Міленіум – Тисячолітнє Царство Ісуса Христа

Вступ

Тисячолітнє Царство Ісуса Христа – це надзвичайно цікаве біблійне та богословське питання, на якому в багатовіковій історії Церкви часто зосереджувалася увага християнських богословів і простих віруючих. Його по-різному також розуміли й трактували. Для одних, воно було прообразом тисячолітнього існування світу (від Апостольського часу до Судного дня), а інші (наприклад, отець Церкви Августин) стояли на позиції, що цей період збігається з цілим Євангельським благодатним періодом незалежно від того, як довго він буде тривати. Трохи пізніше люди стали розуміти Тисячоліття, як період реституції, тобто відновлення Землі в її первісному (райському) стані. А, наприклад, сіоністи з ХІХ століття, у їх числі відомі яскраві постаті з протестантських релігійних громад, прийшли до висновку, що це анонс земного, кінцевого Ізраїльського царювання під владою Месії – Ісуса Христа. Не дивно, що в наш час це питання є предметом численних дискусій та навіть суперечок.

Не легко говорити про цей особливий період і про події, які повинні в ньому відбутися, хоч Слово Боже в багатьох місцях говорить про справи, пов’язані з Тисячоліттям, і представляє події, які будуть мати місце тоді – про цей період говорить тільки один розділ Біблії (20 розділ книги Об’явлення).

Відмінності стосуються низки питань. Спочатку того, що ці «тисячу років» слід розуміти буквально або сприймати символічно й алегорично. Те ж саме стосується й воскресіння: чи тут йдеться про воскресіння тіла, про яке апостол Павло пише в 1 Сол. 4,13-17, або духовне повстання з мертвих (Еф. 5,14), тобто навернення й нове народження? Наступні питання пов’язані з ув’язненням сатани; місцем, у якому протягом Тисячоліття перебуватимуть святі, судом, який вони вершитимуть, та їх царюванням з Христом… Релігійні групи, які вірять в реституцію, форсують ідею другого благодатного періоду. За їх словами, протягом Тисячоліття всі люди, хто під час свого життя на Землі не чули Євангелія, воскреснуть й отримають можливість прийняти Звістку Благодаті. Їх додатковим шансом буде те, що сатана буде зв’язаний, а значить знешкоджений, і не буде їм у цьому заважати, а їх вчителями будуть воскреслі патріархи й пророки…
Очевидно, що кожна із сторін в підтримку своєї позиції наводить деякі аргументи й біблійні вірші. Однак той факт, що в багатьох питаннях немає згоди і єдності, призводить до простого висновку, що хтось тут, звичайно, помиляється, або погано розуміє вірші, що стосуються Тисячоліття, або посилається на вірші, які не мають з ним нічого спільного.

І. Події перед початком тисячоліття

Ознаки другого пришестя Ісуса Христа

Найбільшою подією майбутнього, яка ознаменує остаточні події в Божому плані спасіння – у цей період Міленіум – буде друге пришестя Господа Ісуса Христа. У Євангелії від Матвія 24,3 пришестя Господнє пов’язано безпосередньо з кінцем світу: “…Скажи нам, коли це буде і який знак твого приходу й кінця віку?”. Тому, якщо ми хочемо дізнатися щось більше про майбутнє, яке є перед нами, ми повинні спочатку зосередитись над пришестям Господнім й обставинами, з цим пов’язаними.

Біблійні вірші (Мат. 24,36; Мар. 13,32) стверджують, що встановлення дати повернення Ісуса Христа є неможливим і недоречним! Наскільки даремними і шкідливими були б такі намагання, доводять чисельні невдалі спроби таких розрахунків, зроблені в минулому релігійними спільнотами й групами. Завжди це закінчувалося гірким розчаруванням. Тож залишається зосередитися на передбачених Спасителем й Апостолами ознаках, які допоможуть зорієнтуватись у часі. А ці ознаки вказують на те, що цей день вже близько!

У Євангеліях від Матвія 24,3-39, Марка 13,5-37, Луки 21,8-36 Спаситель говорить про ці ознаки разом з тими, які в I столітті н. е. звіщали облогу зруйнування Єрусалима та храму в ньому римськими військами.

До ознак, які віщують повернення Ісуса Христа, слід віднести:

• великі, всесвітні конфлікти й війни;
• небувала частота й сила землетрусів, аномалій та кліматичних катаклізмів;
• голод, який торкнеться багатьох народів землі, а також спричинені голодом епідемії;
• незнані раніше загрози трагедій, викликані новою військовою технікою,
• жахливі космічні явища й пов’язані з ними загрози,
• зусилля, щоб перед обличчям існуючих загроз, забезпечити світові мир та безпеку.

Про мир та безпеку дуже багато говориться в нашому світі, особливо з сорокових років минулого століття. Це від часу, коли людство усвідомило повною мірою страшну силу вироблених ним же засобів знищення. Коли на Хіросіму й Нагасакі впали перші американські атомні бомби, до великих світу цього дійшло, що якщо негайно не вжити заходів для забезпечення миру, історію людської цивілізації закінчить жахлива ядерна експлозія.

Та, на жаль, незважаючи на зусилля, спрямовані на досягнення стабільного миру й безпеки, одного дня світ таки стане на краю прірви й буде остаточна загибель: “І про дні і час, брати, немає необхідності для вас писати. Самі ж точно знаєте, що прийде день Господній так, як злодій вночі. Коли говоритимуть: “мир і безпечність, тоді несподівано прийде згуба, як і біль вагітної жінки, і не втечуть” (1 Сол. 5,1-3). Це досить доречний приклад. Хоч пологові болі з’являються раптово, але всі, хто бачать вагітну жінку, знають, що момент її пологів наближається все більше й більше.

До раніше згаданих ознак, які свідчать, що для цілого світу настає “кульмінаційний момент”, слід також віднести:

• невіру та атеїзм, що висміюють Бога і Його заповіді;
• розвинуту аморальність та нехтування етичними нормами і правилами;
• лицемірну, показову релігійність;
• величезні духовні шахрайства й релігійні омани;
• виникнення умов, за яких Євангелія буде проповідуватись цілим світом.

Ми є безпосередніми свідками цієї останньої ознаки. Глобалізація й стрімкий розвиток засобів зв’язку приводять до того, що у світі стає все менше людей, які не чули Євангелії, а політичні зміни й падіння тоталітарних режимів дозволяють нести Благу Вістку там, де ще зовсім недавно це було неможливо! Господь Бог, який знає Свій народ (2 Тим. 2,19), збирає рештки до Свого Царства. Але в більшості випадків там, де матеріальне благополуччя відучило людей покладатися на Бога й де збільшилося беззаконня (Мат. 24,12), Євангелія звіщається переважно на “свідоцтво” (Мат. 24,14), щоб люди не мали виправдання в день суду…

Про символи майбутнього кінця світу багато у своїх Посланнях писав апостол Павло (1 Тим. 4,1-3; 2 Тим. 3,1-5; 1 Сол. 5,1-3), а також апостол Яків (Як. 5,1-8), та автор Об’явлення апостол Іван.

Їх пророцтва не дозволяють сумніватися, що на нашу долю випало жити майже напередодні повернення Господа. Він сам сказав: «Від смоківниці навчіться притчі: коли вже її віття стане м’яким і з’явиться листя, знаєте, що близько літо; так і ви, коли все це побачите, знайте, що вже близько, під дверима» (Мат. 25,32-33). Також апостол Павло писав до церкви: «Та ви, брати, не в темряві, щоб вас той день зненацька захопив, як злодій: бо всі ви – сини світла й сини дня. Ми не належимо ні ночі, ані темряві» (1 Сол. 5,4-5)!

Розставання без прощання…

Людська фантазія занадто слабка, щоб описати щастя віруючих людей, які побачать свого Спасителя! У той день вони зустрінуть також своїх рідних і близьких, з якими розлучила їх смерть. Цей момент буде сповненням усіх мрій, прагнень і сподівань Божого народу. Неможливо сьогодні описати почуття, що тоді будуть наповнювати наші серця!

Але пришестя Христа не всім принесе радість…

Однією з найбільш тривожних обставин, пов’язаних з пришестям Господа, є те, що станеться воно несподівано, одного звичайного дня. Коли на Божому годиннику проб’є відповідна година, Батько пошле Свого Сина!
А тим часом мешканці Землі, як і щодня, будуть зайняті своїми повсякденними справами: фермери будуть працювати на полі, робітники на заводах, а люди, що живуть на іншій півкулі, спокійно спатимуть (пор. Мат. 24,37-42; Лук. 17,34-36)… І тоді Господь прийде!

Цей момент буде несподіваним навіть для віруючих, які хоч і очікують Його пришестя, тим не менше, не є і ніколи не будуть у змозі визначити день, коли це станеться (Мар. 13,32)! І це пояснює, чому ми повинні бути постійно пильні, вірні й готові (Лук. 12,35-40)! Господь може прийти кожного дня й кожної ночі! Ось Його слова: «Тоді з двох, що будуть у полі, одного буде забрано, а другого залишено; дві, що молотимуть на жорнах: одну буде забрано, а другу залишено. Отже, пильнуйте, бо не знаєте, в який день прийде ваш Господь» (Мат. 24,40.41); «Кажу вам: тієї ночі будуть двоє на одному ліжку – один візьметься, а другий лишиться» (Лук. 17,34)

Отже, у той день багато людей вийде вранці на роботу, але вже ніколи не повернуться до своєї домівки, тому що будуть забрані Господом! Хтось вийде за покупками і вже не повернеться. Так само не повернеться багато дітей, які зранку вийшли до школи!… В той же час будуть взяті християни, які живуть на іншій півкулі нашої планети, і вони будуть занурені вві сні; марно будуть їх вранці шукати невіруючі родичі!… Так само, як складно нам уявити радість спасенних, важко також описати відчай залишених!

У той день (на який вони працювали все своє життя!) їх доля буде остаточно й назавжди вирішена! А серед них буде багато людей, які знали Євангелію, але забули або занедбали необхідне приготування. Їх трагічну долю Господь Ісус представив у відомій притчі про десять дів (Мат. 25,1-13) – “нерозумні діви” не приготували оливи й пішли її шукати надто пізно; під час їх відсутності прийшов “Наречений” і взяв “мудрі діви” до себе – “… і замкнулись двері”!

“Замкнені двері” – це закінчена благодать Божа й безповоротно втрачена можливість спасіння! Не допоможуть вже жодні прохання і вмовляння; нічого не допоможе – благання про милосердя. Довго, дуже довго чекає Бог на людину, проте коли закриються двері, нічого вже не змінить Його рішення. Він бо той, «хто відкриває і ніхто не зачинить, і закриває і ніхто не відчинить» (Об. 3,7)! Цю істину підкреслює в цій притчі Ісус: «А потім прийшла й решта дів і казала: Пане, пане, відчини нам! Він же в відповідь їм проказав: Поправді кажу вам, не знаю я вас! Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли прийде Син Людський!» (Мат. 25,11-13).

Жахливу ситуацію залишених поглибить ще більше їх раптове розставання з близькими. Це буде розлука назавжди. Уже ніколи вони не зустрінуться; не буде вже такої можливості. Віруючий чоловік не повернеться до себе додому, де марно буде чекати на нього його невіруюча дружина; так само невіруючий чоловік з жахом побачить одного разу вранці, що немає при ньому його віруючої дружини. Таким чином, розлучаться назавжди батьки з дітьми, брати з сестрами, і навіть члени Церкви, з яких (як же це трагічно і сумно!) не всі будуть готові до пришестя Господнього.

Перше воскресіння

Надія повернення Ісуса Христа і взяття віруючих “до дому Отця”, що особисто обіцяв нам Господь (Ів. 14,1-3), була все ще жива в ранній Церкві. Віруючим, однак, не вистачало знань щодо долі мертвих, тому вони й хвилювалися про спасіння померлих. Господь Бог розсіяв їх страхи й невпевненість через апостола Павла. У першому Посланні до Солунян 4,13-17 він писав, що в день другого пришестя Христа всі, “що померли у Христі” (тобто ті, хто удостоїлись спасіння), воскреснуть і разом з живими праведниками будуть підняті назустріч Господу: «Бо це ми вам кажемо словом Господнім: Ми, що живемо, що залишимося до приходу Господа, – не випередимо тих, що поснули. Бо сам Господь на даний знак, на голос архангела та при сурмі Божій, зійде з неба, і найперше воскреснуть ті, що вмерли в Христі. Потім же ми, що живемо, що лишимось, будемо разом з ними вхоплені на хмарах у повітря назустріч Господеві і так будемо з Господом завжди» (1 Сол. 4,15-17).

Всевишній чудесним чином реалізує Свої плани. Він уже давно вирішив, що в один час і в один момент уведе до вічної радості всіх Своїх дітей з усіх народів та усіх часів. У Посланні до Євреїв 11,39-40, де йдеться про чоловіків і жінок віри Старого Заповіту, на останок було сказано: «І всі вони, засвідчені вірою, не одержали обітниці; бо Бог передбачив, для нас щось краще, – щоб вони не без нас одержали досконалість!» (Євр. 11,39-40).

Ось прекрасне майбутнє і сповнена радості надія всіх Божих дітей: в один момент ми всі зустрінемось і всі, забрані Ісусом, осягнемо життя вічне! Слава Господу за ці обітниці!

Про ще одну дуже важливу подію, що має статися з пришестям Господнім, пише апостол Павло в Посланні до Коринтян: «Кажу, брати, що тіло й кров Божого Царства успадкувати не можуть, і тлінне нетлінного не успадкує. Таку ще повім вам таємницю: не всі ми заснемо, але всі перемінимося, – раптово, як оком мигнути, при останній сурмі: як засурмить вона – мертві встануть нетлінними, і ми перемінимося! Бо треба, щоб це тлінне зодягнулося в нетлінне, і це смертне зодягнулося в безсмертне» (1 Кор. 15,50-53).

Про майбутню переміну тіла спасенних людей під час Його другого пришестя Господь Ісус говорив в Євангеліях. У Мат. 22,30 заявив, що спасенні “будуть, як ангели на небі”. Те ж саме ми знаходимо в Посланні до Филип’ян: «Бо наше громадянство в небі, звідки і Спасителя очікуємо, Господа Ісуса Христа, який перемінить наше понижене тіло, щоб було подібним до його прославленого тіла, силою, якою він спроможен усе собі підкорити» (Фил. 3,20-21). Цю істину знав і проповідував також апостол Іван: «Улюблені, ми тепер Божі діти, але ще не виявилось, що ми будемо. Та знаємо, що, коли з’явиться, то будемподібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є» (1 Ів. 3,2).

Трансформація тіла є абсолютно необхідною умовою для реалізації відвічного Божого наміру, щоб забрати врятованих на певний період на небо, що в нашому старому, суттєво обмеженому тілі, було би неможливим. Саме це мав на увазі апостол Павло, коли писав, що “…тіло й кров Божого Царства успадкувати не можуть, і тлінне нетлінного не успадкує” (1 Кор. 15,50).

Коли сьогодні людина хоче хоч на мить відірватися від землі, їй для цього необхідні різноманітні засоби: літак або ракета, спеціальний скафандр, відповідний запас кисню, і ще багато інших необхідних пристроїв і речей. А навіть і після цього вона стоїть перед численними загрозами, а час перебування поза Землею є обмеженим. Тому цілком зрозуміло, що спасенні, щоб відійти з Христом на небо, повинні бути преображенні. Потім так само, як Ісус, вони зможуть вільно піти до Бога (пор. Дії 1,9-10).

До “Дому Отця”!

Ми вже відзначили ту біблійну істину, що на спасенних очікує Небо. Саме так вчить нас Слово Боже. Ісус Христос запевнив нас, коли сказав: «Хай не тривожиться ваше серце: вірте в Бога і в мене вірте. В домі мого батька осель багато. А якби не так, то я сказав би вам, бо йду приготувати вам місце. І коли піду та приготую вам місце, то знову прийду і візьму вас до себе, щоб де я, там і ви були» (Ів. 14,1-3).

Спаситель звертає нашу увагу не на Землю, а на Небо. Гарантує, що не забуде нікого зі Своїх послідовників. Обіцяє, що коли повернеться, забере з собою дітей Божих у “Дім Отця”! Там, де на нас чекає “багато осель”.

Це вчення має міцне біблійне підґрунтя. Раніше Ісус сказав, що хто вірує в Нього, той має небесне покликання. Він також стверджував, що Його послідовники не від світу цього: «Коли б ви були від світу, то своє світ любив би; а оскільки ви не від світу, я вибрав вас від світу, тому світ і ненавидить вас» (Ів. 15,19); «Я дав їм твоє Слово, але світ їх зненавидів, бо вони не від світу, як і я не від світу» (Ів. 17,14).

Переселення з Землі при другому пришесті Господа очікував також апостол Павло. У Посланні до Филип’ян він пише: «Бо наша батьківщина є в небі, звідки і Спасителя очікуємо, Господа Ісуса Христа» (3,20). У згаданому раніше фрагменті першого Послання до Солунян 4,13-17, у якому описана сцена воскресіння праведних і їх зустріч з Христом, у вірші 17 ми читаємо: «Потім і ми, що живемо, що лишилися, разом з ними будемо піднесені на хмарах, на зустріч з Господом у повітрі, – і так завжди будемо з Господом» (1 Сол. 4,17). Цей вірш уточнює, що зустріч з грядущим Господом відбудеться не на поверхні нашої Землі, а над Землею – і це звідти, виконуючи Свою обіцянку (Ів. 14,3), Ісус Христос забере спасенних до “Дому Отця”, щоб ми були там, де Він!

З цього виходить, що наш Спаситель навіть не торкнеться Землі, він тільки до неї наблизиться! А народ Божий буде взято від Землі для зустрічі зі своїм Господом “на хмарах”, щоб після цього відійти з Ним в Небеса!

Це однозначно закінчує дискусію про місце перебування спасенних у період Тисячоліття. Вони будуть царювати з Христом не на Землі, а в Небесах! І саме тому необхідна переміна тіла праведних, як про це ми вже говорили. Якби Тисячолітнє Царство Христа було земним царством, то трансформація тіла була б недоречна, бо в земному світі людина живе в земному тілі! На початку, коли Господь Бог створив людину “з пороху земного” (Бут. 2,7; (Бут. 3,19), для домівки дав їй Землю. Натомість Небо Він призначив для духовних істот. Така природа речей: Земля – для земних істот, Небо – для духовних істот. У день другого пришестя Ісуса праведники, зодягнені в безсмертні, духовні тіла, схожі до прославленого тіла Ісуса Христа (Фил. 3,20-21), будуть взяті на Небеса. Там, у “Домі Отця” , перебуватимуть з Христом протягом періоду Тисячоліття: «…вони ожили й царювали з Христом тисячу років. Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресінні. Над ними друга смерть не матиме влади, але вони будуть священиками Бога й Христа і царюватимуть з ним тисячу років» (Об. 20,4.6).

Доля тих, хто залишиться

Друге пришестя Ісуса Христа, воскресіння, преображення і вознесіння спасенних людей буде надзвичайним потрясінням для невіруючих і для тих, хто ніби віруючий!

Слово Боже говорить, що ці події будуть відбуватися дуже швидко (“як блискавка” – Мат. 24,27; “миттю” – 1 Кор. 15,51) і наповнять величезним жахом серця й уми невіруючих, а також тих, які занедбали себе у своїй вірі та вірності. Ми вже говорили про жах і тривогу людей, які в якийсь момент зрозуміють, що їхні близькі були взяті (див. Лук. 17,34-37)! До цього слід додати жах від подій, що супроводжуватимуть пришестя Господнє; коли раптом виникнуть надзвичайні явища, які раніше не були знані у світі природи, коли порушиться порядок небес і Земля здригнеться у своїх підвалинах!…

Слово Боже, яке говорить, що всі жителі нашої планети «побачать Сина Людського, що йтиме на хмарах небесних із великою потугою й славою» (Мат. 24,30; Мар. 13,26; Лук. 21,27), не вказує, однак, подробиць і не уточнює, наскільки чітким і повним буде їх бачення Господа. Слід, однак, припустити, що їх сприйняття буде принципово іншим, ніж у праведників. Бо вони будуть бачити тільки те, що може побачити людина, у той час як преображенні, зодягнуті в безсмертя Божі діти побачать Господа обличчям до обличчя – тільки вони побачать Його “як Він є” (1 Ів. 3,2)! На цю тему знаємо й можемо говорити лише стільки, от і все. Решта є Божою таємницею.

Однак немає жодних сумнівів у тому, що неправедні будуть свідомими спостерігачами та учасниками подій, пов’язаними з другим пришестям Ісуса Христа, ні в тому, що ці події наведуть на них неймовірний страх: “…тоді заридають усі племена землі” (Мат. 24,30). Тим більше, що вони усвідомлять нарешті, що народ Божий уже забраний!

Ситуація несправедливих тоді буде такою, як становище людей напередодні всесвітнього Потопу, у день, коли Ной разом із сім’єю опинився вже в ковчезі. Вони були вже в безпеці, у той час як все людство тодішнього світу стояло перед неминучою загибеллю. Удруге так було в Содомі й Гоморрі в той знаменний день, коли Лот покинув грішне місто й дістався Цоару (Бут. 19,15-23). Не випадково саме ці події згадав Господь Ісус, коли говорив про останні миті цього світу: «І, як було за днів Ноєвих, то буде так само й за днів Сина Людського: їли, пили, женилися, заміж виходили, аж до того дня, коли Ной увійшов до ковчегу; прийшов же потоп, і всіх вигубив. Так само, як було за днів Лотових: їли, пили, купували, продавали, садили, будували; того ж дня, як Лот вийшов із Содому, огонь із сіркою з неба линув, і всіх погубив. Так буде й того дня, як Син Людський з’явиться!» (Лук. 17,26-30).

У цей день людство стане перед стрімкою, неминучою загибеллю, яку ніщо вже не зупинить!

Мали очі та не бачили

Та все ж до свого знищення світ дозрівав поступово. Це тривало досить довго, щоб будь-яка розумна людина могла зорієнтуватись у небезпеці й урятувати своє життя. Про навислу загрозу свідчили все більш інтенсивні події політичного, економічного, соціального та релігійного життя нашого світу, у якому криза приходила за кризою, беззаконня досягло зеніту, а мільйони невинних жертв волали про помсту до Бога. Кожен день з динаміків радіо та екранів телевізорів лунали новини, які не залишали сумніву в тому, що над нашим світом, як колись над Вавилонською імперією, Божа рука вже пише трагічні слова: “МЕНЕ, МЕНЕ, ТЕКЕЛ…” (Дан. 5 р.)!

А тим часом злі люди, інспіровані духовними, демонічними силами, продовжували виготовляти все жахливіші і все більш ефективні засоби знищення, готуючись до війни. Хоч вербально вони це заперечували, проповідуючи любов до миру. І навіть найбільші злочинці серед політиків, для власної вигоди проливаючи невинну кров, обертаючи в руїни величезні міста й цілі країни, знищуючи противника й мирне населення напалмом і фосфорними бомбами, вдягали на себе мантію захисників справедливості та демократії. Панували лицемірство, брехня й маніпуляція. Сильні світу цього щось одне говорили, а цілком інше робили, як це описав пророк Даниїл: «В обидвох царів цих на серці буде підступ, і за одним столом будуть говорити неправду» (Дан. 11,27).

Про майбутню загибель, що наближається, вже давно у Своєму Слові – Біблії, також попереджає Бог. Адже це Він посилає Своїх посланців, щоб вони нагадували людям про їх трагічне становище, щоб попереджали перед неминучими наслідками безрозсудної, гріховної поведінки і щоб вказували шлях порятунку. Це за Його дорученням кожен день до мільйонів дверей стукали проповідники Євангелії, щоб схилити людей до серйозного вивчення Святого Письма – Книги, у якій є світло, знання й життя… Там Всевишній повідомляє не тільки про те, що Його Провидіння все ще стежить за світом (Об. 7,1-3), але і про те, що цей захист вже скоро буде припинений. Але це станеться тоді, коли в результаті проповіді Євангелія рештка щирих людей прийме Божу Правду, народиться «від води і Духа» (пор. Ів. 3,23-24) і, таким чином, буде “запечатана” для спасіння (Об. 7,1-3)!

Все це було відкрито. Про все це люди могли дізнатися, повірити і врятувати своє вічне життя. На жаль, вони вибрали байдужість і… смерть!

Я вже писав раніше, що, згідно з 1 Сол. 5,1-3 – однією з останніх ознак пришестя Ісуса Христа, буде боротьба за мир і безпеку. Деякі коментатори розуміють навіть, що в цих віршах анонсовано підписання загальносвітового договору, який буде містити гарантії миру й безпеки для всіх народів. Хтось тверезо зауважив, що в такому разі це був би підписаний договір на бочці з порохом, до якої підпалили вже запал! Це підтверджують останні слова зазначеного фрагменту: «Бо коли говоритимуть: Мир і безпечність, тоді несподівано прийде загибель на них, як мука тієї, що носить в утробі, і вони не втечуть!».

Насправді, навіть гарантований такий мир не має шансів на реалізацію, бо грішна людина не в змозі, тим більше в нинішній драматичній ситуації, гарантувати й забезпечити мир для світу. Слово Боже суворо оцінює людські можливості щодо цього: «Безбожники ж – немов розбурхане море, що втихомиритись не може, а хвилі його викидають багнюку й болото. Немає, каже Бог мій, для злих миру» (Іс. 57,20-21).

І настане день, коли виявиться, що всі надії на мир були ілюзорними. Тоді смерть зблизька загляне людям в очі. Чи можна собі уявити їх страх і відчай?

Найважчі моменти переживатимуть ті, хто був близький до Божої Істини, але занедбали відповідне приготування. Залишаться вони назавжди за “закритими дверима”! Кілька біблійних віршів (пор. Мат. 7,23; Лук. 13,24-30) говорять про те, що вони будуть відчайдушно шукати порятунку й просити Господа про милість. Ось що у зв’язку з цим ми читаємо в пророка Амоса 8,11-13: «Ось дні настають, говорить Господь Бог, і голод пошлю Я на землю, не голод на хліб, і не спрагу на воду, але спрагу почути Господні слова! І будуть ходити від моря до моря, і з півночі до сходу блукатимуть, щоб знайти слово Господа, та не знайдуть його! Того дня будуть мліти від спраги вродливі дівчата та хлопці».

Особисто у мене немає сумнівів у тому, що це пророцтво має есхатологічний характер, тому що завжди в історії, коли люди ревно шукали Бога, Він давав їм Себе знайти! Але коли закінчиться час благодаті, марно вже буде шукати Господа.

Всевишній великий у Своїй любові й незбагненний в милосерді (Ів. 3,16). Але коли Він забирає Свою милість і починає вершити правосуддя, немає вже жодного помилування! І тому ми повинні постійно пам’ятати про попередження, що “страшна річ потрапити в руки Бога живого” (Євр. 10,31)!

Знищення нечестивих

Говорячи про майбутню загибель нашого світу, я насамперед зосередився на військовій небезпеці, головним чином, на загрозі тотальної ядерної війни. Вона в змозі знищити все живе й перетворити в руїну нашу планету. Це реальна й близька загроза – практично на відстані витягнутої руки. Я повернуся до цього нижче.
Але це не єдина небезпека, що загрожує Землі. Господь Ісус сказав, що разом зі стихійними лихами й трагедіями в суспільстві, таких як: землетруси, епідемії та голод, з’являться також «страшні та великі ознаки на небі» (Лук. 21,11), а «люди ціпенітимуть від страху й очікування того, що надходить на всесвіт; бо небесні сили порушаться» (Лук. 21,26). Яку небезпеку мав на увазі Спаситель?

Не від сьогодні відомо, що серйозною загрозою для Землі є астероїди й планетоїди. Це космічні брили діаметром від декількох сотень метрів до майже вісімсот кілометрів! Це “космічне сміття” обертається по різних орбітах, а головне скупчення знаходиться між орбітами Марса та Юпітера. Якщо б одна з таких брил діаметром хоча б кількасот метрів зіткнулася з Землею, це була б катастрофа, наслідки якої були б просто неймовірні! І навіть якщо б Земля утрималася на своїй орбіті, дими від надзвичайних пожеж і піднята в простір пилюка на цілі десятиліття, якщо не століття, заполонили б нашу планету густою темрявою, повертаючи новий льодовиковий період. Звичайно, за таких умов навіть мови не може бути про виживання не тільки людини, але навіть найпростіших форм життя! Додамо, що величезну небезпеку несе з собою не тільки пряме зіткнення, а навіть занадто близький проліт астероїда!

Новини про цю загрозу періодично доходять до широкого загалу. У 2001 році ми були налякані інформацією про астероїд, який нібито загрожуватиме Землі в 2016 році. Протягом кількох тижнів про це досить часто говорилося, але потім все затихло. А не так давно ми дізналися, що 14 липня 2002 року невеликий астероїд промчав повз нас на відстані всього… 100 тисяч кілометрів! «Усього», тому що, беручи до уваги відстань Місяця від Землі (384.700 км), це близько чверті цієї відстані! Що би з нами сталося, якби 14 липня 2002 року цей астероїд пролетів на відстані, наприклад, 50 тисяч км. від Землі чи менше?!… І, звичайно, не можна виключити, що одного трагічного дня нас вразить повідомлення, що в нашому напрямку мчить з неймовірною швидкістю величезна брила скель і заліза! З якими почуттями тоді будемо вдивлятися в небо, рахуючи дні й години, що нам ще залишилися?… А поки що мрією залишається сподівання, щоб людству вдалося тоді – як це показують присвячені цій проблематиці фантастичні фільми – розбити такий астероїд ядерними зарядами на безпечній для Землі відстані!

Цікаво, що саме мав на увазі Господь Ісус, коли він говорив про “зрушення небесних сил” і «страшні та великі ознаки на небі»? Сьогодні Боже Провидіння все ще стежить за нашою земною домівкою (Об. 7,1-3), тому що все ще триває час Благодаті. Але ця охорона вже скоро буде забрана!
Незалежно від участі, яку в спустошенні Землі й знищенні грішників матиме космос, Біблія вказує, що людство загине в першу чергу від своєї власної руки: «І земля буде на знищення з тими, що в ній живуть за плодами їхніх задумів», – йдеться у Слові Божому (Мих. 7,13 – Турк.).

Багато цінної інформації на цю тему ми знаходимо в книзі Об’явлення святого Івана, особливо в шістнадцятому розділі, у віршах від 13 до 21:

• Там написано, що в останні дні сатана (“дракон, змій“) буде надихати своїх земних представників (“звіра” і “лжепророка”), щоб вони зібрали царів усього світу на битву в день великий Бога Вседержителя (Об. 16,13-14);
• Той диявольський задум буде успішним, і в якийсь момент армії світу будуть готові до останньої в історії людства війни. Натхненний текст говорить: «І зібрав їх на місце, що по-єврейському називається Армагедон». Немає жодних сумнівів, що це будуть війська, підготовлені для ядерної війни (Об. 16,16);
• Коли підготовка до цієї війни увійде у фінальну стадію, прийде Господь! – Раптом біблійний текст спрямовує увагу на Небо: «Ось приходжу, мов злодій. Блаженний, хто пильнує і хто береже свій одяг, щоб не ходити голим і щоб не бачили його сором» (Об. 16,15);
• Відразу потім: «Сьомий же Ангол вилив чашу свою на повітря. І голос гучний залунав від небесного храму з престолу, говорячи: Сталося! І сталися блискавки й гуркіт та громи, і сталось велике трясіння землі, якого не було, відколи людина живе на землі… Великий такий землетрус, такий міцний! І місто велике розпалося на три частини, і попадали людські міста… І великий Вавилон був згаданий перед Богом, щоб дати йому чашу вина Його лютого гніву… І зник кожен острів, і не знайдено гір!… І великий град, як важкі тягарі, падав із неба на людей. І люди зневажали Бога за покарання градом, бо кара Його була дуже велика!…» (Об. 16,17-21)!

Ці ж самі події, описані в шостому розділі книги Об’явлення, містять ще інформацію про руйнування земної атмосфери, яка, імовірно, розпадеться в результаті ядерного удару: «Небо відійшло, мов книга-сувій звиваний, і кожна гора і острів із місця свого рушили. І царі землі і вельможі і тисячники і багатії і сильні і всякий раб і всякий вільний сховалися в печерах та скелях гір, і кажуть до гір і до скель: «Упадіть на нас і закрийте нас від обличчя того, хто сидить на престолі, і від гніву Агнця, бо прийшов день великий гніву їхнього; і хто може устояти?» (Об. 6,14-17).

У відповідь на це питання приходять слова апостола Павла зі згаданого вже фрагменту першого послання до Солунян: «…раптово прийде на них загибіль, як біль тієї, що носить у лоні, – і не втечуть» (1 Сол. 5,1-3)! “Війна Бога Всемогутнього”, у християнських колах звана Армагедоном, наповнить неймовірним страхом і тривогою всіх ворогів Всевишнього й принесе їм повну поразку. Уже через Софонію Господь Бог сказав: «Господній день великий близько! Близько, надходить вельми швидко! О голос у день Господній! Навіть сміливець тоді кричатиме гірко! День гніву – день той, день смутку й печалі, день нищення і руйнування, день темряви і мряки, день хмари й густої пітьми, день сурми та бойового крику проти твердинь-міст та проти башт високих. Я наведу на людей лихо; вони, немов сліпі, ходитимуть, бо проти Господа згрішили. Кров їхня розіллється, як порох; тіла їх стануть гноєм. Ані їхнє срібло, ні золото їхнє не зможуть їх урятувати в день Господнього гніву; а вогонь його горливий пожере всю землю, бо він кінець учинить, кінець жахливий усіх землі мешканців» (Соф. 1,14-18 – Хом.)

Разом з Софонією говорить пророк Ісая: «Оце день Господній приходить, суворий, і лютість, і полум’я гніву, щоб землю зробити спустошенням, а грішних її повигублювати з неї! Бо зорі небесні та їхні сузір’я не дадуть свого світла, сонце затьмиться при сході своєму, а місяць не буде вже сяяти світлом своїм… І Я покараю всесвіт за зло, а безбожних за їхню провину, бундючність злочинця спиню, а гордість насильників знижу!» (Іс. 13,9-11 – Огі.)

У війні Армагедону, коли зіткнуться жахливі, руйнівні сили, життя на Землі буде цілком знищено: «Усе винищу з поверхні землі, – говорить Господь; Винищу людей і худобу, вигублю птахів небесних і рибу морську, і спокуси разом з лиходіями; винищу людей з поверхні землі, говорить Господь» (Соф. 1,2-3 – Гиж.).

Але не тільки це. Людина володіє сьогодні настільки жахливими й потужними засобами, що немає ніякого перебільшення в побоюванні, що Земля може бути зміщена зі своєї орбіти!…

Люди запізно зрозуміють, які страшні сили були задіяні в цій війні. Нарешті зрозуміють і те, що вище людської сили сила Божа бореться проти них. Це розуміння спричинить ще більший жах: «Жах, і яма, і пастка для тебе, мешканцю землі! Тоді утікач від крику жаху впаде в яму; і хто вибереться з ями, попаде у пастку; бо вікна з небесної високості розчиняться, і підвалини землі затремтять. Земля зазнає руйнації, земля западеться, земля буде у великому потрясінні. Хитається земля, мов п’яний, і гойдається, наче колиска, і беззаконня її тяжіє на ній; вона впаде, і вже не підведеться. І станеться того дня, покарає Господь військо високих, які на висоті, і царів земних на землі» (Іс. 24,17-21 – Гиж.).

У наведеному вище уривку пророцтва характерною і насторожливою є згадка про “розкриття вікон з небесної високості”, що знову змушує нас дивитися на небо й думати про ті загрози, які можуть прийти з космосу. Аналогічний вираз є в книзі Буття, і пов’язаний він з потопом. Там говориться, що з “відкритих вікон небесних” ринула на землю маса води, яка поклала кінець першому світові (Бут. 7,11). Чи в Армагедоні Всевишній скористається на цей раз космічними снарядами – астероїдами або градом метеоритів? Чи саме про це говорить біблійний текст: «І тяжкий град, завбільшки з талант» (Об. 16,21).

Нарешті-то все закінчиться. Замовкнуть останні відголоски бою, і помре все, що живе (Соф. 1,2-3)! А спустошена в Армагедоні, потоплена в хаосі, вибита зі своєї орбіти Земля буде блукати в космічних просторах («земля буде у великому потрясінні. Хитається земля, мов п’яний, і гойдається, наче колиска»)…

Ми переконані, що спасенних омине Армагедон, чим підтвердиться певний Божий принцип. Як ми пам’ятаємо, перш ніж настала загибель допотопного світу, Ной з родиною був у безпеці в ковчезі! А перш ніж небесний вогонь упав на Содом і Гоморру, Лот також був уже в безпечному місці. Безсумнівно, так буде й тепер, перш ніж вибухне остання війна, народ Божий буде забраний в безпечне місце – в “Дім Отця” (Ів. 14,1-3; 1 Сол. 4,15-17; 1 Кор. 15,50-53; Фил. 3,20-21).

Зв’язування й ув’язнення сатани

Уже раніше було сказано, що до початку Тисячоліття будуть мати місце наступні події:

1) друге пришестя Ісуса Христа, воскресіння й преображення праведних, і взяття їх до “Дому Отця” (Ів. 14,1-3; 1 Сол. 4,13-17; 1 Кор. 15,50-54);

2) “війна того великого дня Бога Вседержителя” (Армагедон), яка принесе загибель усього несправедливого й у непридатність перетворить нашу планету (1 Сол. 5,1-3; Об. 6,14-17; Об. 16,12-21);

3) зв’язування й ув’язнення сатани (Об. 20,1-3).

Про останню з цих подій книга Об’явлення говорить: «І я побачив ангела, що сходив з неба, що мав ключа від безодні та великий ланцюг у своїй руці. І схопив він змія, змія прадавнього, яким є диявол і сатана, і зв’язав його на тисячу років, укинув його в безодню та замкнув, і печатку над ним поклав, щоб не зводив більше народи, доки не скінчиться тисяча років. А після цього він має бути звільнений на короткий час» (Об. 20,1-3 – Турк.).

У цьому місці слід поставити основне питання: яким чином і яким “ланцюгом” буде зв’язаний сатана? – Адже очевидно, що матеріальним ланцюгом неможливо зв’язати духовну істоту! Шукаючи відповіді, необхідно пам’ятати, що книга Об’явлення говорить мовою символів. Для того щоб зрозуміти, що символізує цей “ланцюг”, згадаймо описані вище події:

• Ісус Христос забере на Небо всіх праведників і сатана більше не матиме на них впливу, так як він не має доступу до Неба (див. Об. 12,7-9). Немає ніяких сумнівів, що він хотів би супроводити туди дітей Божих – що дозволило б йому зберегти свій вплив і далі спокушати й обманювати. Однак цього не зможе вже робити. Щоб передати цю реальність, Об. 20,3 повідомляє, що “ангел”, який його знешкодив, “запечатав зверху над ним” (“печатку над ним поклав”), щоб не міг більше шкодити спасенним.
• Відразу після цього вибухне Армагедон (Об. 16,17), у якому загинуть усі неправедні. У результаті цього на Землі не буде ні однієї людини; залишиться на ній тільки сатана і його демони, а також неправедні мертві в гробах!

Ці обставини призведуть до примусової бездіяльності сатани. Той, хто з самого початку спокушував й обдурював людей, коли їх не залишиться, буде бездіяльний – так, як би був зв’язаний найпотужнішим ланцюгом! Тому “ланцюг”, яким буде зв’язаний сатана, ми розуміємо, як ланцюг обставин. У минулі часи деякі держави світу (наприклад, Англія) відправляли своїх в’язнів на безлюдні острови, де вони залишалися одні протягом тривалого часу. Незважаючи на те, що не були прикуті один до одного ланцюгами, вони були справжніми ув’язненими. Це було навіть ефективніше ув’язнення і гірше покарання, ніж в тюремних стінах. Такий в’язень був засуджений на тотальну самотність й у всіх справах мусив справлятися самотужки! Аналогічним чином буде знешкоджений – так, як ніби зв’язаний – сатана.

Однак, на відміну від засланців, яких колись вивозили на острови Тихого океану, серед пишної тропічної рослинності, сатана буде в’язнем на Землі, зруйнованій у результаті Армагедону, у темряві й хаосі, у які вона знову зануриться. Бо таким описують стан нашої планети біблійні вірші:

В Об. 20,3 говориться: “І укинув його в безодню”.

Порівняння віршів Об. 20,3 та Бут. 1,2 наводить на думку, що “безодня” (грецьк. abyssos) вказує на Землю в стані апокаліптичного знищення. На початку, перш ніж Господь Бог створив її красивою Блакитною Планетою, “земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею” (Бут. 1,2). Незадовго до початку Тисячоліття, коли відбудеться знищення нечестивих й остання війна призведе до того, що “кожна гора та острів зрушаться зі своїх місць” (Об. 6,14), коли «зникне кожний острів, і не знайдено буде гір» (Об. 16,20), коли «підвалини землі затремтять», коли «Земля зазнає руйнації, западеться, буде у великому потрясінні», коли «захитається земля, мов п’яний, і гойдатиметься, наче колиска» (Іс 24,17-20), наша планета знову стане «безоднею»! І саме тут, на зруйнованій і темній планеті, протягом “тисячі років” сатана буде оглядати наслідки своєї діяльності, що тривала декілька тисяч років! Бездіяльний через відсутність людей, буде переживати гіркоту своєї поразки, очікуючи на своє остаточне знищення (Об. 20,10)…

У цьому місці варто знову глянути на 24 розділ книги пророка Ісаї, тому що його заключні вірші містять разюче явний натяк на події до, під час і після закінчення Тисячоліття: «І навістить Господь того дня високе військо вгорі та царів земних долі. І їх зберуть докупи і зв’язаних кинуть у яму і замкнуть у темниці і по довгім часі покарають» (в. 21-22).

“День відвідування” – це, без сумніву, Армагедон, у якому запечатана буде доля сатани (“високе військо вгорі” – пор. Еф. 2,2), а також нечестивих людей (“царі земні на землі” – пор. Об. 6,15-17).

Смерть і могила неправедних, як і ув’язнення сатани на спустошеній Землі, – це “зібрання в ямі” й “ув’язнення” на період Тисячоліття. Коли цей період пройде, настане час Страшного суду, після якого всі будуть вкинуті у вогонь геєни (“після багатьох днів будуть покарані”)!

Закінчуючи обговорення цих питань, ще раз хочу перерахувати події, які будуть мати місце до початку Тисячоліття в їх хронологічному порядку:

1. Друге пришестя Ісуса Христа;
2. Воскресіння всіх праведних у бездоганних, безсмертних тілах та преображення праведних, яких живими застане пришестя;
3. Взяття всіх праведних у Дім Батька;
4. Війна Армагедон – винищення беззаконних і порушення природного порядку нашої планети;
5. Ув’язнення сатани (як наслідок вищевказаних подій) на порожній, зруйнованій Землі.

ІІ. Події в період тисячоліття

Благословенний результат першого воскресіння

Ми вже говорили, що перше воскресіння відбудеться в день другого пришестя Ісуса Христа і що в ньому матиме частку тільки Божий, виправданий кров’ю Спасителя, народ. Тоді Божі діти, воскреслі з мертвих й одягнені в безсмертя, назавжди будуть звільнені від загрози смерті:

• То на цей день, як день відплати, указав Господь Ісус, коли сказав: «тобі бо віддасться в день воскресіння праведних» (Лук. 14,14);
• Апостол Павло сказав: «І коли це тлінне одягнеться в нетління, а це смертне одягнеться в безсмертя, тоді збудеться написане слово: «Смерть поглинута перемогою. Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, смерте, жало?» (1 Кор. 15,54-55);
• Саме такий зміст містить також вірш з книги Об’явлення, де говориться: “Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресінні. Над ними друга смерть не матиме влади, але вони будуть священиками Бога й Христа, і царюватимуть з ним тисячу років” (Об. 20,6).

А що з рештою?

Яка доля чекає всіх неправедних, як тих, що від століть спочивають у могилах, і тих, які загинуть в Армагедоні? – А чи є для них яка-небудь надія? А також, чи будуть вони нести відповідальність перед Богом за свої погані вчинки?

Біблія не мовчить про їх долю.

В останній книзі Святого Письма говориться, що вони воскреснуть після Тисячоліття: «А інші померлі не ожили, аж поки не скінчиться тисяча років» (Об. 20,5). На жаль, це не буде радісне воскресіння врятованих дітей Божих, але воскресіння невірних грішників на страшний Суд, під час якого Христос-Суддя (Дії 17,31) оголосить їм суворий вирок і кине їх у вогонь геєни (Об. 20,12-15)!

Події в небі – частка праведних

Часто задається питання, навіщо Ісус Христос забере всіх праведників на небо? А також, чим вони будуть займатися протягом Тисячоліття? А деякі намагаються з’ясувати, чи Тисячолітнє Царство буде чимось відрізнятися від вічного Царства Божого?

На перше з цих запитань відповів у Євангелії від Івана 14,1-3 сам Господь Ісус. Він забере спасенних до нашого Небесного Батька. Божі діти підуть з Землі, яка стала їх тимчасовою домівкою, до свого справжнього дому в Небесах! Кожен, хто хоч раз у житті після довгої розлуки повертався в рідний дім, може собі уявити радість спасенних людей, які з доріг та бездоріжжя світу, скривджені і змучені, розчаровані і втомлені, повернуться до Того, який є Любов’ю, що їх очікує ! – Там дивитимемося в обличчя Отця, там перебуватимемо разом з Ісусом Христом й Ангелами Божими, прославляючи нашого Творця й Спасителя! І там ми знайдемо справжнє щастя, тому що – як це сказав Ісус – ми не належимо до Землі, але до Неба (“…бо вони не від світу, як і я не від світу…” – Ів. 17,14; Ів. 15,19)!

Однак у період Тисячоліття праведники не тільки будуть радіти зі свого спасіння. Слово Боже відкриває, що вони будуть також брати участь у деяких важливих заходах, пов’язаних з підготовкою до Суду, який відбудеться після Тисячоліття. У зв’язку з цим у двадцятому розділі книги Об’явлення ми читаємо: «І бачив я престоли та тих, хто сидів на них, і суд їм був даний, і душі стятих за свідчення про Ісуса й за Слово Боже, які не вклонились звірині, ані образові її, і не прийняли знамена на чола свої та на руку свою. І вони ожили, і царювали з Христом тисячу років. А інші померлі не ожили, аж поки не скінчиться тисяча років. Це перше воскресіння. Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресінні! Над ними друга смерть не матиме влади, але вони будуть священиками Бога й Христа, і царюватимуть з Ним тисячу років» (Об. 4,6).

З наведеного вище фрагменту випливає, що воскреслі в першому воскресінні, у період Тисячоліття будуть наділені особливими привілеями та важливими обов’язками:

• отримають право суду,
• вони будуть священиками Бога й Христа,
• будуть царювати з Христом.

Що криється за кожним з цих термінів?

Ті, кому був даний суд

«І бачив я престоли та тих, хто сидів на них, і суд їм був даний, і душі стятих за свідчення про Ісуса й за Слово Боже, які не вклонились звірині, ані образові її, і не прийняли знамена на чола свої та на руку свою. І вони ожили, і царювали з Христом тисячу років» (Об. 20,4).

Очевидно, що суд, про який говорить цей вірш, не покликаний вирішувати питання про спасіння чи засудження людей, так як це питання буде вирішене вже заздалегідь. Для тих, хто в день другого пришестя Ісуса Христа не воскрес із мертвих, не преобразився й не був забраний в “Дім Отця”, не має вже жодної надії (Об. 20,6)!

Тож у чому полягає суд в період Тисячоліття – яка його мета і функція?

На щастя, ми не приречені тут на здогадки. Про цей майбутній суд і питання, якими він буде займатися, писав також апостол Павло: «Хіба не знаєте, що святі будуть світ судити? А коли ви будете світ судити, то чи ж не достойні ви судити куди менші справи? 3 Хіба не знаєте, що ангелів будемо судити?» (1 Кор. 6,2-3).

Інформація, що міститься в Об’явленні та Посланні до Коринтян 6,2-3, велить прийняти, що:

• у період Тисячоліття відбудеться суд;
• суддями тоді будуть спасенні люди;
• підсудними будуть упавші ангели (пор. Юди 6) і неправедні люди.

Досі, однак, ми не знаємо, у чому буде полягати цей особливий суд, до яких цілей він буде покликаний. Ми не знаємо також, який матеріал будуть оцінювати спасенні, щоб на його основі грамотно висловитися з приводу упавших ангелів і неправедних людей. На ці та подібні питання ми знайдемо відповідь прямо зараз.

Щоб судити, необхідно ознайомитись!

Першою умовою, яка повинна бути виконана, щоб у якій-небудь справі обрати чітку позицію й оцінити поведінку задіяних у ній людей (або ангелів), є докладне ознайомлення з цією справою і всіма пов’язаними з нею людьми та обставинами. Тож, якщо спасенні мають “судити світ” і “судити ангелів”, то конче необхідно, щоб вони ознайомилися з усім тим, що стосувалося неправедних людей і впавших ангелів – усього їх життя – отже, думок, слів, бажань та вчинків! Вони повинні пізнати цілу драму гріха і всіх акторів цієї драми…

Згадані біблійні вірші чітко показують, що саме так і станеться, – що в період Тисячоліття Господь Бог «відкриє Свої архіви». Спасенні отримають доступ до всього їх вмісту й дізнаються всю історію гріха. Це буде неймовірний доказово-судовий матеріал. Уся історія гріха, його початок й ескалація в Небі і на Землі, і всі беззаконня, явні і приховані, злих духів і людей будуть розкриті й відкриті перед спасенними!…

Це такий Божий документальний фільм.

Біблія чітко підтверджує, що під час страшного Суду дійсно відбудеться проекція такого “фільму”. Ось сцена страшного Суду, зображена в книзі Одкровення: «І я побачив мерців, малих і великих, що стояли перед Богом. І книги відкрилися, і інша книга відкрилася, яка є книгою життя. І суджено мерців, як записано в книгах, за їхніми ділами. І море віддало мерців, що в ньому, і смерть, і ад віддали мерців, що в них, і кожний дістав суд за своїми вчинками» (Об. 20,12-13).

Біблійний текст говорить про “книги”. Однак цей термін не слід розуміти буквально й асоціювати з книжками чи записниками, у яких зберігаються різні людські вчинки (пор. Мал. 3,16). У тексті, скоріше, виражено загальне правило, що стосується закріплення й зберігання інформації. Для древніх усе, що було написано, закріплено в книгах, було вірним свідченням минулого. Одне з прислів’їв говорить: “Що написано пером, не вивезеш і волом!”.

Сьогодні всі події, які прагнемо зберегти, ми записуємо (зберігаємо) на аудіо, відео обладнанні. Особисто я думаю, що Божі “фільми” з людського життя фіксують не тільки зображення й звук, а також справжні емоції, наміри й прагнення, навіть ті, що дуже ретельно приховані!…

Зрозуміло, що під час тисячолітнього суду також будуть розкриті всі справи, пов’язані з утисками і переслідуваннями Церкви протягом століть. Про це говорить текст Об. 20,4, де сказано про праведних, загиблих через свою вірність, які «звіщали Слово… і не поклонилися звірові, ані образові його, і не прийняли ознаки на чоло своє і на руку свою. Вони ожили і царювали із Христом тисячу літ». І це вони тепер отримають “право суду” – будуть дізнаватися й оцінювати людські стосунки, наміри і вчинки.

Усе вказує на те, що в період Тисячоліття буде знята завіса таємниці, яка в земному житті не дозволяла бачити всі питання в їх реальній формі й повному обсязі. Спасенні будуть введені в історію світу й пізнають усе, що пов’язано з падінням ангелів та гріховністю людей. Не забуваймо також, що серед спасенних будуть ті, що померли на початку існування світу, а також ті, хто жили в давнину, у середні віки і в наступні століття. Для них світові події та дії Божого Плану Спасіння, як і трагічні, заплутані долі народу Божого, – це “закриті книги”. Щоб вони могли з ними ознайомитись, “книги” ці будуть відкриті!

Таким чином, спасенні пізнають походження, дії й справжній розмір зла на Небі й на Землі. Як же мало ми знаємо до сих пір з цього питання!? Так само небагато знаємо, що відбувається за кулісами діяльності сатани – про його реальну участь у різних земних подіях і про руйнівний вплив на долю окремих людей. Чи ж не про наші теперішні, обмежені пізнання говорить апостол Павло: «Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я» (1 Кор. 13,12)?

Повне пізнання, яке отримають спасенні, дозволить їм судити людей і ангелів, які згрішили. Очевидно, що цей суд не буде основою для прийняття рішення про спасіння одних і покарання інших. Тому що в той час силою Божого вироку питання порятунку або засудження всіх людських істот, а раніше також ангельських, буде вже вирішено (пор. Юди 1,6; Об 12,12)! Що до людей, то всі ті, хто мав частку в першому воскресінні, у день другого пришестя Ісуса Христа вже ніколи не помруть, а ті, хто не воскресли тоді, вже приречені на знищення (“друга смерть”). І в цьому нічого вже не зміниться. Тому ми розуміємо, що суть суду, який вершитимуть спасенні в період Тисячоліття, полягатиме в розумінні обґрунтованості Божого вироку – правильності всіх прийнятих Ним рішень!

Вражаючим є те, що, хоча всі суди та рішення Бога, “Судді всіх” (Євр. 12,23), цілком справедливі і святі, і не можливо, щоб хтось їх перевіряв чи затверджував, Всевишній вирішив, що для участі у Своїх судах допустить свій вірний народ! Зрозуміло, що не для затвердження Своїх думок, але для їх підтвердження! Він є Всевишнім Законодавцем і Суддею! Однак діти Божі, пізнаючи справедливість Його вироків, можуть славити свого Творця й оголосити, що усі Його рішення правильні, святі й добрі! Це, безсумнівно, дуже важливий фактор, що створює гармонію й сприяє вічному блаженству спасенних людей!
Не в перший раз Творець закликає людей на суддів, щоб вони підтвердили правильність Його суджень і прийнятих в різних питаннях рішеннях. Не вперше представляє таким суддям Свою діяльність на користь і благо людей, розкриває людську невдячність і погану поведінку. Не перший раз закликає, щоб вони обрали позицію у справі.

У п’ятому розділі пророцтва Ісаї, у відомій пісні про виноградник, Господь Бог описує Свої старання для ізраїльтян. Він зробив для них все, щоб вони у достатку, спокійно та безпечно жили на своїй землі. На замін Він очікував законослухняності та праведної поведінки… Та, на жаль, вони не виправдали Його сподівань: «і чекав, що родитиме він виноград, та він уродив дикі ягоди» (Іс. 5,2); «Сподівавсь правосуддя, та ось кроволиття, сподівавсь справедливости Він, та ось зойк» (Іс. 5,7). Унаслідок цього виноградник потрапив на Його суворий суд: «Розберу його огорожу, нехай його пустошать! Повалю його мур, нехай його топчуть! Я залишу його пусткою: не будуть його ні обрізувати, ні обкопувати більше, і зійдуть на ньому будяки й тернина. Та й хмарам повелю я не пускати більше дощу на нього» (Іс. 5,5-6).

Право суду над Ізраїлем належало тільки Господу; у силу укладеного заповіту Він був їхнім Богом і вони були Його власністю. Покарання, яке прийшло на них, було Ним раніше передбачено, але настало у свій час.
Та ось Всевишній закликає людей, щоб разом з Ним зробили суд: «Отож, мешканці Єрусалиму й мужі Юдеї, розсудіть між мною та моїм виноградником! Що ще я мав був учинити виноградникові моєму, а не вчинив? Чому, коли я сподівався, що вродить добрі грона, він уродив лише кислі?» (Іс. 5,3-4)

Усе вказує на те, що в період Тисячоліття Господь Бог зробить так само. Відкриє всі справи і представить всі докази того, говорячи спасенним: “Розсудіть між мною і кожною людиною! Ну що ще потрібно було зробити, чого Я не зробив?! Розсудіть між мною і між кожним впавшим ангелом! Що ще слід було зробити, чого Я не зробив?!”

Підготовка до Страшного суду

Суд у період Тисячоліття буде також підготовкою до страшного Суду, який має відбутися одразу після завершення тисячі років, коли то в останній раз зберуться всі люди, де також (і це дуже трагічно!) в останній раз зберуться близькі собі люди! І тому правильним є, щоб праведні, перш ніж побачать відкинутих своїх родичів і друзів, перш ніж вони почують страшний вирок, який оголосить над ними Христос-Суддя, перш ніж вони побачать їх смерть в “озері, що горить вогнем і сіркою” – були готові до цього, переконані в їх провинах та в правильності трагічної відплати, яка на них впаде.

Як ми пам’ятаємо, у день другого пришестя Ісуса Христа відбудеться поділ людей: одні будуть забрані, а інші залишаться на землі (Мат. 24,40; Лук. 17,34). Це розділення буде найбільшою трагедією залишених, але також буде приводом для смутку спасенних. Особливо в ситуації, коли сподівалися, що вони будуть спасенні разом зі своїми близькими. У свою чергу, багато праведників померло в той момент, коли найближчі їм люди – мати, батько, брат, чоловік, дитина – перебували у вірі. Прощаючись з ними, були впевнені, що всі разом зустрінуться в день воскресіння праведних. Але потім їх близькі занедбали своє духовне життя, відійшли від Господа і, як наслідок, втратили спасіння. Скільки ж спасенних марно будуть побиватися за своїми близькими?!…

Тисячолітній суд пояснить усе. Там можна буде побачити, скільки любові, милосердя й терпіння виявляв Господь до грішників, як Він був ними злегковажений і, врешті-решт, відкинутий. Цей суд покаже невиправність людей, які відкинули Його милість, і лукавство тих, що зловживали благодаттю. Тисячолітній суд, а отже, і можливість пізнання кожного конкретного випадку і всіх причин такого стану речей відповість на всі питання, прояснить усі сумніви й ліквідує всяку розгубленість! Хоча ще й не ліквідує смуток… Цей зникне тільки тоді, коли згасне “озеро вогню і сірки” і народ Божий буде на Новій Землі. Це тільки тоді Господь Бог «витре кожну сльозу з очей їхніх; і смерти не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше, бо все попереднє минуло» (Об. 21,1-4).

Священики бога і христа

«Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресінні. Над ними друга смерть не матиме влади, але вони будуть священиками Бога й Христа і царюватимуть з ним тисячу років» (Об. 20,6).

Великою допомогою для правильного розуміння ідеї та функції священства спасенних в період Тисячоліття є погляд на сутність священства й роль священиків у житті Божого народу в патріархальну епоху, у дні Ізраїлю, а також у новозавітному євангельському періоді.

Виявляється, що термін “священство” у кожному з цих періодів розумівся по-різному, а “священики” – не завжди їх навіть так називали – по-різному виконували доручене їм служіння.

1. У патріархальну епоху існувало насамперед родинне священство. Дії патріархів, описані в книзі Буття, говорять про те, що Авраам, Ісаак та Яків, мандруючи по землі ханаанській, споруджували жертовники (Бут. 12,7-8; Бут. 13,18; Бут. 26,25; Бут. 33,20) і на них приносили жертви (Бут. 22,7.9; Бут. 31,54; Бут. 46,1). У своїх сім’ях вони представляли Бога, звершували культ (Бут. 17,23-27), дбали про дотримання заповідей (Бут. 35,1-4), навчали Закону Божому (Бут. 18,17-19). Особливим випадком того часу є “священик Бога Всевишнього” Мелхіседек (Бут. 14,18), який так само, як Ісус Христос, “не служив біля жертівника” (див. Євр. 7,13-15), але виніс хліб і вино. У Новому Заповіті це символи Тіла і Крові Ісуса Христа (1 Кор. 11,23-26)…

2. Священики Левитського обряду були прив’язані до земного храму, у якому звершували служіння, що полягало в жертвопринесеннях тварин. Призначені, щоб бути посередниками між Богом і людьми, вони були – як окреслюють словники біблійного богослів’я – “міністрами культу, хранителями священних традицій, представниками Яхве, які передавали народу істину”. В основному їх служіння здійснювалось у двох напрямках (Євр. 5,1-2):
– від імені грішників зверталися до Бога про милість і через принесення жертви за гріхи примиряли народ з Богом;
– ототожнюючи себе зі слабкими й недосконалими, навчали, утішали й духовно підтримували народ. Виступали вони як “знатоки Слова” (Ос. 4,6; Мал. 2,7), навчали народ “розбирати, що святе й що несвяте, та вияснювали йому, що чисте й що нечисте” (Єз. 44,23). Виконували також роль суддів (Втор. 17,8-13). Священство за левитським чином зосереджено на храмі Яхве, було ієрархічне, а первосвященики та священики виконували свою службу на підставі закону спадкування.

3. Служіння Ісуса Христа як Первосвященика за чином Мелхіседека, про яке докладно пише автор Послання до Євреїв, було іншого характеру. На відміну від інших священиків, Він не був з коліна Левія. Його служіння не було пов’язано з земним храмом (“не служив біля жертовника” – Євр 7,13), а Священиком став «не за законом тілесної заповіді, а за силою життя нетлінного» (Євр. 7,16). Священство Ісуса Христа, передбачено в пророцтвах та представлено в служінні жертвопринесень, що здійснювалося в земному храмі (Євр. 10,1-9), полягає насамперед у Жертві, у яку заради нашого спасіння віддав Себе самого на Голгофі! Однією Жертвою взяв на себе гріхи багатьох (Євр. 10,10-18; пор. Мат. 26,28) і широко відкрив нам двері до Отця (Євр. 10,19-22). Після Свого воскресіння, як Первосвященик за чином Мелхіседека, він сидить “праворуч величі на висоті” (Євр. 1,3), піклуючись про Свою Церкву.

4. Загальне священство народу Божого. Уже в месіанському, 66 розділі пророцтва Ісаї, що пророкував величну справу проповіді Євангелія всім народам землі (Іс. 66,19-20), у результаті чого навернеться багато язичників, Господь Бог говорить: «І з них Я візьму собі священиків і левітів» (Іс. 66,21). Хто ці “священики” і “левіти” і в чому полягає їх священицьке служіння? – Відповідь на це питання вже на початку християнської ери дав апостол Петро, коли писав відродженим “від води і духа” (Ів. 3,3-8) дітям Божим: «А ви – рід вибраний, царське священство, святий, обраний народ, щоб звіщати чесноти того, хто вас покликав із темряви до дивовижного його світла» (1 Пет. 2,9). Звіщення “чеснот” Бога та Ісуса Христа – це проповідь Євангелія. Це завдання виконують віруючі священики Нового Завіту протягом усього Євангельського періоду! На цю тему апостол Павло пише в 2 Кор. 5,17-20: «Тому, коли хтось у Христі, той – нове створіння. Старе минуло, настало нове. Усе ж від Бога, який примирив нас із собою через Христа і дав нам службу примирення. Бо то Бог у Христі примирив собі світ, не враховуючи людям їхніх переступів, поклавши в нас слово примирення. Ми ж посли замість Христа, немов би сам Бог напоумлював через нас. Ми вас благаємо замість Христа: Примиріться з Богом! Того, хто не знав гріха, він за нас зробив гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в ньому» (Хом.).

Те, що вище було сказано про священиків та їх служіння в різні періоди історії Божого народу, дозволяє розглянути це питання в більш широкому контексті. Так як правдою є, що в будь-який час існували священики, виконуючі своє служіння, фактом також є, що в окремі періоди служіння священиків було різним. Якщо ортодоксальні євреї священство асоціювали виключно зі служінням у земному храмі, у якому священики приносили жертви з тварин, їжі, напоїв, кадила, то, наприклад, для католика священиком є висвячений ксьондз, який на церковному вівтарі складає “безкровну жертву” (месу). Але біблійні християни повинні розуміти це питання в значно ширшому контексті. Звичайно, у служінні священиків різних епох є дотичні точки: усі вони були покликані проповідувати велич і святість Бога, Його Закон і правду, Його Слово, Його милість і благодать. Однак роблять це по-різному.

Священики Нового Завіту – це вірні слуги, які проповідують Божу милість і Боже спасіння людям, які погрузли в темряві несвідомості та гріха. Це віруючі, які жертвують самими собою, своїми талантами й дарами для Бога, що в небі, і для розвитку Його Церкви, що на землі. У цьому сенсі апостол Павло вважає віру й відданість дитини Божої за “жертву і дар” (Фил. 2,17). Також матеріальну допомогу, яку надали йому Филип’яни, називає «ніжним запахом, милою жертвою, приємною Богові». (пор. Фил. 4,18). Для апостола все християнське життя є важливим священицьким служінням, а тому закликає вірних: “повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу” (Рим. 12,1).

Священики – в Небі?! …

Згідно з тим, що написано в книзі Об’явлення 20,6, священицьке служіння спасенного Божого народу буде звершуватися протягом “тисячі років”. – Якого роду буде це служіння і що в зв’язку з цим робитимуть спасенні? Адже очевидно, що це буде не служіння, що полягає в старозавітних жертвопринесеннях. Так само, як не буде це служіння проповіді Євангелія спасіння – позаяк відбуватиметься це вже після закінчення часу Благодаті.

Усе вказує на те, що суттю священицького служіння народу Божого в період Тисячоліття буде прославлення Єдиного Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа перед усім Небом. Це вписується в слова апостола Петра, що ми, як «рід вибраний, царське священство, святий, обраний народ», покликані «звіщати чесноти того, хто нас покликав із темряви до дивовижного його світла»! Спасенні не будуть закликати людей до покаяння, але вони будуть славити Господа за своє спасіння!

Уже раніше було сказано, що період Тисячоліття буде часом пізнання історії Землі, а особливо дій Єдиного, який протягом усієї історії закликав, виховував і вів до спасіння Своїх дітей, опікуючись ними у складних мінливих земних умовах. Спасенний народ Божий, починаючи від праведного Авеля до останнього новонаверненого в період Євангелії, буде згадувати свій досвід, з радістю прославляючи доброту та велич, милість, благодать і силу свого Бога, і Господа Ісуса Христа. І так, як колись у земному храмі, левити та священики, музиканти і співаки, прославляли Господа: «бо Він добрий, бо на віки Його милосердя», і тоді «Господній дім сповився хмарою Господньої слави» (2 Хрон. 5,13; пор. 1 Хрон. 6,16-34; 1 Хрон. 15,16-25; 1 Хрон. 29,20-31), також в Божих Небесах в період Тисячоліття буде лунати потужний хор слави і хвали!

Але у священицькому служінні в період Тисячоліття необхідно відзначити ще один важливий аспект. Свідчення спасенних людей може мати значення для всіх істот, що населяють Небеса, які вже давно спостерігають за протистоянням між Богом і сатаною. Про це говорять різні біблійні тексти, розміщені у всьому Святому Письму:

• «Але я думаю, що Бог поставив нас, апостолів, останніми, наче приречених на смерть, – адже ж ми стали видовищем для світу, – і ангелів, і людей» (1 Кор. 4,9);
• «Мені, найменшому з усіх святих, дана ця ласка – благовістити між поганами незбагненне багатство Христове, просвіщати всіх, у чому полягає служіння таємниці, що од віків була схована в Богові, який усе створив через Христа; аби могла тепер виявитися через церкву начальникам і володарям на небі різноманітна Божа премудрість, (Еф. 3,10)!

Слід мати на увазі, що народ Божий стане в період Тисячоліття перед небесними істотами, як живе свідчення любові, ласки й благодаті Бога і Ісуса Христа, розповідаючи про те, ким в земному житті був для них Господь, скільки турботи, милосердя і допомоги вони отримали від Нього. Особисто я не сумніваюся, що саме такий зміст мають слова книги Одкровення 20,6.

У цьому контексті цікаво звучать слова адвентистського публіциста, доктора Захарія Лико, який, зайнявши позицію стосовно священства врятованих людей, писав: “… праведні, що знаходяться в домах Господніх, будучи очевидцями земної драми гріха і випробувань віри, будуть активно брати участь в програмі божественної дидактики космосу. Перебуваючи на Землі, жили у важких побутових умовах, в жорсткій, непримиренній боротьбі добра і зла, в якій не займали позиції тільки глядачів, але і борців за Божі ідеали. По милості Божій здобули перемогу над гріхом і в день пришестя, стали учасниками есхатологічних благ. Їх свідчення матиме важливу роль у розвитку величних справ Божих серед розумних істот всесвіту. У цьому сенсі Біблія називає викуплених «священиками Бога і Христа», співучасниками правління Христа…” (З. Лико, Вивчення Святого Письма, с. 797).

Питання “царювання”

Перш ніж будемо говорити про царювання з Христом протягом Тисячоліття, спочатку кілька загальних зауважень про “Царство” і “царювання” Божих дітей.

– Коли говориться про “Царство Небесне” (Мат. 5,19), або “Царство Боже” (Мат. 6,33), чи “Царство Сина” (Кол. 1,13), першою й найчастішою категорією є ВІЧНІСТЬ, а отже, і стан спасіння, радості і щастя на Новій Землі. Такий схематичний підхід, однак, є дуже неточним і дуже заплутаним, оскільки обминає земний період “Царства Небесного”, яке ось уже майже дві тисячі років існує й діє на Землі!

Звичайно, як Божий народ Нового Завіту, ми з тугою “очікуємо усиновлення, відкуплення нашого тіла” (Рим. 8,23; 1 Кор. 15,50-54) і настання вічності, яка була і є предметом надій і прагнень народу Божого всіх часів (Євр. 11,13-16.39-40).

Але “Царство Небесне”, про яке Господь Ісус сказав юдеям, що “воно між вами є” (Лук. 17,20-21) – це СЬОГОДНІШНЯ ДУХОВНА ДІЙСНІСТЬ. – В особі Сина Людського “Царство Небесне” прийшло у світ (Лук. 11,20), а його Цар – Ісус Христос (Об. 19,16; 1 Кор. 15,25) – оголосив принципи, на підставі яких люди можуть стати громадянами цього Царства (пор. Лук. 18,17): «Якже спитали його фарисеї, коли прийде Царство Боже, він відповів їм: “Царство Боже прийде непомітно; ані не скажуть: Ось воно тут! – або: Он там! – бо Царство Боже є між вами» (Лук. 17,20-21 ).

Існуючи в суворих земних умовах, “Царство Небесне” (Мат. 13,2430.36-43) бореться з багатьма труднощами, а його громадян зустрічають численні нещастя та утиски: образи й висміювання, ненависть та переслідування, і навіть убивств (2 Сол. 1,4-5; Об. 1,9). Але вони також отримують чудові перемоги над власною слабкістю, над лукавством інших людей і над сатаною (Дії 14,22; 2 Пет. 1,10-11; пор. 2 Кор. 4,6-18; 4,7). Сила і можливості громадян Царства Небесного, особливо розкриваються в місіонерській діяльності, яка є будівництвом Царства Божого. У першому посланні апостола Петра 2,9 говориться: «А ви – рід вибраний, царське священство, святий народ, обраний народ, щоб звіщати чесноти того, хто вас покликав із темряви до дивовижного його світла». Проповідь Євангелія й проголошення принципів Божественної Істини одночасно є руйнуванням усього того, що чужим є для Бога і що є перешкодою на шляху до спасіння. Просте, зрозуміле й конкретне вчення Святого Письма показує всю марність і слабкість небіблійних поглядів і переконань: «бо зброя нашої боротьби не тілесна, а сильна в Бозі на знищення твердинь; ми руйнуємо задуми і всяку гордість, що повстає проти Божого пізнання і полонить усяке знання на послух Христові» (2 Кор. 10,4.5); «А переможцеві, який зберігає мої діла до кінця, дам йому владу над поганами; він пастиме їх залізною палицею, і вони, як череп’яний посуд, будуть розбиті» (Об. 2,26-27).

У той момент, коли закінчиться проповідь Євангелія й до Царства Небесного увійде останній з його громадян, а Отець пошле Сина, щоб він воскресив з мертвих праведних і привів до Нього із Землі на термін “тисячу років” усіх Його дітей, тоді почнеться останній етап “царювання” спасенних з Христом.

«Вони ожили і царювали з Христом тисячу років».

Вірш Об. 20,4 не залишає сумніву в тому, що в період Тисячоліття все ще буде тривати Царство Христове. Думка, яку висловлює апостол Іван, співпадає зі словами апостола Павла, який у 15 розділі першого Послання до Коринтян пише, що Ісус Христос передасть Царство Отцю тільки тоді, коли остаточно завершиться велика боротьба зі злом. Значить, це відбудеться після Тисячоліття, коли сатана разом зі своїми демонами й неправедні люди будуть знищені у вогняному озері (Об. 20,14-15); коли буде знищена також смерть!

Знищення всякого зла, а також смерті буде не лише остаточним тріумфом Ісуса Христа, але й остаточним звільненням Всесвіту від зла і всіх його наслідків. Коли це станеться, непереможний Цар, якому Отець після воскресіння Його з мертвих і віддав усі повноваження і всю повноту влади (Мат. 28,18), передасть царство Богові й Отцеві:

«А потім – кінець: коли передасть царство Богові й Батькові, коли знищить усяку владу і всяке панування та силу. Бо йому належить царювати, доки не покладе всіх своїх ворогів йому під ноги. Останній ворог, який буде знищений, – це смерть, бо все підкорив йому під ноги. Коли ж каже, що все вже підкорене, то ясно, що це за винятком того, хто підкорив йому все. Коли ж підкорить йому все, тоді й сам Син підкориться тому, хто підкорив йому все, щоб був він Богом – усім і в усьому» (1 Кор. 15,24-28).

Але вже тисячу років раніше, з моменту другого пришестя Ісуса Христа, коли зібрані “на війну того великого дня Вседержителя Бога” (Об. 16,14) нечестиві народи загинуть в страшному катаклізмі, диявол і його демони будуть в’язнями на зруйнованій Землі, а зодягнені в нетління й безсмертя праведники взяті до Бога, усі справи будуть віддані в розпорядження Христа-Царя, і настане час Його особливого царювання зі спасенними.

Малюючи цю нову, зовсім іншу, ніж у земному житті, ситуацію, цитований вже Захарія Лико писав: “Історія світу завжди під Божим контролем. З рації того, Господь править світом, якого Він є Творцем і Управителем – проте не в тій мірі, що виключає вільні дії людей і земних духовних сил, яким Бог віддав Землю у володіння на період дочасного порядку світу. Навіть тоді, коли Бог був змушений втручатися у земні справи, Він керувався любов’ю до світу та окремої людини. Також, реалізуючи Свій план спасіння, не відміняв цілком вільної дії людей і демонів. Сьогодні, з огляду на повну зневіру людей у стабільність та ефективність дочасного світового порядку, а також максимальне поширення беззаконня, подальший хід земних справ перейде під пряме керівництво Христа…” (З. Лико, Вчення Святого Письма, с. 795).

Дійсно, панування Ісуса Христа в Тисячолітті є цілковитим! Ворожі сили зла – сатана зі своїми демонами і солідарні з ними неправедні люди – були утихомирені; “зібрані разом, як в’язні в темниці {…} замкнені у в’язниці” (Іс. 24,21), чекають уже тільки на суд і страту (в. 22). Локалізоване на крихітній планеті, що знаходиться в стані хаосу, зло вже не матиме жодного впливу на діяльність непереможного Христа й спасенних Ним людей! Не буде своєю отрутою наповнювати небесну атмосферу Царства Христового!

І тоді домінуючим почуттям буде радість спасенних людей! – Звільнені від диявольських спокус і людських переслідувань, від земних, схильних до гріха і податливих на хвороби і страждання тіл; НАРЕШТІ ВІЛЬНІ Й ПОВНІСТЮ ЩАСЛИВІ!

А до того ще відкриються перед ними нові горизонти. Вони зможуть пізнати речі досі закриті й отримають прямо неймовірні можливості! І тоді, як священики, будуть проповідувати велич і славу Бога і Христа-Царя, а вивчаючи походження та історію зла й історію спасіння, як співсудді, будуть готуватися до останнього акту трагедії гріха – до дня Страшного Суду.

ІІІ. Події після тисячоліття

“Тисяча років” – незалежно від того, чи цей біблійний термін буквально означає тисячу років, або період іншої тривалості – рівною мірою стосується всіх персонажів, представлених в 20 розділі Об’явлення:

• сатана буде зв’язаний “на тисячу років” і протягом усього цього періоду буде “ув’язненим в безодні” (Об. 20,1-3);
• усі праведні “ожили і царювали з Христом тисячу років” (в. 4, 6);
• “решта з померлих”, як і раніше, покояться у своїх могилах, вони “не ожили, поки не закінчиться тисяча років” (в. 5).

Коли Тисячоліття закінчиться, на Землі та навколо неї пройдуть фінальні, апокаліптичні події, які не тільки завершать трагічну історію роду людського, але і в більш широкій перспективі завершать історію бунту сатани та його ангелів і неправедних людей! Тоді непереможний Цар, Ісус Христос остаточно “покладе всіх своїх ворогів під ноги свої”, “знищить смерть” і “віддасть владу і царство Богові й Отцеві” (1 Кор. 15,24-28). І тоді почнеться ВІЧНІСТЬ!

Погляньмо по черзі на всі події, які ще мають настати.

Воскресіння неправедних

Вірш Одкровення 20,5: «А решта мертвих не ожила, поки скінчиться тисяча років» містить два простих факти: (1) по-перше, що ніхто несправедливий не встане до кінця цього періоду; (2) наступне, коли закінчиться тисяча років, Земля заповниться мільярдами воскреслими для суду, невиправними грішниками. Завдяки цьому сатана буде “звільнений на короткий час”.

У якому вигляді повстануть з могил неправедні? Чи це будуть їхні земні тіла, у яких були поховані в могилу? Або якісь інші?

Якщо б ми допустили, що це будуть їхні колишні, земні тіла, ми зіткнулись би з декількома складними питаннями.

Перше – це справа їх біологічного існування. Адже люди воскреснуть на Землі, яка протягом тисячі років була занурена в хаос – Землі, поверхня якої під час Армагедону була повністю зруйнована; гори й острови були зрушені зі своїх місць і зникли (Об. 16,20). Сама планета, імовірно, зміщена зі своєї орбіти в результаті жахливого вибуху (Іс. 24,19), буде хаотично рухатися в просторі. Крім того, і це основне, в Армагедоні зникне земна атмосфера (Об. 6,14) – що врешті зробить неможливим будь-яке біологічне існування!
Наступна справа – це підготовка неправедних до нападу на “табір святих” (Об. 20,8-9). Яким чином ці люди, якби вони отримали свої попередні земні біологічні тіла, могли б до цього підготуватись? Звідки і яку вони візьмуть зброю? Невже вони мали б тільки побудувати промисловість й виробляти всілякі засоби знищення?… І скільки на це б їм знадобилося часу, враховуючи, що на початку мали б лише голі руки?!… А слід пам’ятати, що для цих подій у книзі Об’явлення не передбачено якогось тривалого часу (“…А після цього він має бути звільнений на короткий час” – Об. 20,4).

Але є ще одна, можливо, найсуттєвіша справа: в описі цих кінцевих подій, як в книзі Об’явлення, так і в Євангеліях, явно видно, що між нечестивими й сатаною так само, як між нечестивими й Христом, існує повний контакт! – Бо якщо безбожні підуть в атаку на “Табір святих” (який все ж є Духовною Дійсністю!), то вони повинні мати здатність бачити цю духовну дійсність!… Усе вказує на те, що також їх контакт з сатаною є прямим і повним, як і те, що це він особисто підбурить їх до цього нападу… Пам’ятаймо також, що Господь Ісус представляє Судний День, як день, у якому не тільки Він і спасенні будуть мати між собою повний контакт, але подібний контакт між собою будуть мати також і нечестиві, які в той день навіть вдадуться з Ним у дискусію, щоб оскаржити Його рішення (див. Мат. 7,22-23; Мат. 25,41-45).

З огляду на вище сказане заперечуємо, що неправедні воскреснуть у своїх колишніх, земних тілах. А в яких тоді?

Відповідь на це питання знаходиться в 1 Кор. 15 розд., де апостол Павло виклав питання про воскресіння з акцентом на зміни тіл праведників, що є необхідною умовою для того, щоб можна забрати їх до “Дому Батька” (ст. 50-54). Ми не повинні, однак, забувати, що в цьому розділі апостол Павло, хоч в основному й зосереджений на воскресінні праведних, не говорить тільки про них, але про всіх померлих. Він стверджує, що так, “як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть” (в. 22). Потім, обговорюючи порядок воскресіння, пояснює: “Кожний – за своїм порядком: первісток Христос, потім ті, що Христові під час його приходу” (в. 23). А апостол Іван пояснює, що останніми в порядку воскресіння будуть неправедні люди, які “оживуть, коли скінчиться тисяча років” (Об. 20,5). Також в 1 Кор. 15,22 фраза “у Христі” не означає, що Христос воскресить з мертвих тільки Своїх послідовників. Після Тисячоліття Спаситель воскресить мертвих також неправедних, бо тільки Він має “ключі аду і смерті” (Об. 1,18)!.

Після твердження, що воскресіння Ісуса Христа є запорукою воскресіння всіх людей, апостол зосереджується на питанні тіл воскреслих: «Але дехто скаже: Як же мертві встануть? У якому тілі прийдуть? Нерозумний! Те, що ти сієш, – не оживе, якщо не умре. І те, що ти сієш, то не майбутнє тіло сієш, але чисте зерно, яке трапиться, – пшениці чи чогось іншого. І Бог дає йому тіло, яке забажає: кожній насінині своє тіло» (1 Кор. 15,35-38).

Явище, на яке посилається апостол, ми постійно спостерігаємо в природі. І, що важливо, стосується воно всіх насіневих рослин – як благородних злаків, так і бур’янів! У кожному випадку так є, що в землю ми сіємо голе зерно, а з нього виростає інша за формою рослина. Звичайно, різниця не стосується типу (пшениця залишається пшеницею, а кукіль – куколем!), змінюється вигляд. Згідно з твердженням апостола Павла загальний принцип воскресіння є простим і незмінним й охоплює всіх людей; в могилу людина лягає в її земному тілі, а в день воскресіння з’являється в зовсім іншому вигляді. Бог дає кожному з насіння “відповідне йому тіло” (в. 38). – Праведники при своєму воскресінні отримають від Нього безсмертні й бездоганні тіла, у яких будуть жити вічно. – Неправедні теж воскреснуть в інший, духовній формі (але не будуть нетлінними і безсмертними!). Вони воскреснуть лише для того, щоб бути засудженими й померти назавжди! Але саме ця духовна форма дозволить їм функціонувати в духовній сфері, так як сьогодні діють в земній реальності. Завдяки цьому вони матимуть прямий контакт з дияволом, який підбурить їх до нападу на спасенних і забезпечить їх засобами боротьби. Завдяки цьому зможуть бачити “табір святих”, постати перед Христом-Суддею, вислухати Його вироки й розмовляти з Ним…

Цікаву думку містять вірші з 1 Кор. 15,47-49, де апостол ясно говорить про успадкування природи: «Перший чоловік із землі – земний, другий чоловік – з неба. Який земний, такі й земні, і який небесний, такі й небесні. І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити».
Насправді усе своє земне життя ми – діти першого Адама, як його відображення («Як прожив Адам 130 років, то народився в нього син на його подобу й на його образ, і дав він йому ім’я Сет» – Бут. 5,3). Коли ми приймаємо благодать Божу, себто іншу Людину – Ісуса Христа, – і народжуємося згори (Ів. 3,1-7), приймаємо природу Христа (Гал. 2,20). А коли прийде Господь, ми отримаємо також Його подобу, тому що Він «перетворить тіло нашого пониження, щоб було подібним до його прославленого тіла» (Фил. 3,21).

Ця спадковість знову ж таки не стосується тільки праведників.

Неправедні також успадкують природу свого духовного покровителя: “ваш Батько диявол; і ви хочете виконувати похоті батька вашого…” (Ів. 8,44), – сказав Господь Ісус. А апостол Іван у своєму Першому Посланні додав, що у світі все ще є “діти божі і діти диявола” (1 Ів. 3,8-12). Багато що вказує на те, що ці останні так як тут, на землі, узяли природу свого батька, так і після воскресіння візьмуть також його характер. Та як і він, помруть назавжди у вогні, який знищить усі злі, ворожі Богу духовні істоти!

Звільнення сатани

Так довго, поки неправедні вони будуть мертвими знаходитись у своїх могилах, сатана буде “зв’язаний”. Усе зміниться в той момент, коли нечестиві воскреснуть з мертвих. Апостол Іван, який бачив у видінні цей час і цю сцену, написав: «А коли скінчиться тисяча років, сатана буде звільнений із своєї в’язниці і вийде, щоб ошукувати народи, що на чотирьох краях землі, Гога й Магога, щоб зібрати їх на війну, а число їх – наче пісок морський» (Об. 20,7-8).

Можна замислюватись, якими методами буде діяти сатана, що буде мати настільки великий вплив на нещасні натовпи, які зрештою підуть в атаку на Бога. – Так, на Бога! Адже в “Таборі Святих”, інакше в “Новому Єрусалимі”, будуть не тільки спасенні люди та Божі ангели, але в “Місті” буде жити також Всевишній Бог та Господь Ісус Христос (Об. 21,13)! І саме так станеться – неправедні почнуть напад: «І вийшли вони на ширину землі, і оточили табір святих та улюблене місто» (Об. 20,9).

У якийсь момент, коли я намагався охопити уявою цю неймовірну подію, зіткнувся з інформацією про сатаністів. Не тих, які малюють пентаграми й перевернуті хрести на стінах і цвинтарних надгробках (про цих “сатаністів” справжні сатаністи висловлюються зі зневагою), але тих, хто своє життя дійсно пов’язали з сатаною й визнали його своїм вождем і “богом”! Варто знати, що в Польщі (дані з 1997 року) є близько п’яти тисяч активних сатаністів!

Сатаністичні групи відкрито поклоняються дияволу (Люциферу). Вони сповідують, що “істинним богом є Люцифер, а Господь є узурпатор”. Вони прославляють духа зла за те, що він дозволяє й заохочує робити все те, що приносить людині хоча б тимчасове задоволення: алкоголь, наркотики, всілякі збочені чуттєві практики і т. д. Оскільки спіритизм є частково прихованим культом диявола й різних демонічних сил, то сатанізм є явним бунтом проти Бога – рішучим визначенням себе на боці сил темряви!

У контексті цього можна краще зрозуміти слова Писання, які говорять, що під час останніх подій, які відбудуться на нашій планеті (тобто воскресіння неправедних, страшного Суду і останнього диявольського обману), сатана, його демони й на віки засуджені неправедні люди атакуватимуть “Святе Боже місто” (Об. 20,7-9)!

Сатана, який в дочасному житті по-різному і в різних формах проявляється своїм шанувальникам, приймає від них шану, дає їм настанови та сили – у цей момент відкриється у всій красі “ангела світла” (2 Кор. 11,14), щоб намовити їх напасти на “Табір Святих”. І це, безсумнівно, він забезпечить їх зброєю і навчить, як діяти…

Страшний суд

Уривок з книги Об’явлення 20,7-8, що описує ситуацію на Землі, відразу після закінчення Тисячоліття, жахає!

Наша планета, заповнена мільярдами воскреслих, невиправних грішників, свідомих свого вироку, яких, безсумнівно, мучить сумління й переповнює відчай. Пізно буде вже на каяття: двері спасіння залишаються для них закриті назавжди!

У якийсь момент з’являється серед них князь темряви разом зі своїми демонами і буде намовляти їх до протистояння з Богом і Його святими…

Ще раз вдасться сатані “звести” (обдурити) грішні маси, умовити їх, що з ним вони мають усі шанси на перемогу; і ось незліченна армія грішників буде готова до атаки! – Ніколи більше цей світ не заслуговував на звання Планети Бунту, ніж у цей день!

А над ними, у просторі, засяє блиском слави після Тисячоліття “Табір Святих”, що сходить з небес, яким, як то доповнюють вірші з книги Об’явлення, “Місто святе, Новий Єрусалим, оселя Бога з людьми” (Об. 21,2-3)! Господь прийде разом зі своїм народом на страшний Суд, щоб нагородити тих, хто боїться Його, і знищити тих, які були Йому неслухняні та зігнорували пропонований їм порятунок!

Дві абсолютно різні реальності – “Табір Святих”, якого Паном є Всевишній, та Планета бунту, якою керує диявол. Це по-іншому описана Господом Ісусом Христом “права” й “ліва” сторона (Мат. 25,31-33). А Він буде Суддею, тому що Всевишній «визначив день, коли має судити цілий світ по справедливості через мужа, якого настановив, … воскресивши його з мертвих» (Дії 17,31). Він буде Тим, Хто праведних запросить до Вічності, а над нечестивими оголосить вирок!

Очевидно, що слова Христа-Судді, звернені до праведних: «Прийдіть, благословенні мого Батька, успадкуйте приготоване вам Царство від створення світу» (Мат. 25,34), наповнять спасенних величезною радістю! Вони вже були разом з Ним протягом Тисячоліття, тепер, однак, будуть запрошені в Царство Вічності, яке розпочнеться після знищення всякого зла, – на Новій Землі! Нам не відкрито, яким воно буде і які умови будуть у ньому. Слова Бога: “Ось творю все нове” (Об. 21,1-5) обіцяють ту красу, яку ми, смертні, сьогодні не в змозі собі навіть уявити!

Також очевидно, що слова Христа-Судді, спрямовані до неправедних: «Ідіть від Мене, прокляті, у вічний вогонь, вготований дияволові та його ангелам» (Мат. 25,41) наповнять їх жахом. У Біблії говориться, що деякі навіть намагатимуться з Ним дискутувати, заперечуючи обґрунтованість вироку: «Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили?» (Мат. 25,44); – «Господи, Господи, чи не твоїм ім’ям ми пророкували, чи не твоїм ім’ям бісів виганяли; чи не твоїм ім’ям численні чуда створили?…» (Мат. 7,22). Але відповідь Судді (Мат. 7,23; Мат. 25,45) позбавить їх будь-яких аргументів і будь-яких ілюзій.

Ймовірно, у цей момент відбудеться напад.

Не маючи жодної надії, позбавлені страху Божого й здорового глузду, обмануті дияволом, переповнені ненавистю й жадобою помсти орди, кинуться в бій! – «І вийшли вони на ширину землі, і оточили табір святих та улюблене місто» (Об. 20,9). Як вони це зроблять?

Ми вже говорили раніше, що неправедні у своєму воскресінні будуть схожі на свого духовного батька, сатану. Будучи подібними до нього, вони також матимуть аналогічні можливості переміщення. А що ж до сатани, ми знаємо, що безпосередньо після смерті й воскресіння Ісуса Христа він був скинений з Неба на Землю (Об. 12,7-12), яку він вже не може покинути. Це, однак, не означає, що він може тільки ходити по її поверхні, але, скоріше, діє в навколоземному просторі. Це підтверджує й апостол Павло, коли пише, що сатана є «князем, що панує в повітрі» (Еф. 2,2). – Маючи це на увазі, не маємо труднощів з розумінням технічної сторони нападу диявола й неправедних на “табір святих”. З усієї поверхні Землі армія диявола піде проти Бога та Його народу, оточуючи “улюблене Місто”.

Дивлячись на цю драматичну сцену, апостол Іван зазначив, що саме в той момент “впав з неба вогонь і пожер їх” (Об. 20,9)!

“Вогняне озеро”

Вогонь, який впаде з неба, знищить неправедних на Землі і перетворить нашу планету в “озеро вогню і сірки”. Нам важко сказати, якими будуть природа й властивості вогню, але ми знаємо, що він згорає і в кінцевому результаті знищить не тільки земну матерію, але також і злі духовні істоти – сатану і його демонів (Об. 20,10.14-15). І тоді назавжди загине всяка несправедливість і зло: «Бо ось надходить день, неначе піч палає. Тоді всі горді й усі злочинці будуть – солома, і спалить їх той день, що прийде, – говорить Господь сил, – і не зоставить їм ні кореня ні вітки» (Мал. 3,19). Не залишиться нічого, що могло б відродити зло!

“Вогняне озеро”, інакше “друга смерть” (Об. 20,14), – вічне знищення гріха й грішників. Це буде особливий вогонь, бо він знищить не тільки матеріальні речі, але й злі духовні істоти, що є в опозиції до Всевишнього. Цей вогонь загориться й спалить усяке зло. Не горітиме без кінця, бо “заплатою за гріх є смерть” (Рим. 6,23); смерть, а не вічне життя в муках!

Цей вогонь спалить зрештою також нашу стару планету: «А Господній день прийде, як злодій у ночі, коли з гуркотом небо мине, а стихії розпечені розтопляться, і земля та ті діла, що на ній, погорять» (2 Пет. 3,10). Тоді сповниться пророцтво Ісаї, який понад 2700 років тому звіщав: «Земля розіб’ється на кавалки, земля розколеться на частини […] впаде й не підведеться більше” (Іс. 24,19-20).

Апостол Іван, який в напрузі дивився на ті картини, що проходили перед його очима і, врешті-решт, дивився на цю величезну космічну пожежу, написав ще: «І я побачив великий білий престол і того, що сидів на ньому, що від його обличчя втекло небо і земля, і їм не знайшлося місця» (Об. 20,11).

Наведений вище вірш змушує задуматися про те, яке “небо” зникне разом з нашою старою Землею? Бо ж пам’ятаємо, що перше, найближче до нас “небо”, тобто земна атмосфера, зникне вже “у війні Бога Всемогутнього” – Армагедоні (Об. 16,13-16; пор. Об. 6,14). Отже, в Об. 20,11 йдеться про інше “небо”, яке загине разом із Землею під час страшного Суду.

– Що це за “небо”?

Відповідь, може бути вражаючою, але цей вірш, здається, віщує кінець матеріального космосу, який на першій сторінці Святого Писання теж був названий “небом” (“На початку створив Бог небо і землю” – Бут 1,1)! І хоча Біблія не містить щодо цього більш докладної інформації – принаймні, ми поки її ще не виявили – ця концепція може тільки здаватися безглуздою. Адже матеріальний Всесвіт, у якому постійно відбуваються зміни й трагедії, аж ніяк не є досконалим.

“Ось, творю все нове….”

Якщо у вірші Об. 20,11 справді йдеться про космос, тоді слова Всевишнього з Об. 21,5 мають нове, суттєвіше значення: «Ось нове все творю! І говорить: Напиши, що слова ці правдиві та вірні!»

Майбутня вічна реальність була б, таким чином, абсолютно “новою”. У пекельному вогні, у тій величезній космічній пожежі, «коли з гуркотом небо мине, а стихії розпечені розтопляться» (2 Пет. 3,10), зникнув би назавжди матеріальний Усесвіт, а його місце зайняла би нова, створена для існування, досконала, нематеріальна дійсність, яку ніхто із смертних не в змозі описати, бо “не можна переказати людині” слів, які, будучи в дусі, “взятий до третього неба”, чув апостол Павло (2 Кор. 12,1-4)!!!

Про цю майбутню дійсність апостол Іван написав: “І побачив я небо нове і землю нову; бо перше небо і перша земля проминули, і моря вже немає” (Об. 21,1).

Чому “моря вже немає”?

Враховуючи той факт, що Земля є планетою води, а всі біологічні істоти, у тому числі і людина, не в змозі без неї існувати, ця інформація може бути ще одним підтвердженням того, що наближається кінець усякого матеріального існування! І це, швидше за все, тому що люди, які успадковують Вічність, ще раніше будуть зодягнуті в духовні, нетлінні й безсмертні тіла (2 Кор. 15,50-54; Фил. 3,20-21; 1 Сол. 4,13-17)!

«Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!» (Об. 21,4).