10)!
Люди по різному сприймають Бога. Найчастіше як суворого та деспотичного Владику, який лишень чекає, щоб зловити нас на чомусь недоброму і відповідно покарати. Але це фальшивий образ. Бо Він є наповнений любов’ю, милосердям, зичливістю.
2. По-друге, що Божа любов є індивідуальною до кожної людини.
Не дивлячись на те, що пастир мав дев’яносто дев’ять овець, доля одної, що загубилася, не була йому байдужою. Незважаючи на труд та небезпеку, він пішов її шукати:
„Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих малих” (Мат. 18,14).
„Скажи їм Як живий Я, говорить Господь Бог, не прагну смерті несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити! Наверніться, наверніться з ваших злих доріг, і нащо вам умирати, доме Ізраїлів?” (Єз. 33,11).
Тому, де б Ви не були, яка б життєва доля Вас не зустріла, а також незалежно від того, скільки зла у своєму житті Ви встигли вчинити – Бог шукає Вас! Шукає щоб помилувати, змінити Ваше життя, щоб спасти Вас від смерті. Це найважливіша істина, яку звіщає нам Боже Слово!
3. Говорить нам про те, що Божа любов є терпелива.
Ми, люди, часто буваємо нетерпеливі. Скільки раз нам приходилось казати: „Він сам того хотів, це його вина!” – і відвертаємось від того, хто нас розчарував.
Але Бог докладає максимум зусиль, щоб нас знайти та врятувати: „Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття” (2 Пет. 3,9).
Зволікання є дуже небезпечне, тому що можна запізнитися. Слово Боже говорить: „Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверділими ваших сердець!” (Євр. 4,7). Поки Ти живеш, будь впевнений, що Він все ще кличе Тебе до Себе!
4. Усвідомлює нам, що наше щире каяття спричиняє Богу радість.
У. Барклі пише про те: „Ми бачимо тут одну тільки радість. Немає жодного звинувачення. Бог приймаючи людину, не враховує її провини. Він не погорджує людиною. Є одна лише радість”.
Про цю радість говорив Господь Ісус: „Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох праведників, що не потребують покаяння!… Так само, кажу вам, радість буває в Божих Анголів за одного грішника, який кається” (Лук. 15,7.10).
Одне мудре прислів’я вчить: „Ділена радість є подвійною радістю, ділений смуток – це половина смутку”.
Коли своїм наверненням Ви обрадуєте Бога та Його ангелів, Ви самі будете наповнені радістю, якої сьогодні ще не знаєте.
ІІ. ПРИТЧА „ПРО БЛУДНОГО СИНА” (Лук. 15,11-32).
Деякі теологи стверджують, що ця притча повинна називатися: „Про люблячого Батька”, бо саме Бог у Своїй любові є головним її героєм.
Ось декілька істин, що з неї випливають:
1. Про нас самих
В просьбі молодого чоловіка міститься жорстока користь. Він просить свого батька: вже тепер дай мені ту частину маєтку, що належиться мені після твоєї смерті. Я хочу з нею вчинити, що забажаю. Кажуть, що молодість нетерпляча, але правда є така, що ми як люди, взагалі є нетерплячими. Ми хочемо все мати, тут і зараз, якнайшвидше і якнайбільше. Звичайно, немає нічого поганого в тому, якщо людина чесною працею здобуває собі матеріальні цінності і користується ними. Гірше, якщо це буде єдиною ціллю та змістом життя. Коли людина, користуючись Божими дарами, відвертається від Нього, забуває про Бога і живе виключно лише для себе, для свого тіла.
Гріх має підступну природу. Спочатку вабить та обіцяє нескінченне щастя, а потім обдирає з усього і валить жертву на землю. Так сталося і з тим юнаком, який з бального залу потрапив у хлів!
В іншій притчі Господь Ісус розповідає про людину, яка дуже сильно розбагатіла. Маючи великий достаток, цей чоловік сказав сам до себе: „Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися!” (Лук. 12,19). Але його блаженний стан несподівано перериває трагічна подія: „Бог же до нього прорік: Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?” (Лук. 12,19).
На кінець цієї притчі наш Спаситель сказав: „Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога” (Лук. 12,21).
2. Про тих, хто нас оточує
До тих пір, поки юнак мав повний гаманець, він мав також багато „друзів”. Але коли гаманець опустів, вони несподівано зникли. Він лишився один. Без жодної копійчини і дуже голодний.
Правда є брутальною. Поки ти молодий, здоровий та багатий, поки ти щось значиш, то привертаєш до себе неабияку увагу. І дуже багато є охочих, що готові тебе підтримати. Гірше якщо зістарієш чи захворієш, або збіднієш. Тоді несподівано навколо Тебе з’явиться пустка.
3. Про нашу гідність
В найважчу хвилину повертається згадка про батьківський дім – колись погорджений та відкинутий. Там була безпека та ситість. Там була батьківська любов та синівська гідність.
В серці юнака з’являється розкаяння та скруха, туга за батьківським домом та рішення повернутися. Бо там все ж таки мій дім, а в ньому мій Батько! Знаю, я не гідний бути сином! А може хоча б буду слугою?… Лишень щоб бути в батьківському домі!
Кожне рішення народжується спочатку в серці та мислях. Але згодом, якщо воно повинно призвести до змін, то повинно обернутися в чин.
„І, вставши, пішов він до батька свого” (Лук. 15,20). Без сумніву, йому було дуже соромно повертатись. В його серці був неспокій: а як не впізнають, а як не приймуть. Він був готовий визнати свою вину і покірно зайняти те місце, яке звелить батько, лиш би бути в його домі.
4. Про батьківську любов
„А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!” (Лук. 15,20).
Багато днів старий батько виходив на дорогу, прикладав долоню до свого чола, вдивляючись в синю даль, очікуючи повернення свого сина… І нарешті він побачив те, чого так довго чекав! Не дивлячись на свій похилий вік, він побіг на зустріч своєму сину і не дивлячись на його лахмани, кинувся йому на шию, притискаючи до своїх грудей.
Так чинить Бог.
Він багато років чекає всіх блудних доньок та синів, бо „не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття” (2 Пет. 3,9). І коли Він бачить, що хтось зламаний гріхом, з жалем та каяттям навертається до Нього, Він вибігає на зустріч, пригортає до Себе, пробачає всі провини та очищує їх у крові Свого Сина!
ІІІ. ПРИТЧА ПРО СІЯЧА (Мт. 13,1-8.18-23)
Це майже найбільш відома притча. В ній зображено зусилля Бога, Який через Ісуса Христа послав людям Своє Слово і Своє спасіння. Але люди по-різному реагують на цю Добру Новину. В притчі Ісус Христос перераховує чотири групи людей.
1. Зерна, що упали край дороги (Мат. 13,4.19).
Це люди із замкненими серцями. Існує багато причин, які замикають людям серця. Одною з них може бути упередження, іншою відраза до різного роду повчань та настанов від кого-небудь. Інколи причиною замкнутості до Божого Слова може бути страх, що відкриється той гріх, яким людина насолоджується і що прийдеться розлучитися з ним.
Слово Боже радить таким людям стати такими, як діти. Господь Ісус сказав:
„Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне! Отже, хто впокориться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім. І хто прийме таку дитину одну в Моє Ймення, той приймає Мене” (Мат. 18,3-5).
2. Зерна, що упали на ґрунт кам’янистий (Мат. 13,5-6.20-21)
Це люди несталі („солом’яний вогонь”).
Є люди, які швидко приймають кожну нову ідею. Дуже швидко з великим ентузіазмом ангажуються в усі пропозиції та починання, але коли з’являються труднощі та проблеми, вони втрачають інтерес до початої справи. Як пише У. Барклі: „життя деяких людей засмічують прийняті та нереалізовані рішення”.
Євангелісти та проповідники згадують багато людей, які звістку про спасіння прийняли зі щирими сльозами. Здавалося, що вони ніколи не зійдуть з вибраної дороги. Але нажаль не так сталося. Як швидко вони прийшли до Бога, так швидко й відійшли від Нього, коли на їхньому полі зору з’явилось щось нове, або коли треба було терпіти для Божого Слова.
Досвід життя показує, що не можна базувати своє життя на емоціях. Бог дав кожній людині розум. Наша віра та служіння Йому повинні бути розумними:
„Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу” (Рим. 12,1).
3. Зерна, що упали в терен (Мат. 13,8.23)
Це люди, які слухають Боже Слово, та серця їх прив’язані до матеріальних цінностей.
Є люди, які заради слави та маєтку здатні присвятити найвищі ідеали. Такі люди приймають Євангелію, тому що вони переконанні у її цінностях. Це для них досконалий вибір. Однак вони залишаються вірними лише до тих пір, поки та вірність не потягне за собою матеріальні втрати. Тоді верх бере найбільша жага їхнього життя – любов до грошей та всього того, що можна за них набути.
Інші люди, полюбляючи світський стиль життя, сконцентровані на своєму тілі. Такі люди не уявляють собі життя без гулянок та розваг, до яких вони дуже прив’язані. Якщо для Бога їм треба змінити стиль свого життя та втратити своїх друзів, то вони відмовляються приймати Євангелію.
4. Зерна, що упали на добру землю (Мат. 13,8.23).
Це люди з відкритим серцем.
Добрий ґрунт завжди готовий прийняти зерно. Такими є також деякі люди. Їхні серця відкриті на Божий голос, вони охоче приймають Його науку. Вони не горді або надто зайняті щоб слухати Боже Слово.
Такі люди поступають за радою: „Усе досліджуючи, тримайтеся доброго!” (1 Сол. 5,21).
А коли їх слухання обертається в чин, тоді з доброго зерна народжується добрий плід. „Так. Блаженні ж і ті, хто слухає Божого Слова і його береже!” (Лук. 11,28).
ЗВОРОТНІЙ ЛИСТ
Питання до уроку (1/4)
Питання 1
Яка з вищезгаданих притч найбільш промовляє до Вас і чому?
Питання 2
Чому так небезпечно зволікати зі своїм спасінням?
Питання 3
Які риси характеру призводять до того, що чиєсь серце стає „кам’яним ґрунтом”?
Питання 4
Який „терен” заглушує Слово в серцях деяких людей?
